20"ліття Незалежності · “О Ти, Мадонно із Мадонн, яка пройшла крізь всі Голгофи, Тобі кладу, як квіти, строфи моїх зажурених пісень”. (Ірина Сеник) · с. 8сторінка оригіналу ↗
О ОД ДИ ИН НА АД ДЦ ЦЯ ЯТТЬЬ Р РО ОК КІІВ В
Слово Просвіти, №27 за 2011 рік
Лист перший 9. 04. 1997 року
Пане Іванку! Ваш лист зворушив мене до глибини душі. Добре, що книжки вже у Вас, бо іноді буває таке, що той “передавач” присвоює собі книжку і зникає з горизонту. Мала таку вельми неприємну справу вже не один раз… Згадуєте своє минуле. Так — вигнання страхітливе. Мусиш покидати все, до чого звик, що любив і йти в невідомі, часто жорстокі світи. Зате повернення — як ранкова зоря на безхмарному небі. На чужині я марила моїм рідним містом, постійно, в думках, йшла назустріч далеким, але як же близьким серцю вежам. Мені в моїй самотині помагали вижити вірші та вишивки. Вірші складалися в голові, а хрестики клалися на найменші клаптики. Навіть на ті, на яких були табірні номери. Мій, як певно, зауважили — Л-372! Маєте рацію, коли пишете про так звані “несподіванки”. У Вільній Україні — 8 березня, 1 травня, 9 травня, День Жовтневої революції. Боже! Які парадокси. Співи по радіо, по телебаченню. Я їх не розумію. Для мене це якийсь абсурд. Кривляння, задирання ніг і десятикратне “Дай мені руку”. Я пам’ятаю інші співи. Чудові мелодії. Львів’яни (справжні, не теперішні) зберегли їх у своїх серцях. Мій чоловік, як мав добрий настрій, наспівував мені “Танго ноктюрно”, “Вже осінь і не вернуться сподівання”, “Машина вже на шляху”. Оце недавно запропонували мені подати заяву до Спілки письменників. Хіба вони такі недолугі і не розуміють, що я її не подам? Бути там поруч із перефарбованими? Задля чого? Коли мене вдруге заарештували у Франківську, серед вилучених віршів був вірш-доповідь покійному Братуню. Мене за нього судили, бо не сподобалась моя інтерпретація 700-річчя Львова… А “спілчани”, які були покликані як свідки на мій суд, ні одного слова не зронили, не спитали, який це злочин я вчинила, пишучи вірші. Їх не цікавило навіть, які саме я писала. Тоді я звернулася до прокурора, щоб зачитав їм один, на свій розсуд, вірш. Думала, щось зворушиться в їхніх серцях, заговорить. Але де там. Прокурор вже добре знав мене, бо приходив на “відвідини” слідства, тому з обуренням прочитав, на його думку, найпаскуднішого вірша: Непорочна Ти, Мадонно, мого серця Днів моїх і моїх літ, Білий пролісок, весняний первоцвіт, Це Тобі мій спів, Моє весняне скерцо. Хай Тебе чорнять до чорноти, Хай ганьблять підступно і нікчемно, Біля мене у житті не темно, Бо для мене найсвітліша Ти! Хай зіллються ненависть і гнів Для лакиз, приблуд і перевертнів, Вони прагнуть, щоб була Ти мертва, Будь же невмирущою супроти ворогів! Навесні все кволе никне, гине. Хай весняно ллється моє скерцо Ти, Свята МАДОННО мого серця, Милий краю, рідна УКРАЇНО! Ось воно як. А Ви хочете, щоб мене згадували? О жаль, що не маю копії статті з “Прикарпатської правди”, написаної після мого суду. Але як повернуть мені з музейної виставки, обов’язково Вам пришлю. Вона має такий заголовок: “Відщепенка в чорних окулярах”. У мене болить душа, як згадаю нашого генія — Шевченка. Наше місто, на жаль, досі не спромоглося на гідний пам’ятник. А гроші? Їх кажуть нема, криза… А на пікніки є? Ось Вам ще один з неопублікованих віршів. А в мене їх чимало: Нам говорили, що у нас Не було Пушкіна та Блока. А ми? Пишались кожен раз, Бо мали й маємо Шевченка — нашого пророка.
Шевченко велет з велетнів, авжеж! Борець за Правду і Свободу.
Іван Гулей незрозуміле діється з хребтом. Ще мушу їхати в діагностичний центр на консультацію. Дякую за співчуття. Справді — я маю дуже добрих друзів, у першу чергу. А вже потім те все, про яке пишете в листі. Зараз “начисто” малюю, зібрані мною в Космачі, взори. Є їх біля 100! А один — просто дивовижний: Довбушевий. Йому в 1970 році було 205 років! Крім цього трохи вишиваю, трохи впорядковую свій “архів”. Поетичний. У зв’язку з цим вийде незабаром нова збірочка зі старими віршами “В нас одна Україна”. Є там і патріотичні, і ліричні вірші. Без сумніву, одна книжечка буде для Вас. Питаєте, чи далеко з Трускавця до Борислава? Рукою подати. Можна пішки пройти, хоч тепер маршрутка за маршруткою курсує. Усього 9 км. Отже — прошу Васу мою домівку осиротілу. Можна буде поїхати до Нагуєвич, Дрогобича. Є там що оглянути, Франковим духом подихати, згадати його незабутні рядки: “Кожен думай, що на Тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт”. Дуже добре знала пані Олю Дучимінську. Разом з нею “будували БАМ” на Тайшетах. Навіть у моєму вироку є згадка про неї. А ось той судовий процес наді мною і вирок мені із тодішньої газетної статті під назвою “Відщепенка в чорних окулярах”: “За бар’єром сидить сухорлява, вже не: молода жінка в чорному вбранні. Важким поглядом обводить обличчя присутніх. При кожному запитанні судді, засідателів і про: курора неквапливо піднімається, відповідає підкреслено ввічливо, дякує кожному зі свід: ків за їх показання, незалежно від того, чи на її користь, чи проти говорять вони. Та руки її, які то нервово стискаються в кулаки, то безсило обвисають, виказують, що і усмішки, і ввічливість, і спокій підсудної — все це не: щире, штучне. За її позуванням, намаганням зобразити з власної особи страждальни: цю за “ідеї” — сама лиш порожнеча, ду: ховна спустошеність… І. М. Сеник уже притягалася до судо: вої відповідальності. Вперше це було майже 30 років тому, коли вона добро: вільно вступила в банду ОУН, розгорнула бурхливу діяльність зв’язкової “крайово: го проводу” отруєна націоналістичною пропагандою, вісімнадцятирічна льві: в’янка Ірина Сеник у 1944 році склала присягу на вірність боротьбі за “самос: тійну Україну”, пройшла спецпідготов: ку. Наші війська наближались до захід: них кордонів, громлячи фашистську не: чисть. Жителі визволених міст і сіл, із сльозами радості і вдячності зустрічали воїнів Радянської Армії, допомагали їм ліквідувати залишки оунівців, будувати нове життя під зорею Радянської влади. А “Леся” (таку кличку мала І. Сеник) но: чами прокрадалася зі Львова в райони,
виконуючи спецдоручення ватажка “Крайо: вого проводу” Р. Шухевича (про цього німець: кого шпигуна і ката наша газета вже писала у свій час) і “районної провідниці” ОУН жіно: чої сітки “Марійки”. Саме “Марійка” завер: бувала колишню школярку в ОУН і дала їй кличку. В обов’язки “Лесі” входило, крім цьо: го збирання адрес радянських активістів, за: безпечення бандерівців націоналістичними виданнями. У 1946 році Ірина — “Леся” за ан: тирадянську діяльність була засуджена до десяти років ув’язнення. Радянський суд вра: хував і вік, і життєву недосвідченість, і складний воєнний та повоєнний час… І ось І. М. Сеник вдруге на лаві підсудних. Тепер уже не доводиться говорити про моло: дість, необізнаність, недосвідченість. Вся по: ведінка, всі вчинки Сеник вели її до закономір: ного епілогу. Це людина, яка патологічно ненавидить все радянське. І хоч здобула спеціальну серед: ню освіту в радянському навчальному закла: ді, безплатно лікувалася у лікарнях, зокрема в науково:дослідному інституті в Ленінграді, користувалася всіма благами, які надані в Радянській державі людині праці, — Сеник ні: коли і нічим не була задоволена. І це своє неза: доволення виливала в численних віршах, які розповсюджувала в колі своїх однодумців, у листах до приятельок, у розмовах із знайоми: ми і незнайомими. Сеник не хотіла бачити нічого хорошого в нашому житті. Дивилася на все очима воро: га. Обпльовувала у своїх віршах наші здобут: ки і успіхи, будівництво Братської ГЕС і патріотизм радянських людей, служіння ук: раїнських радянських письменників народові і комуністичні ідеали молоді. Вона проливала гіркі сльози за тими часами, коли в західних областях України лютували бандерівські го: ловорізи і мріяла про повернення капіталіс: тичних порядків. З усієї різноманітності ко: льорів і відтінків обирала для своєї “музи” од: ну фарбу — чорну. Сеник “справжню літера: туру” відшукувала у брудних, наклепницьких, антирадянських творіннях, які розповсюд: жувались і читались у колі “обраних”. Основ:
ні ж “положення для критики” радянської лі: тератури черпала зі статей зарубіжних пи: сак:антикомуністів. Одна із них “Нова літе: ратурна хвиля на Україні” француза Е. Рай: собула була настільною книгою Ірини Михай: лівни. Чи до об’єктивності тут? “Скажи мені, хто твій друг?.. Ця приказ: ка якнайдоречніше характеризує Сеник. Пер: шим приятелем по приїзді її в Івано:Фран: ківськ став В. Мороз — колишній викладач пе: дагогічного інституту. У 1971 р. за антира: дянську діяльність він позбавлений волі. Це ра: зом із ним І. Сеник написала листа на захист тричі судженого шпигуна і націоналіста Ка: раванського. Характерний штришок: лист ад: ресований нібито до радянських органів, “неві: домим чином” потрапляє на сторінки закор: донного націоналістичного видання і в переда: чі пресловутої радіостанції “Свобода”. Серед її друзів і набагато молодший за неї В. Чорновіл, і дев’яносторічна О. Дучимін: ська. Що єднало таких несхожих ні за віком, ні за характером, ні за уподобаннями людей? Тільки одне — ненависть до Радянської влади. “Критикові” Чорноволу передала свої вірши: ки Сеник, з яких мав він намір укласти збірку антирадянського змісту. Довести справу до кінця перешкодили радянські органи — Чор: новіл був арештований, про що наша преса вже повідомляла. Дучимінська Ольга Василівна… Це прізви: ще викликає в пам’яті трагічні події 1949 ро: ку, коли виродок Лукашевич — син уніатсько: го священика заніс сокиру над світлою голо: вою Ярослава Галана. Ця Дучимінська, поміч: ниця і коханка “святого отця”, допомогла за: мести сліди злочинців… Роки не применшили її злоби і ненависті, і тепер, незважаючи на похилий вік, бабця гасає по країні, розвозячи антирадянську літературу. Ірині Сеник вона репрезентувала свого вірша, орієнтуючись на відповідний смак з явним “душком”. Відчуваючи підтримку таких “друзів”, Сеник все завзятіше нападає на національну політику нашої країни, дружбу народів нашої Батьківщини. І паплюжить, чорнить усе, що потрапляє в поле її зору…
Цього року Ірині СЕНИК, одній зі ста Героїнь Світу (цього звання удостоєні ще дві українки — Ірина Калинець та Анна Захарова) мало б виповнитися 85 років. Ірина Михайлівна — жінка-легенда, політв’язень, активний діяч Руху опору радянській системі та громадський діяч за часів незалежної України, майстер художньої вишивки, поетеса, авторка книжок поезій “Сувій полотна”, “Біла айстра любові”, “Заґратована юність”, “Книжечка бабусі Ірини для чемної дитини”, “Метелики спогадів”, десятків статей про повстанський і правозахисний рух в Україні. Наш автор Іван ГУЛЕЙ, просвітянин, вчитель історії з м. Монастириська Тернопільської області люб’язно надав нам право публікації свого листування з цією дивовижною жінкою. “У народній перемозі в серпні й грудні 1991 року, так само як і в тріумфі Майдану 2004 року була й частинка її внеску. Нехай разом із нами духом своїм незримим буде й Ірина Сеник”, — вважає Іван Гулей.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
