Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Музи не мовчать · “Свята любове, дихай Україною! Ми переможемо останню нашу січ!” · с. 8сторінка оригіналу ↗

Остання наша Січ

Слово Просвіти, №27 за 2022 рік

Антоніна ЦАРУК, м. Кропивницький *** А нам робити те, що Бог велів: любити землю, де зарита пуповина, любити так, щоб виплавити гнів до нелюдів, що сунуть на Вкраїну. Любити так, як Привид над столицею, як формулу коктейлю для “братів”, як немовлят, охрещених десницею мрійливих зодчих у диму мостів. Любити так, як відповідь Зміїного, як ніжний цвіт в пекельну люту ніч. Свята любове, дихай Україною! Ми переможемо останню нашу січ! 27.02.2022 *** л.к. Ми повернемось, доню, під шати незламного дуба, в цю затишну кімнату, де сонячний зайчик і тінь. Обіцяю тобі: ми невдовзі повернемось, люба, як летять ластівки, щоб продовжити рід, у Ірпінь. Я тобі подарую високе фіалкове небо. І твої перші крочки цілуватиме рідна земля... – і здолала трем рук, й повела важіль рухом на себе, свій рятуючи скарб найдорожчий у світі – маля. 28.02.2022 *** Мине і цей, молитви повний день. І зійде сонце. І дими розвіє. Вусаті марші усмішки пісень засіють – і обнімуть рідний Київ. На тім модернім на склянім мосту, де береги високі, як і тиша, ми знову стрінемось – життям клянусь! Ці зорі – свідки наші. І Всевишній. Секунда кожна наближа той день. Весняний. Мирний. Без відлунь баталій. Ти тільки вір. Бо вірою лишень озвуться дзвони запахом конвалій. 27.02.2022 *** Коли новий ранок встає із сирен за димами, а юнка, мов квітка, плете маскувальну сітку, коли бабця-церква скликає захриплими дзвонами красунь з немовлятами очима іконними, аби захистити від реву почвар з поранених хмар, мій прадід завзятий, що скрипку кохав, як дівку, коня і волю, скидає кожуха, виходить з могили, іде до смаглявої ватри і чуло – струною – чіпає: – Братове роми! Той стане героєм до ранку, хто викраде танка! Сяйнули очима, заграли бровою: – Ми, друже, з тобою! 28.02.2022 *** Я вірю тим, хто мовчки плуга пре, а не селфістам з довгими промовами. Я вірю болю, люті, а не президентським фіглям: “Все в нас під контролем”. Я вірю мату із експресій свідків, скупій сльозі бувалого бійця. Я вірю тим, хто не вернеться звідти… й не вірю смутку ситого лиця. Я вірю чергам біля військкоматів і кожній краплі донорської крови, у стогін вірю молодої матерій у зморшку першу, що лягла між брови. Я вірю Духу нашого народу, який спиняє танки голіруч. У Перемогу вірю над забродами й пророче Слово з Седнівської кручі. А ще я вірю у Любові силу, що множить спільну впевненість стократ. Я вірю в Українські Збройні Сили і в те, що орк – це юдин кревний брат. 02.03.2022 *** Йде сьомий день війни. Повітряна тривога. Стовпом стоять дими. Зв’язку немає з Богом. У плач терпкий сирен й надривний гул артерій в’ївсь вірусний рефрен від кашлю артилерій. Постмодернізм. Кіно безумцеві на втіху: ракети ллють вино, вогонь зжирає стріху. Тут на прицілі ти і Київська Софія, ген Січі золотий й найбільша в світі Мрія. Народження в метро. І мертві, вбиті вдруге. Запалений Дніпро фіксує акт наруги. Світ весь припав до шиб: – Геройські інфузорії! – вивчає підошви новітньої історії. Рахує капітал, видатки і потреби. Ракети б’ють в міста! Закрийте, люди, небо! Згоріло Щастя вщент. Майдан горить Свободи. Який вам доказ ще потрібен для угоди? …Весняний перший дощ, спасибі за підмогу, за мить в порталі прощ й дзвінок до Перемоги. 02.03.2022 *** Степанові Чобану, який загинув, відволікаючи на себе ворога над Кропивницьким Щоб небо цвіло високе І щоб золотився лан, Злітає увись, мов сокіл, Звичайний собі Степан. Він обраний, мабуть, Небом. Безстрашних польотів фан, Пригорне дітей до себе – Й крилом захистить Степан. Хіба йому більше треба За щастя земного жбан? Він візьме вогонь на себе, Звичайний собі Степан. Щоб небо цвіло високе І місто не знало ран, Злютує любов у спокій І стане щитом Степан. 04.03.2022 *** Двір. Самотнє дівча. Ранець з Барбі на спині. Когось ніби стріча, та нікого не спинить. Знов сирени виття. А дівчаточко ходить… — Йди мерщій в укриття, бо стріляють заброди! – Я не можу піти… – голос сів від застуди, – налякали коти мого друга Приблуду. – Потім знайдем, повір! – Ні! – змахнула сльозину. – Якщо я кину двір, він від бомби загине… 05.03.2022 *** Колись я складу довгий список бажань. Складу – і на завтра забуду, бо день обіцятиме сотні стрічань веселого рідного люду. Гуртом на толоку зійдемось тоді – і стіни відродимо Хати. Це буде, як скрутимо в’язи орді і кинемо орків за ґрати. І буде буяти весна запашна. І мир – без умов перемовин. Й піде за адресою на… сатана. Цвіт сальв сповістить Перемогу. А нині молюсь за єдине з бажань – щоб вигребти з рідної Хати до світлого Свята Великих Стрічань цей сморід онуч супостата. 05.03.2022 *** Сьогодні я прийшла із Волновахи крізь коридори пекла і прощань. Уперше спала. Був зв’язок зі свахою. – Живі! – сказала. – Вивели внуча. На тім кінці, в далекому Сургуті, відомо свасі, що зірвали міст в Росію, що палає Маріуполь, – Бандера винен, націоналіст. Не хочу знову слухати істерику про “настамнєт” і “руzкую вєсну”, прокльони-нафтопроводи в Гамерику, яка, бач, сваху позбавляє сну. Так, я в самому серці України. Живуть бідніше тут, стрічають – рідно. Несуть тепло у слові й одежині. Й мені, небідній, ця любов потрібна! Цей рубікон перейдено сьогодні. Мені відкрилась істина сумна: коли висиш над справжньою безоднею, не втрать коріння, бо тоді – війна… 06.03.2022 *** Він знав: іде рахунок на хвилини. Він мусив йти. Не можна зволікати, бо на кону – божественне в людині, бо краплені над світом виснуть карти. Коли безвихідь мотузок шукає, а мати – втішне слово немовляті, збиткується над святощами каїн і верещить, що укри винні кляті, коли живі шукають допомоги у байрактара й зверненні до Бога, коли стають до лав захисників Іванків, Северинів, Васильків коші козацькі степових могилі характерники, що поглядом могли спинити тьму, їй туману наслати, коли в Розп’ятого тать почина стріляти,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин