Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Люди живуть з Богом у серці й за Божими заповідями”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ПРАВДА ПРО НАШУ ІСТОРІЮ

Слово Просвіти, №27 за 2008 рік

Ніна ГНАТЮК Фото автора Нечасто воднораз можна побачити таке суцвіття академіків, професорів, лауреатів Шевченківської премії, відомих журналістів, як під час презентації книги Алена Безансона “Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту”. Письменник, історик, політолог Ален Безансон народився в Парижі 1932 року. Він автор двох десятків книжок і багатьох статей на теми історії СРСР, Росії, України. Має два докторські ступені — історичних наук та філологічних і гуманітарних наук. Він також член філософської секції Академії гуманітарних наук, яка входить в Інститут Франції — об’єднання п’яти академій. У 1960—1962 роках був гостем АН СРСР. Як запрошений професор викладав у низці наукових установ: у Колумбійському і Рочестерському університетах Нью-Йорка, у Вашингтонському центрі Вільсона Інституту Кеннана, в Інституті Гувера Стенфордського університету, а також у британському Оксфорді. 1951 року А. Безансон став членом французької Компартії. Та вийшов з її лав 1956-го, після викриття злочинів Сталіна у відомій доповіді Микити Хрущова. В автобіографії вчений зазначив, як йому було соромно і який гнів викликало усвідомлення того, що його обдурено: “Тоді як історик-початківець я вирішив досліджувати історію Росії та СРСР, щоб краще зрозуміти, що сталося зі мною… Сподіваюся, що весь час, який я витратив на дослідження російської історії й радянського комунізму, на їхнє вивчення й аналіз, буде зараховано мені як каяття”. І ось українці мають змогу ознайомитися з працею Алена Безансона “Лихо століття. Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту”. У ній автор на конкретних фактах доводить подібність двох найжорстокіших режимів ХХ століття — нацистської Німеччини і комуністичного СРСР. Ці ідеології насамперед схожі тим, що проповідували встановлення “правильного порядку”, досягти якого можна, знищивши всіх ворогів. Для нацистів ворогами були євреї й усі неарійські раси, для комуністів — усі, вражені буржуазною ідеологією. Комуністичний варіант тоталітаризму, як доводить французький історик і політолог, ще небезпечніший, ніж нацистський, бо злочини нацистів засудив міжнародний трибунал у Нюрнберзі, а комуністична ідеологія ще зберігає свій вплив у низці країн. Комунізм досі рядиться в шати гуманізму, проголошує своїми ідеали соціальної справедливості. Кількість євреїв, яких знищив нацизм, точно відома. Є довідники, в яких вказано чисельний склад кожного потяга, дату його відправлення. Імена жертв ретельно записано і збережено. А число людей, яких знищив комуністичний режим, коливається від 85 до 100 мільйонів. Така розбіжність пояснюється ще й тим, що майже на всій території, що перебувала чи досі перебуває під комуністичним пануванням, збір інформації заборонений або неможливий. Виступаючи на презентації книжки, А. Безансон назвав нацизм і комунізм різнояйцевими близнюками. Їхні вожді, уявляючи себе героями, надали собі право вбивати у таких масштабах, які людство досі не могло уявити. Французький дослідник не просто наводить страшні факти з історії цих режимів, а прагне їх осмислити як філософ, психолог, богослов. Чому Сталін напередодні Другої світової війни розпорядився розстріляти стільки радянських офіцерів, обезкровивши цим командний склад Збройних сил? Для чого було влаштовувати Голодомор, якщо українські селяни погодилися на колективізацію? У цьому є якась страшна абсурдність, щось диявольське. У книжці А. Безансона чимало сторінок відведено голодомору 1932—1933 років в Україні. У статті “Пам’ятати і досліджувати”, вміщеній у додатку до праці, автор відтворює картину цього більшовицького злочину ХХ ст. І річ тут не в недороді. Упродовж 1932—33 років загони військових і чекістів обшукували села, нишпорили по коморах і погребах, горищах і хлівах, розкопували городи і зривали в хатах дерев’яні підлоги. Знайшовши в горщиках, відрах, діжках хоч трохи зерна, квасолі, якогось насіння, вони забирали геть усе, звозили на залізничні станції й там зсипали на купи. Збіжжя здебільшого гнило на осінніх дощах, бо не було ні брезентів, ні надійного схову для вилученого добра. Нерідко разом з горщиком зерна вивозили всю родину “куркулів” — у Сибір. Люди вмирали в дорозі від голоду й холоду, від безнадії. Текст промови А. Безансона 4 червня 1983 року в Парижі, у сквері ім. Т. Г. Шевченка, на урочистих зборах, які скликав Центральний комітет українських організацій на відзначення 50-річчя голоду в Україні, не можна читати без зойку, сльозини, співпереживання, болю: “У березні вже не було ні котів, ні собак. Усіх їх перебили й охлялі з голоду тіла їхні зварили. Розтанув сніг, і люди почали пухнути і набрякати. У дітей були здуті животи, подібні на кістяки тіла, пташині шиї й великі очі на старечих обличчях. Вони харчувалися мишами, горобцями, мурашками, викопували з землі хробаків. А батьки варили підошви, стару кінську збрую. Коли зазеленіла трава, почали варити кропиву, молочай, польову рослинність. Селяни пробували наблизитися до звалищ зерна, що гнило при залізничних станціях. Діти ухитрялися бодай трохи вкрасти цієї зіпрілої маси, але військові підстрілювали їх, як кроликів. Мешканці сіл почали масово втікати до міст, але міста були оточені загороджувальними військовими загонами. Деякі селяни подолали ці загороди, але вмирали на очах збайдужілих, переляканих городян. Пояснюючи причини цієї катастрофи, треба віддати належне знеособлювальній природі соціалізму, засліпленню утопією. Бездушному автоматизмові божевільного планування та бюрократичному теророві, у яких знайшло своє втілення свідоме політичне рішення Сталіна та його посіпак: розгромити селянство, розгромити Україну як національну єдність. Нищення селянства супроводжувалося повним оновленням керівного апарату і “деукраїнізацією” України. Саме в цьому сенсі є законні підстави гово-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин