Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Організатори “муральних проектів” Києва часто · не беруть до уваги контекст місцевості”. · 8 Обговоримо? · с. 8сторінка оригіналу ↗

А-муральна думка: чи варто перейматися

Слово Просвіти, №27 за 2017 рік

Про ситуацію навколо муралів у Києві міркує Тетя­ Минув час. Кількість муралів у “вуличній арт-скарбничці” Києва давно перевалила за сотню, і не помічати це культурне явище вже ніяк не можна. А це означає, що і активного громадського обговорення не уникнути. Тільки разом із захопленням і благоговійними оглядами організатори “муральних проектів” продовжують великими ложками ковтати гостру критику не тільки від обурених художників і архітекторівурбаністів, а й звичайних мешканців міста. Однозначно, за останні 5-6 років Київ помітно змінився, посівши належне місце на мапі світового стріт-арту. Художники з Бразилії, Іспанії, США, Австралії і багатьох інших країн залишили свій творчий слід на стінах Києва. Місто стало яскравішим, “просунутішим”, принаймні в очах митців, які його відвідують. Так у чому ж проблема? Чому то тут, то там з’являються гнівні висловлювання, статті і навіть проводяться лекції-дискусії, що закликають зупинити засилля муралів у Києві? Навіть поверхневого вивчення ситуації буде достатньо, щоб зрозуміти: яблуком розбрату стало насамперед питання низької якості й естетики більшості реалізованих проектів, особливо за останні два роки, коли гіперактивна поява нових муралів нагадує “гонку озброєнь”. Багато – не значить добре. І це правило гарно описує проблему навколо “муралізації” Києва. Так, муралів більшає. Буквально щомісяця у місті розмальовують черговий торець будинку. Але якість нових творінь помітно падає. Ніби куратори цих проектів поставили перед собою певний план на рік, не виконати який — значить отримати догану від вищого керівництва. Ну і нехай, що з естетичного боку новий мурал інакше ніж “депресивною мазаниною” не назвеш. Натомість все йде за затвердженим списком. Ще на початку цього року я мала однозначно лояльну позицію щодо “муральних віянь”. Навіть більше — мене обурювали вимоги захисників історичного вигляду міста (хоч що б це означало) відмовитися від “негативних західних віянь”. Висновки за логікою “мурали нам чужі й руйнують дух Києва” звучать непереконливо. Як чудово вписався в історичне полотно центральної частини Києва мурал, присвячений Лесі Українці (по вулиці Стрілецькій)! До речі, саме на сусідній вулиці, за адресою Ярославів Вал, 32, знаменита поетеса провела свій медовий місяць із Климентом Квіткою. Або портрет загиблого Сергія Нігояна на стіні будинку по вулиці Михайлівській, який виходить на сквер Небесної Сотні. Не дратує подвійний мурал із парою, яка танцює на вулиці Героїв Сталінграда, 60. До вдалих проектів також можна зарахувати зображення дівчини з квітами на стіні 17-поверхового будинку на проспекті Володимира Маяковського, 2/1. “Казковий птах” на проспекті Бажана, 5, — ще один приємний мурал. Ці проекти позбавлені глибоких смислів і таємних підтекстів. Тай не варто кожну роботу обтяжувати концептуальністю. Зате вони не впадають нав’язливими плямами вам в очі. Вони позитивні і зрозумілі. На жаль, не всі проекти такі гарні і радісні. Неприємним відкриттям особисто для мене став мурал на проспекті Бажана, 7. На величезному торці будинку в чорно-білих тонах зображена нога балерини, яка застигла над бомбою. Навколо якісь темні плями. Тіло дівчини розділене навпіл білою смугою, верхня частина тулуба закутана в якесь чорне покривало. Відсилання до військових реалій? Гаразд. Але на тлі загальної убогості й сірості будинків мурал змушує опустити голову, особливо в нього не вдивляючись. Дуже часто проїжджаю повз нього на велосипеді. Однак щоразу ловлю себе на думці, що намагаюсь дивитися в інший бік, коли проїжджаю “чорну депресію з ногою”. Ще одне “дивовижне рішення” на тому ж проспекті Бажана: мурал-диптих “Мати і дочка”. Цікавий і незабутній стиль — усе відмінно. Але — навколишній чинник не враховано. Той випадок, коли краще б на цих будинках відновили синє облицювання. Тактак, іноді “сіра стіна” — краще! Слід зазначити, що цього року на проспекті Бажана “живого місця не залишили”. Буквально всі торці будинків, що виходять на головну дорогу, прикрашені муралами. Шкода тільки, що всі вони за тематикою і смислами далекі один від одного, як Земля від Сонця. А якби не “гонка озброєнь”, то саме на цій ділянці Києва, який зустрічає киян і гостей столиці з аеропорту “Бориспіль”, можна було б реалізувати справді успішний артпроект. В результаті ми отримали колекцію картинок, які кричать “ну ж-бо, подивіться на нас”, але при цьому якісь безликі. Автор: команда Kailas-V. Вул. Січових Стрільців, 75 Також відзначу мурал-фреску “Земля і небо”, що по вулиці Ахматової. Роботу назвали найбільшою візантійської фрескою в світі. Це, звичайно, чудово. Але хто-небудь розглядав цей шедевр зблизька? Дистрофічна нога янгола на п’ять поверхів неприємно відштовхує. Розглядаючи роботу, тривалий час намагаєшся абстрагуватися від ноги. Естетика порушена. На одній із лекцій керівник Центру урбаністичних студій при Києво-Могилянській академії Владислава Осьмак правильно зазначила, що організатори “муральних проектів” Києва часто взагалі не беруть до уваги контекст тієї місцевості (публічного простору), де з’явиться черговий мурал. Куратори забувають подумати про естетику і майбутнє сприйняття тієї чи тієї роботи. У чому ж тоді відмінність контрастного мурала від рекламних банерів, МАФів чи жахливих на Турмк’ян, заступник керівника проекту, один з авторів Styler. Ще якихось пару років тому появу кожного нового мурала в Києві вважали відмінним інфоприводом для симпатичної новини з яскравою картинкою, яка збере сотні лайків і десятки схвальних коментарів. На хвилі загального піднесення і відкритості до прийняття красивої західної вуличної арт-культури в столиці один за одним з’являлися проекти, покликані якомога краще і багатше прикрасити місто монументальними картинами... Автор: Гвідо ван Хелтон (Австралія). Вул. Стрілецька, 28 Автор: команда UpTown (Україна). Просп. Перемоги, 73/1

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин