Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Дві любові — до Бога і до України — надихали Віктора Цимбала на творчий лет, на потужну реалізацію таланту, на життєвий подвиг”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Нетлінна слава Віктора Цимбала

Слово Просвіти, №27 за 2017 рік

Віктор Цимбал (1902—1968) — всесвітньо відомий художник із журавлиного клину, на жаль, дуже обмежено ще знаний в Україні. Вперше його ім’я — громадянина, мецената, — привселюдно, з належним пієтетом було мовлене на відзначенні 100-річчя від дня народження 2002 року на вечорах у Музеї Києва і в НСХУ, ініційованих незабутнім засновником Музею Шістдесятників світлої пам’яті Миколою Плахотнюком. Тепер, до 115-річчя, було відкрито цікаву виставку в Музеї шістдесятництва, присвячену творчій і громадській діяльності митця. Олена ЛЕОНТОВИЧ, письменниця, член НСПУ А сталося це завдяки наполегливим зусиллям Тетяни Цимбал повернути архів брата, стараннями співробітниці Української вільної академії наук в Нью-Йорку Марії Іщук, яка віднайшла хоч один пакет із дев’ятнадцяти (інші зникли), переданих туди дружиною Віктора Цимбала. За допомогою широкого кола друзів, зокрема Надії Світличної, матеріали врятованого архіву перевезли до родини в Київ, де зберігаються і досі. Але не було б такої цікавої виставки, якби не Олена Лодзинська, завідувачка Музею шістдесятників, талановита майстриня виставкової справи, яка скрупульозно і з душею творила її. Документи, фотографії, оригінали та репродукції картин і малюнків, статті з газет і листи — виставка була дуже інформативна. Дві любові — до Бога і до України — надихали Віктора Цимбала на творчий лет, на потужну реалізацію таланту, на життєвий подвиг. Народився майбутній митець у селі Ступична на Київщині. Батьки — Іван Федотович і Лідія Йосипівна, народні вчителі, — виплекали у свого старшого сина таке любляче і шанобливе ставлення до Батьківщини, що воно назавжди вкоренилося в його душу і живило творчість й життя. Із шкільної лави ІІ української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства пішов він у лавах армії УНР захищати свободу України. Закинутий у табори інтернованих вояків у Польщі, маючи вже початкову художню освіту, ілюстрував журнали “Колючки”, “Блоха”, “Веселка”. Таємно перетнувши кордон Чехословаччини, Віктор Цимбал навчався в Українській студії пластичного мистецтва і в чеській державній Високій мистецько-промисловій школі в Празі, одночасно відбув курс театрального оформлення при Чеському національному театрі. Під час навчання сталася подія, яка одразу заявила про надзвичайний талант молодого художника. Взявши участь у конкурсі на кращий портрет видатного чеського історика і політика Франтішека Паляцького, в якому змагалися 100 найвідоміших художників країни та Європи, він отримав першу премію. “Крім своєї мистецької вартості, — писав згодом архітектор Володимир Січинський, — портрет Паляцького у виконанні В. Цимбала був поза конкуренцією своїм технічним рівнем. Виконаний вручну пером під дереворізну манеру тичні картини природи в Андах і Патагонії, “які ніби відтворювали початки земного життя, світанок людства” (Святослав Гординський) не могли не захопити художника. І з’явилися “вражаючі, блискучі пейзажі 1932 року”. Так сказав про них на відкритті виставки народний художник України Василь Перевальський і поділився своїми враженнями: “Справді, вони (картини) побудовані на таких тонких градаціях і нюансах. Це тонкий живопис художника, який не форсує кольори, а залишає можливість взяти і темними, і яскравими кольорами. І як все гармонійно і стримано! Ось морські хвилі, так блискучо написані. Вони посаджені в глибину, і в простір, і в загал картини, і витримані в тій тональності зближеній — дуже все матеріально і, водночас, не фотографія, а образ моря. Як дивовижно просто! Я був вражений, коли побачив картину. Вона для мене — просто дивовижне явище. Віктор Цимбал — колосальної сили талант!” Думками, серцем линув художник в Україну і відводив душу в портретах Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Михайла Драгоманова, В’ячеслава Липинського, Віктора Доманицького, Павла Скоропадського і його сина Данила, знищеного радянською розвідкою, Андрея Шептицького, Василя Липківського. Його живило творення полотен на релігійну тематику: “Творець”, “Оранта”, “Преображення”, “Христос в пустелі”, “Молитва”, “Мати Божа Північного сяйва” — та картин, присвячених Україні: “Охтирський хрест”, “Три душі” (на тему вірша Т. Шевченка “Великий льох”), “Побратими”, “Веселка над Дніпром”, “Кам’яна баба”, “Софійські бані” тощо. А 1933—34 рр. Віктор Цимбал творить своє геніальне полотно “1933 рік” (“Голод. 1933”), звинувачувальний присуд українця нелюдському більшовицькому режиму. Зображена на ньому до краю виснажена мати, притиснувши до сухих грудей мертве дитя, стримить поміж хмар і зірок до Бога. І її одчайдушний крик та очі, наповнені болем і жахом, розривають серце. Ця картина — реквієм по всіх загублених душах і талантах, по всіх знищених Голодомором мільйонах українців, по всіх померлих у нелюдських стражданнях людей у страшний 1933 рік. Це полотно перебуває в абсолютно неналежних умовах у Вільній українській академії науку Нью-Йорку, і Міністерство культури України повинно домогтися його реставрації. Віктор Цимбал тяжів до монументального живопису — починаючи з празького періоду, коли писав великі полотна, які, на превеликий жаль, загинули. Але він повертався до них і пізніше. Наприклад, відомі такі, як “Люди кам’яної доби” (фото з автором 1928 р.), представлені на виставці 1936 року 5 картин “Ледові гори”, “Пророк”, “Скали”, “Пустиня”, “Дельфини” (4 на 5 кв. м), “Всі вони робили могутнє враження” (“Українське Слово”). Відомий його монументальний твір “Бог творець” було представлено на виставці 1956 року. А наприкінці 50-х років В. Цимбал створив картину — “великий образ” — “Катаклізм” і послав її на всесвітню виставку в Чикаго. Про неї тоді написав часопис “Українське Слово”. Тож скористаймося таким чудовим описом картини при неможливості її побачити. “Образ цей, напевно, стане одною з капітальних праць артиста, що зробить його ім’я відомим не тільки між українцями. Він мальований олійними фарбами і має розмір 5 на 2 метри, і представляє бушування стихійних сил природи в безмежному просторі. Ідея твору дуже оригінальна і при тому дуже трудна для виконання. Автору, безсумнівно, (…) вдалося передати на полотні всю красу, могутність і величність тих незбагненних сил, якими володіє природа. Образ, безумовно, притягає до себе глядача. Техніка виконання бездоганна, а краса ліній і чудовий колорит, влучне примінення фарб, світла і тіней зачаровує та дає відчути ту страшну силу і величаву могутність, які має в собі природа”2. Талант Віктора Цимбала як графіка розкрився і ще в одній царині — сатирі. Безліч його рисунків були свого часу розміщені в тогочасній українській періодиці. А відомий, створений у післявоєнні роки, альбом “Лукоморія” гостросатиричних карикатур на тогочасну радянську дійсність і вождів Леніна та Сталіна — це подвиг художника-патріота. Коли ж нарешті альбом буде видано в Україні?! Адже про це він не міг не мріяти, створюючи його з ризиком для життя. Віктор Цимбал чудово володів словом. Його виступи, його полум’яна публіцистика, не втратили з роками актуальності й злободенності, проливаючи світло і на не дуже відомі на материзні навіть тепер історичні факти. Його обізнаність в історії України — давній і близькій, вражає. Наприклад, про примусову репатріацію українців із таборів Ді-Пі із зон союзників, що відображено і в рисунках “Лукоморія”, або терор муравйовської орди у Києві 1918 року. Навіть ті кілька статей, які довелося прочитати, повинні, як попіл Клааса, стукати в серце і закликати кожного українця достеменно знати на- Три душі шу історію і не прощати ворогам жодної кривди. Ось лише декілька його статей і виступів: “Заповіт Мазепи”, “Перший листопад”, “Святкова доповідь” (з нагоди проголошення незалежності України), “1933. СССР”3, з якими вже тепер можуть ознайомитися українські читачі. Своє мистецтво Віктор Цимбал розглядав як прояв загальнонаціонального визвольного процесу. Увесь вільний час він віддавав громадській, організаційній і меценатській праці. Він казав: “Україну будемо будувати в Україні, а зараз треба її всіма засобами захистити”4. І він діяв самовіддано і беззастережно, протягом всіх років матеріально підтримуючи всі починання української громади і являючи собою приклад любові до України “не тільки до глибини серця, а й до глибини кишені” (Є. Чикаленко). Він був фундатором Українського дому в Буенос-Айресі,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин