Читацьке віче · “Такі люди зустрічаються один раз хто зна на скільки років”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Живописець Наддніпрянського степу
Слово Просвіти, №27 за 2018 рік
Андрій БУДКЕВИЧ, м. Дніпро
Олександр Самійленко — митець із Січеславщини, тут триває його буття, народився у містечку Часів Яр, що на Луганщині. В 70-х роках він робив спробу стати студентом художнього училища, не вдалося. І тоді: “Їхав автобусом стоячи, перетинали міст через Самару, такий жаль охопив мене, такий неуспіх,.. вирішив — більше вступати не буду…” — згадує художник. У молоді роки, коли обираєш життєвий шлях, Олександр виявляв велику зацікавленість до різних жанрів і напрямів живопису. Знайомився і заглиблювався у творчість А. Петрицького, В. Кричевського, Г. Собачко-Шостак, М. Примаченко, К. Білокур, пізнавав українське писанкарство. В ширшому значенні — студіював історію Січеславського краю, України та історію мистецтв. Надзвичайно був вражений, вперше побачивши в оригіналі картини П. Гогена. Олександр Андрійович — людина рідкісної скромності, шляхетний душею, наділений глибинною добротою, властивою нашим землякам. Коли спілкувався з ним, він постійно намагався більше розповідати про митців-приятелів, відомих художників Січеславщини Володимира Падуна, Валерія Гречаного (обидва відійшли у засвіти), Євгена Деркача. А познайомились ми торік у грудні. Це той живописець, якому властивий яскравий малярський персоналізм. На початку 70-х років минулого століття, у тодішньому Дніпропетровську сформувався невеликий колектив художників-однодумців, а саме — В. Падун, В. Гречаний, Є. Деркач, О. Самійленко. Перші двоє навчалися у художньому училищі, але знайомі тоді не були. Валерій Гречаний потім навчався в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва, секрети малярського фаху відкривав для себе в майстерні знаменитої Тетяни Яблонської. Цей творчий гурт назвемо Огрінською групою живописців. Олександр Самійленко ділиться спомином: “Опісля того, як я познайомився з Гречаним і Падуном, ходив до Володимира Падуна в майстерню, він тоді працював художником-оформлювачем залізничного вокзалу. Падун був справжнім козаком. Їздили частенько на пленери. Якось восени, десь 1972-го, вибралися ми втрьох в село Одинківку, писали етюди, робили замальовки. Малювали винятково з натури, а ось сліпо копіювати види довкілля не годиться… Падун тоді використовував переважно пастельні тони, а ми з Гречаним писали відкритими, яскравими кольорами… На початку 80-х наша четвірка представила картини краєвидної тематики на виставку. На роботах були зображені степ, Самара, хатки… Картини не прийняли, подібне траплялося не раз. Скульптор Жирадков виніс словесний “вирок”: “Що це ви принесли?” Діяло в місті над Дніпром ще одне об’єднання художників, товариство “Степ”, засновник Володимир Лобода. Митці, що входили до товариства , теж ніяк не вписувалися в “сучасність”: Володимир і Людмила Лободи, С. Ковика-Алієв. О. Нем’ятий, А. Сологуб, В. Бублик. Митці-“степовики” і Огрінська четвірка підтримували добрі, приятельські стосунки, але спільних виставок не було… Серед живописців Дніпра Олександр Самійленко виокремив Ілька Зубка і Тимофія Строганова, — чудові митці, зауважив він. У краєвидах авторства Самійленка — і захмарене небо, і розлогий степ, і байраки та пагорби, тополі, верби, усе це містить у собі оте вічне начало, те, що не проминає, як і вічний Мамай… “Початок 90-х років, я йшов ніби й сам і водночас не сам, бо був колектив, ми радилися, допомагали один одному, працювали дуже багато. У Євгена Деркача з’явився “Запорожець”, поїхали ми в село Ягідне. Як роздивилися — подумали, оце рай на землі, скрізь зелень буяє, поміж пагорбами хатки-мазанки розкидані, тиша навкруги… Неодноразово поверталися до цього села, зріднилися з ним, створили багато етюдів. Куди рухаюся тепер? Хочу створити серію робіт, ну, не чистий наїв, а такі роботи, щоб вбачалася в них первозданність, народність, закоріненість в українську сутність. Матеріал лежить, чекає на опрацювання…” — так завершив розповідь художник. Не так давно відбулося дві великі персональні виставки картин живописця Самійленка: “Краєвиди Присамар’я” в Музеї українського живопису та у приватній галереї “Fund Art” — “Огрінський шлях”. Обидві виставки мали позитивний резонанс у мистецьких колах міста. Картини художника, виконані в авторській техніці, знайшли нових прихильників і були відзначені давніми поціновувачами творчості Олександра Андрійовича.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
