Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Волинська трагедія — закономірний наслідок історичних і політичних помилок, допущених у 1917—1945 рр. окупаційними режимами”. Гаряча тема 4 · с. 4сторінка оригіналу ↗

Чому, чому, чому? Чому, чому, чому?

Слово Просвіти, №27 за 2013 рік

Закінчення. Початок на стор. 2 Закінчення Прикро лише, що наша родинна, сільська, місцева історія не стала сторінкою загальнонаціональної, що її зведено до побутової мізерії, особистих вражень, а то й просто оповідань, переказів. І в результаті народ, що дав світові когорту геніїв, світочів освіти, науки, культури, героїв не однієї війни, справжніх лицарів, перед якими світ не раз схиляв голову, в очах чужинців виявився якимось батраком та ще й різуном, який нині може розраховувати (а то й ні) лише на прощення недоведених гріхів і примирення. Така, бачте, історія. Волинська трагедія — частка нашої національної трагедії. Нині дії польських екстремістів формують негативний імідж України у світі, завдають шкоди євроінтеграційним прагненням українців. Яка ідея була закладена в це протистояння, його причини та мета? В основі цієї війни була боротьба за Волинь, за українську землю, і відбувалася вона на українській землі, яка ще з часів Київської Русі була законною частиною нашої держави. Українці не претендували на чужі землі, а лише на ті, на яких вони жили споконвіку. Волинська трагедія була частиною Другої світової війни, зі своїми правилами та способами її ведення. Вона ввібрала в себе незавершені події визвольних змагань, що розпочалися з Першої світової війни, з розпаду імперій, але для одних народів розпад імперій завершився здобуттям незалежності, а для України — зміною однієї окупації іншою. На мапі Європи з’являлися Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна, але всі вони виявилися недовговічними, їхні території стали надбанням сусідів, і українське питання так і залишилося невирішеним. Друга світова війна дала новий поштовх для вирішення народами своїх сокровенних питань. І коли 30 червня 1941 року ОУН проголосила у Львові відродження Української держави, а Німеччина, не сприйнявши цієї акції, ув’язнила до концентраційного табору провід проголошеної держави, то 20 липня 1941 р. еміграційний польський уряд у Лондоні, боячись втратити час, уклав із Москвою угоду “Про союз з СРСР у війні” (Пакт Сікорського-Майського), “підтвердивши цим право поляків на Волинь”. Населення Західної України, таким чином, знов набувало громадянства Польської держави. У грудні 1941—лютому 1942 року на Холмщині (у Володавському, Грубешівському, Омашівському та Холмському повітах) сталися перші напади польського підпілля на українське населення. Пригадую, 1938 року диякон нашого села висвятився у священики і отримав парафію на Холмщині, а 1942 року він разом зі своїми парафіянами згорів у церкві. Вічна йому пам’ять. Наче в унісон цим подіям німці замінили українську адміністрацію на Волині польською, перекинули сюди з Холмщини польську поліцію і вже разом із нею стали нападати на села для збирання продовольчого податку. Як проходило це збирання, немає потреби нагадувати, закономірно, воно викликало акції протесту. Тому в липні 1942 р. відбулися перші виступи українського населення проти поляків у сільських адміністраціях та у створених німцями лісництвах. У листопаді 1942 р. з’явилися перші жертви серед польського мирного населення (с. Обірки Луцького повіту). Хто був ініціатором цих виступів, якою була їхня мета — розібратися важко. Спочатку вони були скеровані проти тих поляків, які співпрацювали з німцями, а згодом це набрало характеру домової війни. 24—25 грудня 1942 р. польський загін напав на село Переселовичі і так наче поперемінно одні на одних. Крайовий провід ОУН(Б) на ПЗУЗ у цій ситуації поклав усю відповідальність за загострення міжнаціональних відносин на поляків. У відозві-ультиматумі крайового проводу до польського населення від 18 травня 1943 р. зазначалося: “У теперішній час наша адміністрація полишила свої пости, щоб німці не мали доступу до наших сіл і не могли б нас нищити, як це було досі. Ви першими добровільно зголосилися зайняти її місце і допомагаєте німцям проводити їхню бандитську роботу… Але пам’ятайте, якщо польська громадськість не вплине на тих, котрі пішли в адміністрацію, поліцію та інші установи з тим, щоб вони їх полишили, то гнів українського народу виллється на тих поляків, які мешкають на українських землях”. Друга конференція ОУН(Б) засудила шовіністичні настрої серед поляків і заявила про необхідність поліпшення українсько-польських відносин на базі незалежності держав. Не можна забувати про лист Митрополита Андрея Шептицького до римо-католицького єпископа Твардовського з пропозицією видати спільне звернення ієрархів до вірян обох церков із вимогою припинити кровопролиття. Та вірний державній польській політиці Твардовський відмовився підтримати таку ініціативу, мовляв, церква не втручається в політику. Не дали бажаних результатів і звернення ОУН до керівництва Польського еміграційного уряду. Український національно-визвольний рух на Волині розглядався ним як замах на польську державність, тоді як

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин