Традиційна культура · “Українська національна пісня — невичерпне джерело цілющої снаги, що оновлює людину”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
БОЖЕСТВЕННА ЦІЛЮЩІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСНІ
Слово Просвіти, №27 за 2011 рік
набирало в устах мовника священного звучання. Й ним належало користуватися зовсім не в повсякденному побуті. Таким словом належало звертатися лишень до Вишніх Сил. Ось таким чином й творилися прадавні славлення. Волхви — люди особливих здібностей, підбирали до них слова певної тональності, певного енергетичного потоку, певної вібрації, що перетворювало мовлене в енергетичний згусток. У ту ранню епоху поетичне Слово як вираз духовних устремлінь людини, як засіб спілкування з Богами почало докорінно відрізнятися від повсякденної мови своїм епічним тоном і віршованим розміром, урочистістю й натхненням. Ось тому поезію, що живила й живить нашу пісню, здавна вважали священнодійством, мовою Богів. Вона ставала віщою. Поет-пісняр зі “Слова про Ігорів похід” — віщий, пророчий. Від рокотати-співати під гусельний передзвін. Віще Слово таїло в собі надзвичайні, чародійні властивості, містило такий високий, наповнений могуттю, заклик, якому не в силах відмовити навіть Боги. “Гойсподине! Боже! Ярилочку Ясен! Ярилочку ясен, Витязю Небесен сонцекудрий! Прожени тьми постилії! Розтопи савани стужанії! Сокруши з Перуна-батенька окови крижанії! Випусти з Раю-Ирію птасі пєвучіє! Одари Весну-красну во смарагди незрівняннії! Онови Землю-Матінку благословляючи!” “Славіє на Велик-День”. Слово могло викликати безпліддя землі і творити врожаї, дарувати людині щастя й здоров’я, успіх, запалювати кохання. Українська хліборобська культура витворила за довгий історичний шлях ще передтрипільської доби найбільше славлень, що були спрямовані саме на щедрий врожай. Всього 15 років тому на Полтавщині (Кобеляцький район) відомий археолог Юрій Шилов в одній із давніх могил віднайшов глиняні випалені таблички з старовинними письменами, що на цілих тисячу років давніші шумерських. Яке ж було здивування науковців, коли ці таблички заговорили-заспівали до нас стародавніми славіями про врожай. Навіть по безжальному винищенні юдо-християнською вірою інституту волховства прадавні закляття-славії не зникли, а перейшли в обрядову пісню, маючи значну енергетичну силу й по сьогоднішній день. Церква шалено боролася з ними протягом ХІХ століття, називаючи богомерзькими. Але ось військові славії-гімни їй все-таки вдалося поруйнувати. Бойова потуга русичів була повністю знекровлена, що стало фатальним для держави в часи монгольської навали. Т. з. святі Кирило та Мефодій, підлаштовуючи руську азбуку під церковні писання, викинули з неї “Пєруньє звуці”, тобто гортанні та проривні звуки, що робили нашу мову енергетично сильною. Подальшу кастрацію мови зробив цар Петро І (Кобила). 1917 року більшовицькі “лінгвісти” донищили непотрібні їм звуки. Наша мова впродовж тисячоліття втратила 14 неповторних прадавніх звуків, що є своєрідними ключами до генетичного коду українського народу. Це плюндрування продовжується й по сьогодні. Найпромовистіший приклад — підміна символічних понять у зачинах народних пісень. Йдеться про оту сумновідому заміну “гой” на “ой”. Здається, суттєвої різниці в цих закличках немає. Проте. “гой!” — символ-знак божественного лінгама. Давньоруські билини саме й розпочиналися цими вигуками. “Гой єсі добрий молодець!” Саме так возвеличувалася богатирська сила витязів. Це возвеличення перейшло в українські пісні “Гой на горі та й женці жнуть, а попід горою яром-долиною козаки йдуть!” Тоді як “ой!” — вигук болю, страху, безпорадності. А скільки наш нарід має пісень? Мільйони. Й це не перебільшення. Бо праукри співали завжди. Пісні лилися потоками. Чисті, дивовижні пісні. І творилося це національне диво по важкій, виснажливій праці на колгоспних буряках, цілоденній праці під палючим сонцем. Полють — співають. Їдуть додому возами — співають. Зійшлися на колодки — співають. “То вони піснею своєю рабство змивають!” — завжди говорили тато. І сходилися на ту пісню дівочу і старе, й мале, щоб очиститися від гніту чужинецького, осоружного, бо ж українська національна пісня — невичерпне джерело цілющої снаги, що оновлює людське тіло на молекулярному рівні. Вороги нашої нації боялися й люто ненавиділи українську пісню. Наглядачі на галерах до смерті забивали козаків-веслярів, що осмілювалися співати. Агент каральних московських органів вбив композитора Леонтовича. Ці ж нелюди вивезли в яр біля Мерефи 300 сліпих кобзарів і там розстріляли. Чи не тому тато боя-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
