Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Українські традиції побутували на південному сході України сто і двісті років тому”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Не поспішайте відділяти Донбас від України!

Слово Просвіти, №27 за 2012 рік

Ірина МАГРИЦЬКА, канд. філол. наук, доцент СНУ ім. В. Даля, м. Луганськ Коли в середині 90-х я збирала в українських селах Луганщини матеріал для своєї дисертації на тему весільної лексики, то мріяла побувати на традиційному слобожанському весіллі. Саме тоді зрозуміла, що воно — частинка багатющого шару нашої культури, а його корені в давніх дохристиянських звичаях. Старші люди, з якими я спілкувалася, не лише відповідали на запитання щодо весільного обряду, а й описували саме весілля, співали пісні, які знали від бабусь. Потім, вивчаючи книгу 1898 року видання “Жизнь и творчество крестьянъ Харьковской губерніи: Очерки по этнографіи края” (упорядник — начальник Харківського губернського статистичного комітету Василь Іванов, під керівництвом якого місцеві вчителі зібрали прекрасний етнографічний матеріал, зокрема й весільний, у 48 селах сучасної Північної Луганщини), помітила, що мої інформатори добре пам’ятають описане понад сто років тому. Ковток української автентики на Донбасі А кілька днів тому мені пощастило побачити фрагмент весілля, яке малювала моя уява з розповідей стареньких співбесідників. У рамках Луганського обласного конкурсу Всеукраїнського фестивалю “Червона рута” демонстрували свої виступи не лише естрадні, а й фольклорні колективи; критеріями оцінки виступів останніх було виконання справжніх традиційних зразків автентичної народної творчості, що побутують у цьому регіоні, а також максимальна наближеність їх до виконання справжніми носіями традиційної народної культури. У відбірному фольклорному конкурсі взяли участь сім колективів — шість із Луганської області й один із Донецької. Виступи моїх земляків журі забракувало, навіть не дослухавши їх до кінця, бо в них не було жодної автентики: хіба можна вважа- Ірина МОЛЧАНОВА, член НСЖУ, член ВОВ Його відкрила Світлана Кузнєцова, заступник голови ДОА у справах національностей і релігій. Вона підкреслила: адміністрація області намагається допомагати у розвитку кожної з національностей, які замешкали в Донбасі в результаті переселень і депортації народів, яка відбувалася за радянських часів. Зокрема бойки були переселені на Донеччину 1951 року. Віктор Прокопчук, голова Донецького ВОВ, повідомив, що до 1941 року майже 2 мільйони народності бойків жили в Карпатах на площі 15 тисяч квадратних кілометрів уздовж ріки Сян, займалися гірським землеробством, розводили коней, овець і волів, яких постачали для потреб Австрійського імператорського двору. Це працьовиті й волелюбні люди, побутувало навіть прислів’я: “З бойка служки не буде”. Саме бойки під керівництвом легендарного Захара Беркута колись зупинили монголо-татарську навалу в Карпатах, тоді ж частина з них переселилася до Полтавщини. Їхнім фольклором і патріархальним життям захоплювався Іван Франко. Нині є спроби дослідити походження сміливих горян, і більшість науковців схильна порівнювати їх із кельтами на підставі старовинних звичаїв, орнаментів вишивки, що містять вписані квадрати, і навіть особливостей крові. І ось цих невтомних трударів радянська влада взялася наполегливо знищувати, як тільки опинилася на теренах Західної України 1939 року. Понад півмільйона бойків були розпорошені по Україні з 1944 до 1951 року. Про видатних бойків розповіла Людмила Болонова. Гетьман Петро Сагайдачний, президент ЗУНР Августин Волошин, провідник ОУН Степан Бандера — ти автентичними саме для Слобожанщини поширені по всій Україні пісні “Ой у вишневому садочку”, “Ой на горі два дубки” тощо, та ще й без будь-якого місцевого забарвлення? Перемогли в конкурсі гості з Донеччини. Різновіковий колектив із 15 осіб показав на сцені фрагмент українського весілля: парубоцький підвесілок — у тій формі, яка побутувала на південному сході України сто і двісті років тому. Поведінка учасників гурту природна, позбавлена театралізації, надуманих жестів і міміки, костюми, прикраси й ритуальні предмети органічні, й здавалося, що ти присутній на справжньому традиційному українському весіллі. А коли донеччани заспівали своїми могутніми голосами — у присутніх мороз пішов по шкірі. Секрет успіху “Заграйярочок” Донецький фольклорний гурт називається “Заграйярочки”. Це язичницька контамінація слів “загравати” (грати, водити хороводи на знак весняного пробудження природи й родючості) і “Ярило” (східнослов’янський бог Сонця). Керівник цього гурту — 42-річна Ірина Крюченко, родом з українського села Малинівка Волноваського р-ну (що неподалік від рідного села Івана Дзюби — Миколаївки). Ірина не має спеціальної

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин