Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Чим швидше ми відмовимося від страшної спадщини імперської радянщини, тим краще буде для держави”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ПЕРЕКЛАДАТИ ТОЧНО ЗА ТЕКСТОМ І ДУХОМ

Слово Просвіти, №27 за 2008 рік

В особі киянина Сергія Борщевського перетнулися три “лінії” — перекладача, письмен# ника й дипломата. У “доробку” яскраве бурхливе життя, що вміщує спілкування з геніальни# ми людьми і власну непересічну творчість. Зроблене вражає: Сергій Борщевський переклав для театрів України понад 30 п’єс, се# ред них світова класика — “Дівчина з глечиком” і “Переваги від зневаги” Лопе де Вега, “Стійкий принц” і “Дама#примара” П. Кальдерона де ла Барка, “Світанкова фея” та “Дере# ва помирають стоячи” А. Касони, “В палаючій пітьмі” та “Нічні судді” А. Буеро Вальєхо, “Рі# чард II” Вільяма Шекспіра. Сергій Борщевський перекладав видатні твори колумбійця Г. Гарсія Маркеса, перуанця М. Варгаса Льйоси, парагвайця А. Роа Бастоса, аргентинців Х. Л. Борхеса, Х. Кортасара, чи# лійки Ісабель Альєнде та багатьох інших письменників, поезії видатних іспанських поетів Л. Гонгори, Ф. Кеведо, Г. А. Беккера, М. Унамуно, А. Мачадо, Х. Р. Хіменеса, Л. Феліпе, Ф. Гарсія Лорки, М. Ернандеса, а також А. Нерво (Мексика), Г. Містраль (Чилі), Х. Л. Борхеса (Аргентина), Н. Гільєна (Куба). Іспанською переклав майже два десятки українських пісень, чимало віршів Тараса Шев# ченка, поеми Бориса Грінченка “Матільда Аграманте” та Бориса Олійника “Ода музиці”. Дипломатичну роботу Сергія Борщевського відзначено Почесною грамотою Кабінету Мі# ністрів України, поетичну творчість — Міжнародною літературною премією імені Івана Коше# лівця, духовну діяльність — медаллю святих Кирила і Мефодія Української православної Церкви Київського патріархату, перекладацьку — премією імені М. Рильського. дент Київської сільгоспакадемії. Дізнавшись, що я намагаюся щось перекладати, він сказав: “У мене є книжка, яка може тебе зацікавити”. Після вечірки ми поїхали до нього в гуртожиток і до моїх рук потрапила “Осінь патріарха”. А могла і не потрапити. Або якби раніше вийшла російською, то сенс перекладу і видання було б втрачено. Пам’ятаю ситуацію, як майже водночас перекладали українською й російською твір Германа Гессе “Степовий вовк”. Редактор “Всесвіту” Дмитро Павличко телефонував редакторові “Иностранной литературы” Миколі Федоренку, щоб цей процес принаймні синхронізувати, бо російський переклад був готовий і міг вийти раніше. Тоді “Всесвіт” в Україні втратив би читачів. У сімдесяті роки місячний наклад журналу перевищував 70 тисяч примірників. Знаю, що “Осінь патріарха” читали, записуючись у бібліотеках у чергу. Художній переклад відігравав колосальну роль в розвитку української культури. Свого часу я закінчив фізико-математичну школу і добре пам’ятаю закон сполучених посудин. Зарубіжна література насичувала національну. Читачі й письменники збагачувалися в умовах, коли ми жили в певній соціалістичній резервації, а завдяки перекладам проникали свіжі вітри-думки. Якби хтось із наших письменників написав щось подібне до “Хрещеного батька” П’юзо чи “Осені патріарха” Маркеса, то друком ніколи не зміг би це випустити. А переклади пропускали. Хоч мені відомо, що саме “Хрещений батько” й “Осінь патріарха” зіграли не останню роль у відстороненні Дмитра Павличка від керівництва журналу. А що маємо нині? Можу назвати чимало позитивних прикладів. Вийшла чудова поетична антологія “З латвійського берега” у блискучому перекладі Юрія Завгороднього. У Спілці письменників України презентували книгу перекладів 90- літнього Ігоря Качуровського, який живе в Мюнхені. Красномовна деталь: якщо колись