“Тільки об’єднавшись, можна здолати наші негаразди”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ЮРИДИЧНИЙ БЕЗЛАД — ЗАГРОЗА ДЛЯ НАЦІЇ, ДЕРЖАВИ, ГРОМАДЯНИНА
Слово Просвіти, №27 за 2008 рік
Андрій ЛОЗОВИЙ
Федерації, які відіграють вагому геополітичну роль та які можна назвати державами демократичними, — це насамперед США, Швейцарія, Німеччина, Австрія та Індія. Саме Індія, на думку аналітиків, стане у майбутньому надзвичайно потужною у світовій економіці. Китай, формально залишаючись комуністичним, поступово відмовляється від засад цієї ідеології, підтримуючи цим тандем демократизації й економічного поступу. Зверніть увагу: між сильними федераціями сьогодення є чимало відмінностей, проте багато спільного. Зокрема, загальна риса цих держав — те, що вони, за словами політолога Олександра Клітченка, створені із суб’єктів, які завжди мали тривалу історію незалежного або напівнезалежного існування окремо один від одного, особливу державницьку свідомість, власні закони, а іноді й відмінні традиції законотворення. Незважаючи на історичне минуле нашої країни, все-таки відмінності між різними реґіонами України не настільки значні, як колись були між суб’єктами успішних федерацій. Згідно з чинною Конституцією, Україна — унітарна держава, як і більшість європейських держав, крім Австрії, Бельгії, Німеччини та Швейцарії. Хіба потрібна федералізація державі, яка потребує національної єдності та згуртованості в укріпленні української незалежності? На жаль, більшість громадян знає про унітаризм небагато. Відповідно до загальної правничої термінології, унітарна держава — це єдине державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які підпорядковуються центральним органам влади, й ознак державної незалежності не мають. Ознаки унітарної держави: єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі й судові органи, що здійснюють верховне керівництво; одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство; широка національна і законодавча автономія невеликих за чисельністю національностей; усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені; єдині збройні сили, керівництво якими здійснюють центральні органи державної влади. Розбіжності в ступені й формах контролю центральної влади над місцевими органами управління дають змогу говорити про централізовану й децентралізовану унітарну державу. Чи може існувати автономія всередині унітарної держави, а не федеральної? Виявляється, може! Це Автономна Республіка Крим. Дехто вбачає у цьому одну зі специфічних рис, що формують унікальність України. Однак це безглуздо. Нам варто виділятися з-поміж інших країн (якщо говорити про правове поле) якнайшвидшим формуванням міцних політичних та юридичних традицій, а також невідворотністю закону і його захистом від спекуляцій політиків, законотворча діяльність яких подекуди зумовлена лише лобіюванням певного бізнесу. Чи може на теренах унітарної України існувати автономія в автономії? Більш того, ця “ультраавтономна територія” прославлена дивакуватою міжусобицею місцевих “князьків”, іноземним військовим представництвом, хороводами зорієнтованих на Кремль політиканів (їхня діяльність шкідлива зокрема й тим, що провокує ворожнечу між найбільшими етнічними громадами Криму: українцями, росіянами і татарами), втручанням загальнодержавних еліт (вони врядигоди можуть більше конфліктувати між собою, сперечаючись щодо справ у цьому місті), скандальними приїздами політичних діячів інших країн. Це Севастополь. Зазіхання на територію Криму, які озвучують іноземні провокатори, періодичні загостреннях міжнаціональних відносин на цій території, присутність Чорноморського флоту Російської Федерації, підтримка деяких політиків контрукраїнських угруповань — усе це ганьбить нас перед усім світом.
На превеликий жаль, закон ще не став опорою пересічного українця та підсилювачем упевненості в завтрашньому дні та далекому майбутньому, загальнообов’язковим правилом, яке має найвищу юридичну силу. “Всяк по-своєму мудрує” — це прекрасно, але не тоді, коли суб’єкт “по-своєму” трактує закон, збиткується над ним, маючи великі фінансові ресурси та зв’язки у владних колах. Латинське прислів’я “Dura lex sed lex” (“Закон суворий, але це закон”) певною мірою трансформувалося у “Закон незрозумілий, але це закон”. Юридичний безлад — загроза для нації, держави, громадянина. А ситуація щодо Криму та Севастополя, хоч цей сумно, — не єдиний випадок. Крім того, правовий абсурд підживлює промосковських провокаторів та їхніх агентів на території України. Адекватний коментар Інтернет-виданню “ForUm” нещодавно висловив народний депутат Ярослав Кендзьор, який озвучили й інші всеукраїнські ЗМІ: “Путінська Росія справді стала агресивною, напевне, тому, що Путін, як вихованець КДБ, по-іншому працювати не може. Вона посилила свою позицію не тільки щодо України, а й щодо інших своїх сусідів. Така манера поведінки в Росії генетична ще з часів Російської імперії, а потім і Радянського Союзу”. Натомість заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін вважає, що влада України роздмухує скандал довкола перебування Чорноморського флоту Росії в Криму: “Нормальна робота (переговорний процес) не влаштувала когось в українському керівництві, й там вирішили повернути ситуацію до скандальності й нервозності. Вправа удалася на славу”. Якщо демократичний вияв державного самостійництва називати “скандальним та нервозним”, то як тоді сприймати висловлювання Жириновського, Затулліна, Лужкова та їм подібних? Якби Крим був де-юре областю, все могло б складатися інакше.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
