“Будь-яка робота стає твором мистецтва тільки через фільтр громадського обговорення”. Обговоримо? · с. 9сторінка оригіналу ↗
засиллям арт-об’єктів у Києві
Слово Просвіти, №27 за 2017 рік
утеплювачів на фасадах будинків? Звичайно, я не хочу сказати, що сюжети всіх столичних арт-об’єктів повинні бути наївні та поверхові. Під час однієї з тематичних дискусій історик Станіслав Цалик запропонував, що у спальних районах можна створювати абстрактні мурали, бо там доречніша свобода думки і стилю. Проте мені здається, що вигадувати сюжети для спальних районів столиці набагато складніше. Адже це місце, де люди живуть і відпочивають, де їм не завжди хочеться філософствувати і думати про складні реалії. Так навіщо ж їм під вікнами малювати депресивні сюжети на тему війни і тлінності буття?! Комісія — це не завжди погано. Чим більше муралів, тим гарячіша дискусія, яка сьогодні нагадує якісь “розборки арт-кланів”. Чого тільки варта недавня сутичка куратора проекту “Art United Us” Гео Лероса з художником Вовою Воротньовим, який сам колись був одним з організаторів арт-фестивалю “Муралісимо”, під тематичною статтею про мурали, що вийшла в журналі “Хмарочос”. Другий звинувачує першого в тісній співпраці з міською адміністрацією, що начебто неприпустимо для вуличного художника. Грубі відповіді Лероса і невиразний захист Воротньова. Все це смішно і не дає відповіді на актуальні запитання. Тож як бути надалі з майбутнім муралів у Києві? Радикально налаштовані (читайте “ображені”) художники пропонують заборонити мурали в столиці: “Не наше!” — кажуть вони. Але з таким же успіхом можна запропонувати Україні взагалі ізолюватися від зовнішнього світу і жити у “нашому” культурному болоті. Радитися лише, скажімо, з мешканцями конкретного будинку, де буде створено мурал, — теж не вихід. У такому випадку ми отримаємо усереднену, середньостатистичну думку. А в такої думки немає почуття смаку. Все зведеться до банальних котиків і квіточок. Віддати ухвалення рішення тільки на відкуп КМДА — ще гірше, ніж радитися з мешканцями. Отямитися не встигнемо, як мурали отримають огидний політичний підтекст, і зведуться або до неприкритої пропаганди, або до тих же котиків і квіточок. Мазанина на будівлі Дарницької районної адміністрації в Києві — яскравий приклад того, що буває, коли арт-рішення ухвалюють лише чиновники.
Усе частіше звучить ідея створення профільної спільноти, куди входитимуть художники, архітектори, урбаністи, дослідники певного міста, які на рівні своєї експертизи могли б розглядати рішення з приводу запуску того чи того мурала. На мою думку, нині організація такого співтовариства буде правильним рішенням, яке нарешті зможе зупинити бездумне поширення муралів. У своєму інтерв’ю Гео Лерос якось сказав, що “будь-яка комісія — це совок”. Але не все так просто. Відсутність комісії і ухвалення рішень на рівні митця, куратора або представника КМДА — це такий же совок, коли думку громадськості ігнорують. І не треба говорити про якийсь “вуличний етикет”, дух свободи, коли незалежні художники, навчені дворовим досвідом, самі на свій розсуд створюють контркультурні графіті. Мурали на 15 поверхів, ескізи яких у будь-якому випадку затверджуються на рівні КМДА, — це вже інша історія. В такому випадку художник, хай він хоч тричі “вуличний”, все одно взаємодіє з міською адміністрацією. Якщо не сам, то через арткуратора. Ось і виходить, що ми вчергове стикаємося з подвійними стандартами, коли затверджений із представниками влади проект нам подають як “незалежне рішення” художника. Не потрібно боятися громадської критики, треба з нею працювати і взаємодіяти з мешканцями міста. Адже будь-яка робота стає твором мистецтва тільки через фільтр громадського обговорення і сприйняття та прийняття.
Фото Андрія ЛЮБАРСЬКОГО
Мурали або по-іншому монументальний живопис — найдавніший вид мистецтва.
Практично всі культури на планеті, які створили розвинену архітектуру, залишили після себе монументальні зображення на будівлях. Починаючи з ранньої Античності і до пізнього Відродження, такий живопис був одним із головних способів декорування кам’яних, цегельних і бетонних споруд.
Автор: Костянтин Скретуцький (Україна). Вул. Олеся Гончара, 15/3
Автори: Олексій Кислов (Україна) та Жульєн Маллан “Seth” (Франція). Вул. Боричів Тік, 33/6
Автор: Олександр Фарто “Vhils” (Португалія). Вул. Михайлівська, 22
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
