“Кожна картина — це те, що ми в неї вкладаємо”. Палітра 14 · с. 14сторінка оригіналу ↗
Променисті картини Боднара
Слово Просвіти, №27 за 2019 рік
Андрій БУДКЕВИЧ, історик мистецтва В останні дні травня цього року потрапив я в обійстя творчої закарпатської родини Боднарів. Тиха частина Ужгорода, район Минай, вуличка приватних садиб дбайливих господарів. На подвір’ї пишно квітували високі кущі троянд, пахощами наповнювали повітря цвітом вкриті плодові дерева, гарнесенько підстрижений трав’яний газон. У правій частині двору — невеличка водойма просто неба, зліва — ошатна двоповерхова будівля з дерева, там священнодіє художник… Дружина пана Юрія, Леся- Олександра, магістр теології і мистецтвознавець сакрального живопису. У подружжя двоє доньок: Ярина — мисткиня, закінчила Ужгородський коледж мистецтв імені А. Ерделі, потім Львівську національну академію мистецтв, тепер навчається у Вроцлаві. Мар’яна — співачка Київського національного академічного театру оперети, навчалася в музичній консерваторії Риму, проходила дворічне стажування у Відні. Важко не помітити прагнення родини творити красиве довкілля на радість не тільки для себе. Бажання малювати у Юрія з’явилося у 5 років, відтоді не зменшилося. Народився майбутній художник у Довгому Іршавського району. Хлопчаком отримав в подарунок від Антона Кашшая акварельні фарби, з ходою часу творчість видатного живописця вплинула на формування молодого митця. “Я з віруючої родини, з далекого дитинства пригадую, — перед споживанням їжі завжди молилися та жили згідно із заповідями Христовими, з тим і виріс… Тому головними темами у живописі для мене є сакральні, історичні, філософські. Світло повинно йти зсередини, так і на моїх картинах, котрі створюю близько трьох десятиліть…” “Заходить сонце, ледь помітно Лишає відтінок багряний. У чистій стомленій блакиті Ще грає промінь полум’яний. Ніде ні звуку… Все стихає”. Наталія Єліна, з вірша “Вечірнє”. Стиль письма художника впізнаваний, цього прагнуть досягнути багато творців, та вдається не кожному. Його картини пронизані сонячними променями: прямими, з висот горішніх, навскісними, під різними кутами, це світлоносний живопис і за формою, і за змістом. Усі християнські свята день у день збігаються з празниками Ведійської традиції. Тому має правду Віктор Кирунчик, коли пише: “У них і через них була виражена псі-функція помислів, прагнень, хвилювань народу! Всі поняття були теософськи оформлені у “Ведах” задовго до приходу Христа. Навіть обіцяний християнами Рай для праведних після смерті є ведійський Ірій (Вирій)… …Сонячний хрест з диском у центрі ще й тепер часто можна зустріти на голівках храмів. Сонцепоклонники шанували світло і як епітет для опису обирали “світлий”… …Те ж вторив Ісус: “Я світло, яке для всіх. Я все, все вийшло з мене і все повернулось до мене…” Вірування, що вибудуване на обожнюванні Сонця, не могло з’явитися у тих регіонах, де Сонце вбиває все живе, цебто в умовах пустелі чи напівпустелі. Дітьми Сонця можуть іменуватися представники культур, для яких воно “датель буття”… Традиціоналізм, релігійність, різні світлі ідеї малярськими методами реалізуються на полотнах автора. Зі світу розмаїтих ідей Платон виводив естетичну концепцію світу Прекрасного. Адже у світі ідей теж є своя ієрархія: на вищих щаблях розташовані ідеї добра, гармонії, істини, прекрасного. Прекрасне ж трактується як сутність, яка доступна винятково комплексно, — розумові, мисленню, відчуттям. Усвідомлене бачення Прекрасного дається тільки за умови тривалої, складної підготовки (освіти і досвіду), важкого сходження до вершин еволюції. Та той, хто піднявся на вершину пізнання Любові, казав Платон, відразу може побачити дивовижно прекрасне… Відступ перший. Людська спільнота потребує хліборобів і поетів, вчених і вояків, прагматиків і ліриків. Одна з головних засад про призначення суспільства — це віднайти у собі закон і силу заманіфестувати космічність Духу задля самореалізації. Кітвою, що освітить шлях, повинні бути три відання: про богів, про героїв, про створення добрих умов для соціуму (Артха-шастра). Усі три складники у багатогранному малярстві Юрія Боднара присутні. По-перше,
створено величезний цикл робіт сакрального живопису; подруге, він у портретних роботах зафіксував образи видатних і простих українців стоїчної вдачі — Ярослава Мудрого, Івана Мазепу, талановиту диригентку Наталію Петій, старого гуцула (картина “До еміграції”), який за жодних обставин не покине свій край, ковальських справ майстрів (правда, це не портрет); по-третє, створив чудові серії — міських пейзажів, сільських краєвидів, жанрово-історичних картин. Ще з минулого століття, а може й раніше, почали впроваджувати в літературу, пісенну творчість, малярство те, проти чого застерігав Д. Донцов ще в 1957 році. “Завдання — спаскудити в літературі і мистецтві все взнесле, гарне, високе, шля-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
