Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Традиційна культура · “Українська національна пісня — невичерпне джерело цілющої снаги, що оновлює людину”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ЗНАХАР, ПИСЬМЕННИК, МАЛЯР

Слово Просвіти, №27 за 2011 рік

Уляна ВОЛІКОВСЬКА Прабаба, бабця і навіть його батько були знахарями. Відунське ім’я батька — Горасим (від “гора”). “Я знаю на жменю, — часто ка" зали тато, — а ось баба на дві пригорщі”, — згадує Іван Просяник своїх предків. — А я можу сказати, що досвід поколінь знаю від батька лише на соту частину. Я думав, що та" то вічні, він дожив до 84 років. Пам’ятаю, уранці ми рубали дрова, а увечері він зайшов до хати і сказав матері: “Насте, я вже відход" жу”. І помер”. Батько його знався на травах, викликав грім, щиро вірив у надприродні сили. Якось він синові сказав, що завтра опівдні буде дощ, то" му сіно треба негайно згребти сьогодні. “То во" рон Макар мені сказав…”, — додав він. Або ще один цікавий випадок. Якось пішли вони на ко" совицю. Батько послав малого Івана по воду. Коли він повернувся, аж дивиться — батько си" дить, а по ногах його маленькі ласки лазять. І батько годує їх із рук. А одна ще й розчісує лап" кою бороду батька. Іван заціпенів, а коли рушив із місця — раз, і нічого немає. Тоді звернувся до батька: “Тату, а то мені не здалося?!”. А у відпо" відь: “Та що бачив, те й бачив…”. Зростаючи серед див і казок, Іван Гераси" мович всотав “татову науку”, легенди, молит" ви баби"шептухи, казки, які баба розповідала живою колоритною мовою. Цю лексику пись" Іван ПРОСЯНИК, Чернігівська обл. Народна українська пісня, безперечно, має своє Божественне походження. Звернімо увагу, що в кощюнах нашої нації відсутні первісні міти про творення Богом homo sapiens з підручного матеріалу. Ми явилися з Божої сльози: з правої — жінка, з лівої — чоловік. То з медв’яної роси світанку. Гончарні міти властиві більш примітивним і слабкішим етносам, що в будь-який спосіб намагаються возвеличити себе над іншим взірцевим людством. Але українці мають ще один доволі знаковий міт про Божественне походження української народної пісні, власне, про безцінний дарунок цього феномену з Творцевої ласки. Цей міт був записаний від батька в доволі їх ветхому віці, наприкінці 70-х років минулого століття. В ньому оповідалося, як Род вирішив обдарувати народи різними благами. Українець на той ралець загаявся. І явився перед Світлі Очі, вже коли стемніло, якийсь осмалений, забрьоханий, мов би й на людину не схожий. Розгнівався Творець на нечупару. А марно, бо виявилося, наш пращур, нехтуючи своїм майбутнім, у прямому розумінні цього слова, рятував біосферу планети. Від лісової пожежі — мурах, від спустошливої спеки — жаб на висохлій річці. І подарував тоді Творець українцеві найдорожче, що приберігав для себе — пісню. Перше, що ми чуємо від матусі — колискова пісня. Але це не просто забавка для маляти, як може здатися на перший погляд. То своєрідний захист ще доволі безборонної з енергетичного боку маленької істоти. Ось співаночка, яку я вперше почув над своєю колискою: “Бігли коні під мостами! Золотими копитами дзень-брязь, дзень-брязь, вийди, князь! Із своїми діточками, із малими зірочками. Освіти! Озолоти! Од лихого одвороти!” Матінка тут зверталися до Вишніх Небесних Сил — Місяця та Малих Зірочок бути захисниками малого дитяти. Українська пісня, безперечно, Божественне Правосуття. Вона бере свої витоки з часів палеолітичних стоянок. Вона виникла водночас із виникненням прадавньої мови, з порогу пізнання Богів і усвідомлення Їх як доконечної Правди. Слово, сказане в лад, менник використав і в своїй книжці ка" зок “Золота грамота”, де автор підій" шов до тематики Київської Русі, під" нявши чималий пласт давніх літописів і переказів старовини. Він написав тридцять казок віршованою прозою. “Я відштовхувався від того, що всі ці казки виспівувалися як билини. Канву знайшов у Карпатах, де у 1990"х роках зібрав цікавий матеріал, і, звичайно, те, що розповідали у дитинстві батько і бабуся. Сюжети зовсім інші, ніж у на" ших казках. Я поставив усе з ніг на го" лову. Взяв дохристиянський час і ніби відреставрував усе з маленьких улам" ків, відновивши малюнок того часу”. Перебування у Карпатах неабияк вплинуло на творчість знахаря, який познайомився з багатьма травника" ми, мольфарами, зібрав чималий ба" гаж міфів, пісень, приказок, легенд… “Оті сім років у Карпатах — це було щось неймовірне. Особливо запам’яталася зустріч із однією бабою"зелейницею Стефа" нією, яка подарувала мені енциклопедію — чеське видання “Наші рослини в лікарстві” та передала чимало своїх знань”. У книгах рецептів цілителя “Дивосил”, “Зело таємниче” багато переказів, замов" лянь, посилань на рецепти знахарів… “Зело таємниче” автор подав через бачення світу хлопцем, сином знахаря, у якого батько до" сягнув поважного віку. Це сповідь хлопця че" рез призму бачення батька, де скрізь прогля" дається концепція рідновірів. У книзі “Скар" бниця молодечої сили” погляд його батька ні" би згасає. “Тут я вже цілком цивілізована лю" дина, — розповів Іван Просяник, — але мене вабить оте знахарське, бо не могло воно гене" тично не передатися мені”. Книгу"енциклопе" дію “Златоцвіт” автор доповнює, планує зро" бити два томи. І закінчено ще одну роботу — “Скарб нетлінний”. Не оминути увагою ще одну іпостась Іва" на Просяника"художника, який пише у стилі народного малярства. На картинах — одухо" творена природа, у кожному полотні кос" мізм, тобто наділення зображуваної речі ви" щим духом. “Над кожною картиною я пра" цюю близько місяця, виписую дуже деталь" но. Під час роботи над полотнами виспівую молитви, тому мої роботи несуть позитивну енергетику. Я задумав намалювати цикл “Ко" ло Свароже” — всі язичницькі свята, які є, починаючи від Різдва Сварожого. Остання картина, яку зараз пишу, це “Великдень”. На ній маленький хлопчик у брилі (символізує німб) їде на чорному волі, що символізує хмари. Це той"таки Ярило, який приходить на землю”. лися брати до рук власноруч виготовлену ще в двадцятих роках своєї юності бандуру. Вже по війні НКВСівська охорона розстріляла ешелон в’язнів-українців за Воронежем, які надумали співати національні пісні. Бо пісня — душа народу. Вона промедована духом народу, його небесами, бурями й громами, солов’їним щемом, першим словом “кохаю” і п’янким закликом: “Шаблі наголо, хлопці!” Бо пісня небезпечна для ворога. Вона очищає не лише тіло, а й душу. Дає їй змогу піднятися в Небо й заглянути в Хоромини Богів. Випрохати в Них здоров’я, щастя, зцілення не лише для себе, а й для Вітчизни. І Вона встократ потужніша за будь-яке юдо-християнське моління. Пісня здатна визволити з кайданів. Пісня здатна наводити жах на ворогів. Промовистий приклад махновська “Маруся”, що написана вчителем із Полтавщини. Пісня забирає страх з серця перед смертю. Тато не раз говорили: “Той, хто співає перед смертю — безсмертен, бо пісня, ніби рушник душі в Ирій Небесен!” Недарма козаки, йдучи в бій, завжди співали. Співали махновці. Співали гімназисти під Крутами. Й петлюрівці під Базаром в останню свою мить. До юдо-християнської навали Мова блакитнооких Богів була на 54 звуки. Вся азбука мала глибоко знаковий характер і ведичний потаємний смисл. “Аз відаю Богів!” Тепер же ми маємо “а, бе, ве”. Люде, будьте пильні. У вас забирають пісню. У вас забирають мову. У вас забирають душу. Слов’ян поставили навколішки. Цього, виявляється, мало. Їм погрожують покласти ниць снопами, наслати зверху дошки й возсісти для свого всепланетного бенкету. Будьте пильними! А найпильніш оберігайте від цієї зарази своїх дітей. Вертаймося разом з дітьми у наше багате вчора, щоб прорости чистими в чисте Майбутнє. У цілющості української пісні, цього невичерпного національного джерела, я на своєму віку переконувався неодноразово... Науково доведено, що наше небесне тріо “Золоті ключі” здатне творити дивовижі. Пісні цих божичівок, навіть у запису, значно знижують артеріальний тиск, лікують нервові важкі розлади, піднімають із ліжка важкохворих. Співаймо ж! Співаймо і в горі, і в радості!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин