“Чим швидше ми відмовимося від страшної спадщини імперської радянщини, тим краще буде для держави”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ПОГЛЯД
Слово Просвіти, №27 за 2008 рік
— Пане Сергію, розкладіть по шухлядках ваші творчі спеціA алізації, починаючи з пріориA тетних. — Бородін, здається, сам про себе говорив, що композитори йо< го знають як композитора, а хіміки — як хіміка. Я майже 14 років пра< цював у системі Міністерства за< кордонних справ України, але не певен, що мої колеги (хіба що з пів< сотні співробітників) знають про те, що я до того ж літератор. У літе< ратурному середовищі далеко не всі обізнані, що після проголошен< ня державної незалежності Украї< ни був на дипломатичній службі. Нині як дипломат я у відставці; був час, коли ця служба, з одного боку, перешкоджала моїй літературній роботі, бо потребувала повної віддачі, з другого — допомагала. Мені пощастило жити на Кубі (1994—1997) — запросили для роботи в нашому посольстві як фахівця з іспанської мови, яку в таких умовах ще більше вдосконалив. У Гавані почав перекладати з української іспанською, переклав, приміром, 16 українських народних пісень, які хочу видати, бо розумію, що коли мене не стане, вони лежатимуть в архіві. Там я переклав іспанською поему “Матільда Аграманте” Бориса Грінченка. Це дивовижний твір: 1897 року Грінченко десь у глушині, без супутникового зв’язку і різних інформаційних агенцій, пише поему про тогочасну війну між Іспанією і США за Кубу. І обстоює не іспанську чи американську точку зору, а свободу кубинців, яким і належить ця земля. У поемі фігурує реальний генерал Масео, згадано колібрі, а всі обставини відтворено настільки реалістично, неначе Грінченко там був! На Кубі ми відзначили століття цієї поеми, завдяки моєму перекладу відбулася спеціальна конференція. Кубинських науковців, журналістів, читачів поезія провидця надзвичайно вразила. Нині у мене вдома є полиця з книжками, які хотів би перекласти. Дуже люблю мексиканського поета Леопольда Лугонеса, галісійську та іспанську поетесу Росалію Кастро. Можливо, вдасться перекласти томик поезії Хорхе Луїса Борхеса, який сам-один — цілий всесвіт (проект пов’язаний з проблемами авторського права). — За радянських часів існу# вав потужний перекладацький інститут, який доносив до лю# дей художню, наукову і суспіль# но#політичну літературу. Яка ситуація на перекладацькій ниві тепер? — Я розпочинав у сімдесяті роки, і хочу зазначити, що український художній переклад спадкоємний: у мене були попередники, і є наступники. 35 років тому була моя перша публікація в журналі “Всесвіт”. До того редакція мудро відмовлялася від “підрядників” (чорнові переклади, які хтось підготував), хоч тоді в Україні, Естонії й Росії перекладали з усіх мов світу. Нещодавно вийшов друком бібліографічний покажчик журналу “Всесвіт”, згідно з яким на його шпальтах з 1925 до 2000 рр. було презентовано твори авторів майже ста літератур світу, зокрема й дуже давні (наприклад народу майя), які перекладали з першоджерел. “Всесвіт” намагався, щоб переклади епохальних творів спочатку виходили у Києві, а потім у Москві. Це було надзвичайно важко, бо іноземна література в Союз не потрапляла. Завдяки чому, наприклад, вийшов переклад роману “Осінь патріарха” Гарсія Маркеса 1978 року? Я намагався підтримувати свій рівень іспанської мови, спілкуючись із латиноамериканськими студентами. Сам був молодий, і якось на дні народження одного чилійця (ми сиділи за столиком на схилах Дніпра і пили пиво) моїм сусідом виявився колумбійський сту-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