переклади були фраґментами національної літератури, то тепер нарешті вони стали єдиним простором. Раніше Качуровський був по той бік кордону, тепер він повернувся в українську літературу, так само як письменники Улас Самчук, Іван Багряний та багато інших. Нашим надбанням стала перекладачка, поет, прозаїк Віра Вовк, яка живе в Бразилії, цього року вона отримала Шевченківську премію. Вийшла чудова антологія єврейської поезії, авторська антологія Дмитра Павличка польської поезії. Перекладачі у нас є, але проблема в тому, що в Україні немає ні спеціалізованого видавництва зарубіжної літератури, ні видавництва української літератури іноземними мовами. Для порівняння розповім таке. У Москві був у мене приятель — колумбійський письменник Хенрі Луке Муньйос. Я приїжджав до нього на вулицю академіка Анохіна у величезний висотний будинок, де мешкали іноземні фахівці: письменники, редактори, консультанти, що працювали у видавництві “Прогрес”. А в Києві тоді (70—80-ті роки) у структурі видавництва “Дніпро” була одна кімната, де працювало кілька фахівців, що складали редакцію перекладів української літератури іноземними мовами. Тепер не маємо навіть цієї редакції. Треба на повний голос говорити про величезну диспропорцію того, як ми знаємо світову літературу і як знають за кордоном українську літературу. Нашої літератури в світі майже не знають, якщо і з’являється щось, то часто не на гідному рівні. Приміром, у виданні “Українська поезія XX століття”, що вийшло під егідою ЮНЕСКО, є випадкові імена. Я не міг би таку книжку подарувати кому-небудь і презентувати в такий спосіб українську літературу, не кажу про інші її вади, наприклад, сонет там не перекладено за формою як сонет. В Україні перекладають надзвичайно точно, передають дух автора. Я колись визначив своє завдання: переклад має справити на мого українського читача таке саме враження, як справляє оригінал на читача, який читає його рідною мовою. У нас цього досягають. На жаль, за кордоном є лише поодинокі випадки, коли українських авторів перекладають точно за текстом і духом. У Великій Британії Віра Річ уже 50 років перекладає з кількох мов, зокрема з української, завдяки їй вийшло найповніше зібрання поезій Т. Шевченка англійською. В Японії Мотохіро Оно заснував (після року перебування в Україні) невелике видавництво “Дніпро”, навіть випускає часопис, що висвітлює Україну. Та ми маємо самі про це дбати. — Хто винен у тому, що украA їнську літературу мало знають за кордоном? Які першочергові кроки потрібно зробити, аби стати відомими у світі? — Нині багато говорять про імідж України. Проте існує чимало негативних чинників. Наприклад, росіяни можуть воювати у Чечні, “прикручувати” демократію, але на перший план ставлять Пушкіна й Чайковського, балет Великого театру чи Маріїнки, через це іноземці менше звертають увагу на негативи, що тягнуться від колишнього радянського і нинішнього кремлівського режимів. Україну знають завдяки боксерові Кличку. А футболіста Андрія Шевченка знають краще, ніж поета Тараса Шевченка: в цьому прикрість. Україну часто оббріхують, про що ми іноді не здогадуємося. Це відбувається поза тим, що наші політичні діячі самі спричиняють скандали, привертають до держави увагу в негативному сенсі. Існують також сили, не зацікавлені в демократичному поступальному розвитку України, як усередині держави, так і за її межами. Дехто сприяє тому, щоб ми якомога частіше спотикалися, тоді нас можна буде вести під своєю орудою. Отже, назріло створення медіахолдингу певного спрямування. Наприклад, ми хочемо домогтися світового визнання Голодомору як геноциду. Для цього треба пере-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин