Читацьке віче · “На противагу “русскому міру” нам треба будувати свій “Український світ”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ПОВЕРНУВСЯ БАТЬКО З ВІЙНИ
Слово Просвіти, №27 за 2011 рік
Григорій СОЛОДУШКО, Київ
У далекі повоєнні поверталися з фронту солдати. У когось були радісні зустрічі, а ко" мусь — “похоронки” й сирітські дитячі долі. Мій батько, Хома Кузьмич Солодушко, працював бригадиром у селі Василівка, що в Присамар’ї на Січеславщині. Організовуючи евакуацію колгоспного майна, одним із ос" танніх у селі був призваний на фронт. Його то" вариш Ткаленко, який щасливо повернувся з війни, розповідав, що Хому Кузьмича під час призову відібрали в команду й направили до Севастополя. Там він свого часу, замолоду, проходив військову службу. То було єдине свідчення з фронту про батька. На жаль, про оборону Севастополя всю інформацію досі не оприлюднено. Частково Москва й досі її замовчує. Багато героїчного і трагічного, а подекуди й антилюдського кри" ється під гаслом “героїчна оборона Севасто" поля”. Про долю батька й через 70 років май" же нічого не відомо. Після війни родині при" йшло сухе повідомлення, що він пропав без" вісти на війні. Наша мама, Софія Минівна, що залишила" ся з трьома дітьми, розуміла, що чоловік не по" вернеться додому. Але як мудра жінка, вона підтримувала у наших душах віру, що він повер" неться. З роками це переросло в синівську пам’ять про нього. І непогамоване почуття боргу перед ним і вдячність за власне життя. У повоєнні роки тодішня держава великої пошани до ветеранів і загиблих на війні не ви" являла. День закінчення війни тоді не був державним святом. Проте органи глибоко “копали”, проводили розслідування обставин поведінки на фронті солдатів і офіцерів, а частину із них навіть “виховували” в ГУЛАГів" ських таборах. У шістдесятих роках починають увічнюва" ти пам’ять про загиблих на фронті, встанов" люють пам’ятні обеліски на честь загиблих земляків. У дитинстві, як і всі мої однолітки, я покла" дав квіти до меморіалу в нашому селі загиб" лим землякам. Але на гранітній плиті імені батька та одного із моїх рідних дядьків і де" яких земляків там не було. Потім з’ясувалося, що відповідні органи ще тривалий час по вій" ні, з ідеологічних міркувань, забороняли на" віть пам’ять про тих, хто “пропав без вісті” і не пройшов, бачте, перевірки своєї військової біографії у них. На наші звернення до владних і партійних структур про увічнення пам’яті батька та його односельців — глухе мовчання. Ось так: пам’ятні місця з вшанування загиблих, оз" доблені символами тодішньої держави, пиль" но контролювалися. Вони були позначені по" літично"ідеологічним тавром тодішньої вла" ди. Та що казати: посмертно їх навіть рідної мови позбавили, а імена на обеліску у рідно" му селі (!) позначені нерідною мовою. Про долю батька ми довідалися букваль" но недавно, з Інтернету. На сайті “Меморіал” скупа інформація: червонофлотець 3"го пол" ку морської піхоти Чорноморського флоту Солодушко Хома Кузьмич убитий 19 вересня 1941 року. Місцем поховання загиблих на флоті час" то значилося: “прєдан морю”. Про батька від" сутнє будь"яке свідчення про обставини його загибелі та місце поховання. За тих обставин війни, він, як і тисячі таких же загиблих, був позбавлений останньої військової почесті — захоронення та засвідчення його долі. На честь загиблих безвісти на війні встановлені меморіали невідомим солдатам і матросам. Для “червоної” влади було це організаційно простішим виходом, а з політичного — ідео" логічно виправданим. Ми, діти та внуки, все"таки зібрали свід" чення про “забутих” односельців. Їхні імена занесені до сільського пантеону, встановле" но обеліск, на якому викарбували імена одно" сельців, що загинули на війні. Таким чином увічнили їхні імена через багато років. Так за покликом дитячої пам’яті “повернули додо" му” з війни і нашого батька, Хому Кузьмича, і його друзів"односельців. Скільки їх, досі “невідомих”, чекають ще підтвердження своєї військової, моральної честі, доброї пам’яті та щиросердної молитви за убієнних. Підтвердженням їхньої честі буде засвідчення громадянської честі нашого і на& ступних поколінь. На противагу тим політичним ігрищам (зокрема у Львові з червоним нібито прапором), що влаштовують політики вчораш" нього дня на пам’яті та кістках загиблих.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
