Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Народні майстри · “Уява та на генетичному рівні пов’язана зі споконвічними традиціями всієї України”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ОДЕРЖИМИЙ ТВОРЧІСТЮ

Слово Просвіти, №27 за 2011 рік

Олесь ДОРІЧЕНКО Балет, а точніше українські народні танці були першою яскравою сторінкою у творчій біографії Степана Ганжі. Павло Вірський завжди ставив його за приклад, коли він ще навчався в балетній студії при ансамблі танцю. Та й було за що: сумлінність у володінні нелегкою професією танцівника, вроджений артистизм і подиву гідна працелюбність. Згодом він понад двадцять років пропрацював солістом балету в хорі ім. Григорія Верьовки. Калейдоскопом промерехтіли десятки найекзотичніших країн, сотні найпрестижніших сцен, тисячі захоплених глядачів… Шквали овацій супроводжували натхненну працю українських артистів, а серед них і Степана Ганжу — артиста, який віддавав улюбленій справі молодечий хист і віртуозну майстерність. Саме артистичний професіоналізм розширив його уявлення про світ взагалі та про світ краси зокрема, прищепивши любов до фізичної праці, самоорганізованості, дивовижного світу музики, барв, гармонії — всього, що стосувалося високого мистецтва. А творча одержимість та нескінченне прагнення досконалості привели бентежну натуру до величного храму образотворення, але шлях до того храму, хоч і сонячно привабливий, та вельми крутий і тернистий. Народжений воєнного 1942 року в селі Жорнище, що на Вінниччині, він не купався в розкошах, бо ще зовсім малим хлопчиком йому довелося заробляти на хліб насущний — від світанку до смеркання пасти череду селянських корів, а потім допомагати батькові гончарувати. Це вже згодом щасливий випадок приведе сільського хлопця у танцювальну студію при ансамблі танцю під орудою Павла Вірського, а потім до тривалої праці солістом балету в уславленому хорі ім. Григорія Верьовки. Та вік танцівника, хоч і Степан Ганжа французької мови донести, що з України. Але то було марно. Ми стали наспівувати українських пісень. Але й цим нічого не досягли. Тоді Степан попросив у художника паперу й почав несміливо виводити кольоровими фломастерами якісь дивні візерунки, що набували незвичної форми і українського колориту, а фігура козака Мамая доповнила той експромт щойно народженого художника. То було піснею, переданою уявою Степана, на барвисті мотиви краси рідної землі. Потім, ніяково усміхаючись, угорі свого малюнка вивів кирилицею — УКРАЇНА — і простягнув його африканцеві. Ми попрощалися й пішли, а коли озирнулися, то побачили, як він уважно й зосереджено розглядав Степанів малюнок і щось шепотів. — Слухай, Степане, а де ти вчився малювати? — запитав я в товариша. — Ніде. Минув час, якось на гастролях Україною ми згадували наші закордонні мандри, згадався й випадок на Монмартрі. — А чому б тобі серйозно не зайнятися малярством? — Та який із мене маляр?! — скептично відказав Степан. Але другого дня ми пішли до магазину й накупили художнього причандалля. З того дня й почав свою творчість молодший син Олександра Дорофійовича Ганжі — Степан. Завдяки невтомній працьовитості та винятковій інтуїції він за дуже короткий час досягнув того, на що іншому потрібні були б роки. І ось тут у Степана Ганжі на повну силу проявилася його істинна сутність — одержимий потяг до образотворення. Виняткова ж працездатність, самокритичність, а подекуди й невиправдане самоїдство при його таланті подарували Україні самобутнього “Не вмирає душа наша, не вмирає воля” художника-килимаря, який дивує розкошами національної орнаментики, пісенними сюжетами, вишуканістю ліній та барв. Оті його дивовижні візерунки, досконалі форми, тони та відтінки, витворені багатющою уявою, а уява та на генетичному рівні пов’язана зі споконвічними традиціями рідного Поділля і всієї України. Українська народна творчість у всіх її вимірах є підвалиною його унікального мистецтва — мовою вишуканої орнаментики та площинної фігуративності, поєднуючи рослинність із геометричними модулями, додаючи тепло залюбленого серця, — він творить дива. Яскраве ж артистичне минуле вкарбувалося в плоть і кров, а це барвисті строї артистів, прекрасні пісні рідного краю, запальні ритми мелодій народних танців, а ще дивовижна архітектура світових столиць, найкращі музеї, різнобарвна екзотика народного мистецтва країн, де йому пощастило побувати. Все це ще більше спонукало його звернутися до самобутньої творчості рідного народу. І почав він свою образотворчу працю сміливо та вправно, з кожним новим твором набуваючи майстерності та творчої завзятості, — а це були дивні розписи та декоративні панно. З часом рука майстра набувала більшої впевненості, уява розкріпачувалась і давала волю художній фантазії. Згодом з’явилися своєрідні натюрморти, психологічні портрети, жанрові сюжети та книжкова графіка, але його бентежній душі цього було замало, і він взявся самотужки опановувати найскладніший і найтрудомісткіший різновид художнього ремесла — килимарство. Мало хто з художни- “Зоре моя вечірняя” ків, а зараз, мабуть, і ніхто, власноруч не виконує всього процесу виробництва від початку і до кінця, як це робить Степан Ганжа. На сьогодні він — найкращий художник-килимар України. Держава та мистецьке середовище гідно оцінили його самовіддану працю — заслужений майстер народної творчості України, лауреат мистецьких премій в галузі народного мистецтва: ім. Данила Щербаківського, Катерини Білокур, Сергія Колоса та найвища пошана держави — Національна премія України ім. Тараса Шевченка. Увесь мистецький доробок митця має глибоке національне коріння, але народність його мови — у глибинній сутності, а не в запозиченнях та сліпому наслідуванні. Кожен його твір — це творення суто Ганжівське, унікальне й самобутнє. Його килими співають, бо омузичені ніжним серцем, залюбленим у красу рідного краю, про що свідчать назви: “Гей, у лузі червона калина”, “Ой гаю, гаю, зелен розмаю”, “Із-за гори, з-за лиману”, “Ой Морозе, Морозенку”, “Ой у полі жито, козаченька вбито”, “В похід з полуночі”, “Україно, Україно, серце моє ненько”, “Ще треті півні не співали”, “Не вмирає душа наша, не вмирає воля…” Уже не кажучи про цілу галерею колоритних Козаків Мамаїв, що є окремою яскравою сторінкою його неповторної творчості. Від твору до твору він знаходить усе нові й нові зображальні та смислові засоби, ще вишуканішу орнаментику, ще виразнішу мову. Його стилеві властива українсько-козацька бароковість доби Івана Мазепи, ідейним прихильником якої він і був. Пройшовши складні життєві університети і не гребуючи найтяжчою працею, Степан Ганжа створив себе як блискучий артист балету, багатогранний художник, поет-лірик, і нарешті, як неперевершений митець-килимар найвищої проби. Кожен його твір — це нове слово, в якому живе споконвічна традиція і неповторний талант художника.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин