Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Рідна народна пісня збагачує оперні арії”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ЯСКРАВА ЗІРКА — МАРІЯ Відома українська оперна співачка, виконавиця українських народних пі# сень і романсів, народна артистка України Марія Стеф’юк підійшла до свого зрілого ювілею. Її соловейкове сопрано любить Україна, визнає світ.

Слово Просвіти, №27 за 2008 рік

Марія ВЛАД Мені доводилося не раз бувати в розкішному прикарпатському селі Рожнів. Здавен жителів цього підгірного села поважали в усій окрузі як добрих господарів, заможних і дбайливих селян. А ще Рожнів славився своєю пісенністю. Зізнаюся, що й першу оперу мені, урод- Партія Марфи з опери “Царева наречена” женці гуцульського села, випало побачити й почути саме на рожнівській сцені. Це був славнозвісний “Запорожець за Дунаєм” Гулака- Артемовського із голосистою героїнею Одаркою. Я, тоді молода журналістка, брала одне зі своїх перших інтерв’ю в цієї вродливої, статної рожнівчанки — Марії Стеф’юк. Була вона, як з’ясувалося, простою селянкою, матір’ю двох донечок Марії та Ганнусі. А голос мала, як непересічна артистка опери. Її чоловік, також сільський трудяга, Юрій співав не гірше, ніж Марія. Вона вела високе сопрано, а від його драматичного тенору шибки стрясалися в хаті. У таких постійних співах і росли їхні доньки. Ганнусі кортіло вчити дітей; вона дуже любила малечу, то й стала вчителькою молодших класів у селі. А Марійці вибору не було в цьому співучому солов’їному гнізді — вона мусила також співати. Уявляла себе такою гарною і сильною в пісні, як мама. У краю був звичай: вночі на Різдво хлопці ходили колядувати дівчатам, а під ранок з останньою колядою заходили до хати, де жила найвродливіша в селі дівка. Якось удосвіта задзеленчав колядницький дзвіночок під дверима Стеф’юків. Марійка схопилася з печі, де спала, і серце мало не вилетіло з грудей: це до неї! Це вона найкраща — бо хто б ще? Ганнуся ще мала… За звичаєм, у коляді найкращу запрошували до танцю. І кожен хлопець поштиво танцював хоч коротко з красунею. Марійка швиденько вмилася в сінях, причепурилася — та в хату. А там… Яке гірке розчарування чекало її, бідолашну: парубки по черзі запрошували в танок її маму… Марійка забилася на піч і під музику гірко плакала. Нехай мама і найкраща в селі, але й вона вже файна дівка, їй уже цілих десять років! А вони її ще за дівку не визнають, не помічають… Мама взяла Марійку за руку та повела після восьмого класу до міста Снятин у культосвітнє училище. “У мене був зелений великий баян, і з досвітку до вечора я грала на ньому, — каже Марія не без іронії. — Так зненавиділа його, що після училища в руки не брала”. А потім поїхала до Києва і там, на столичній сцені, вперше заспівала з оркестром. “Мене взяв за руку на цей раз якийсь незнайомий пан, відвів до консерваторії й невдовзі з благословення цього, як виявилося, професора я вступила на перший курс вокалу”. Все було, як у казці: вона, сільське дівча, вперше приїхавши до столиці з переляканими очима, — гоп і в дамки! Але Марія цього щастя не розуміла. І того не відала, що її вчителькою з вокалу була знаний педагог, представниця старої італійської школи Наталя Захарченко. Що їй до того! Марію заїдала туга за мамою, за рідними стежинами села. І вона втекла. Як легко вступила, так просто і покинула… Здавалося, що помре від суму, як не поїде додому. “Копаю в городі бараболю і плачу: “Мамо, я не поїду в той Київ, російської мови не знаю, з моєї вишиванки регоче увесь гуртожиток. Мамусько дорога, я все-все буду Вам робити, тільки не заставляйте туди їхати!” І хрещена мати заступалася: “Що ти, Маріє, мучиш дитину — не хоче, хай не їде, воно, видно, не її”. Марія лягає спати щаслива, що не їде. А на світанку мама повела її на автобусну станцію, дала 30 рублів у жменю і без усіляких прощальних слів, без поцілунку посадила в автобус. Пізніше зізналася доньці, що сама поверталася додому плачучи. Так почалося життя в столиці. З Богданом Бенюком Дівчині було дуже важко, але довелося вчитися жити. Щоправда, рятували і добрі душевні люди. Її вчителька — перша з таких. Вона брала Марійку до себе додому і всього навчала: як накривати на стіл для високих гостей, як триматися в такому товаристві. Вона бачила, що дівчина зросла в простих сільських умовах і дуже вразлива. “Я навчилася в цієї аристократичної сім’ї всього найкращого. Пригадую, тут я вперше почула слово “стейк”, навчилася його готувати. Вони накривали стіл для мене одної як для шановної гості!” Співати Марії не дуже хотілося: для сільської жвавої дитини це було нудне заняття. Тягни “мі”, “мее-е”, з ранку до ночі, як із зеленим баяном… “Аж наприкінці другого курсу сталося: я отруїлася співом на все життя!” Марія ніколи не виконувала естрадних пісень, тільки українські народні й оперні. Вона відкрила ще тоді, напочатку, — а потім сотні разів діставала підтвердження — дивовижну річ: рідна народна пісня, романс, в обробці Лятошинського, Скорика чи Ревуцького або Людкевича збагачували її оперні арії. А світові оперні образи поглиблювали українську пісню, яку вона так любила. Юна співачка переносила в оперне виконання красу, трагізм і гумор української пісні. А з ролей світових героїнь переходило-переливалося все найкраще в її рідну пісню, збагачувало, філігранило її. Їй, студентці другого курсу, було 20 років. Цікавий і дуже складний період Маріїного життя. Дівчина й сама не усвідомлювала, в який вихор долі її затягло. А потрапила вона в один із перших патріотичних українських осередків Києва — і що б ви думали? — це був ресторан. Так, саме в українському, розмальованому козаками, обвішаному рушниками ресторані співала другокурсниця Марія Стеф’юк. Там два роки вона виконувала стрілецькі, повстанські, чумацькі та козацькі пісні. І співала їх для В’ячеслава Чорновола, Алли Горської, Надії Світличної та інших дисидентів-відвідувачів ресторану “Наталка-Полтавка”. Молода виконавиця стала знаною і популярною. Вона співала з глибокою душевністю історію свого поневоленого народу, наче ті пісні, балади і думи народилися в її серці. Марія заприятелювала з цвітом української інтелігенції. Почувалася, як риба у воді. Читала заборонені рукописи, збагачувалася в усьому, що було правдивим і недозволеним в офіційних навчальних програмах. А як же її вчителі консерваторії? Куди вони дивилися, що радянська студентка “збилася з правильного шляху”? Молода співачка вже втішалася славою. Але в гуртожитку знайшли заборонену працю Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”. “Якимось дивом я закінчила консерваторію, хоч мене переслідували. Насправді була ще дитиною…” На п’ятому курсі вокального факультету вона познайомилася з видатним українським диригентом Степаном Турчаком. Він послухав її, зробив пробу на сцені й прийняв до групи стажистів. “Державний екзамен я вже співала в Оперному театрі імені Шевченка. Це була моя перша опера. Виконувала партію Марфи з опери Римського-Корсакова “Царева наречена”. Тоді доля звела її з ще однією знаменитістю — концертмейстером Костянтином Фесенком. Він запропонував готуватися до міжнародного конкурсу. Марія взялася за працю. Та все вже крутилося не в той бік… Першим її великим розчаруванням був випадок, коли Марію висадили в Москві з літака — не пустили у Францію, в Тулузу, на конкурс, хоч у Москві у Великому театрі саме її серед значної кількості виконавців відібрали на цей конкурс, і їй пророчили гран-прі. Те саме повторювалося з поїздками на гастролі з театром у Грецію, в інші країни. Її відбирали, а потім… залишали! Так тривало понад 10 років. Ось тобі стрілецькі-повстанські пісні, а це — за Горську і Чорновола!.. Марія була в розпачі. Якось один знайомий мудрий чоловік дав дівчині пораду: ось номер телефону, наберися сміливості й зателефонуй тому, хто керує КДБ. Марія дуже здивувалася, але… “Іншої ради не було — я зателефонувала. Мене запросили на прийом. Іду вулицею Володимирською від Оперного театру до уп-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин