На перехрестях історії · “Незримо починаєш відчувати містичну силу Спасителя, який свідомо пожертвував власним життям заради людей”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Парк Шенборна – часовий портал у минулі віки
Слово Просвіти, №27 за 2023 рік
Серед величних Карпатських гір заховалося урочище Воєводино, розташоване в Перечинському районі Закарпатської області приблизно за 40 кілометрів від вузлової залізничної станції Свалява. Туди не ходять рейсові автобуси, тим більше маршрутки, звичні для великих міст України, принаймні автор цих рядків, за час перебування у цьому благодатному місці, не побачив жодної. За прийнятним тарифом можна дістатися легковиком до Воєводина впродовж години по звивистому гірському серпантину, щоб взимку опинитися на гірськолижному курорті, а влітку – готельно-рекреаційному комплексі.
Тарас ГОЛОВКО Київ – Свалява – Воєводино
Оминаючи місцеві пансіонати, вибудовані в притаманному для цього регіону архітектурному стилі і рясно розкидані на чималій площі, звернемо увагу на визначну пам’ятку минулого – парк Шенборна, який є окрасою Воєводина і сприймається багатьма як одна з неповторних перлин Срібної Землі. Ознайомившись зі всіма текстами на розставлених тут і там табличках, які одразу впадають в око туристу, інформуючи його про історію появи парку за часів імператора Священної Римської імперії Карла VI, на жаль, не вдалось дізнатися про головне: чому власне цей самодержець своїм декретом передав у власність влітку 1728 року землі Закарпаття найбагатшій на той час сім’ї на теренах Центральної Європи, а конкретно – архієпископу Лотару Францу фон Шенборну? Послуговуючись західними джерелами, дізнаюсь, що Лотар Франц фон Шенборн-Бухгайм (роки життя: 1655–1729) був архієпископом-курфюрстом Майнца і єпископом Бамберга, мав титул архіканцлера Священної Римської імперії. Лотар Франц фон Шенборн відомий тим, що збудував ряд споруд у стилі бароко, якот палац Вайзенштайн (розташо-
Вхідна брама до парку Шенборна ваний у Баварії, на півдні Німеччини). Але, як стверджують біографи архієпископа, Шенборн завоював прихильність у тодішнього імператора зовсім не архітектурними шедеврами, а тим більше не наверненням його дружини Єлизавети з протестантизму до католицизму у 1707 році. Шенборн був безпосередньо причетний до обрання Карла VI Австрійським імператором Священної Римської імперії, власноруч коронував його в 1711 році у Франкфуртському соборі. Карл винагородив Лотара Франца за його вірність, давши 100 тис. гульденів, крім того, передав йому у власність замок Паланок змістом Мукачевим у долині річки Латориця і селище Карпати з прилеглими територіями (географічно розташоване не так далеко від нинішнього Воєводина) у закарпатському регіоні. Парк Шенборна в наші дні розмістився на площі, що займає 12 гектарів. На вході подорожнього зустрічають солдати Інсбрукського піхотного та Дебреценського гусарського полку – бі-
Кована лавиця з гербом Володимира Великого ля в’їзної брами, ліворуч і праворуч, встановлено два відповідних макети, а також флагштоки під прапори Австрії й Угорщини. Парком розкидано 22 дерев’яні лави, прикрашені гербами держав, у складі яких перебували землі Закарпаття: Римська імперія, Об’єднання аварів, князівство Велика Моравія, Перше Болгарське царство, Угорське королівство, Галицько-Волинське князівство, князівство Трансільванія, Австрійська імперія, Османська імперія, Угорська республіка 1848 року, Австро-Угорська імперія, Угорська республіка 1918 року з провінцією Верхня Дакія, Гуцульська республіка, Угорська радянська республіка, Чехословацька республіка, Карпатська Україна, Королівство Угорщина, Словацька республіка, Королівство Румунія, колишній СРСР, Україна. Побачивши герб Володимира Великого, викарбуваного у мармурі на одній з кованих лавиць, що займала почесне перше місце у парку Шенборна, відчув гордість за Україну як правонаступницю Київської Руси, яка, незважаючи на соціальні катаклізми, зберегла національні символи, введені в обіг батьками-засновниками українсько державності тисячу років тому, в той час як герби інших державних утворень вже давно лишились на задвірках історії. Як відомо, після смерті архієпископа Лотара Франца Шенборна п’ять династій Шенборнів упродовж кількох століть розпоряджались земельною власністю у Закарпатті, дарованою Карлом VI засновнику сімейства. Особливо відзначився своєю господарською активністю останній зроду Шенборнів – Євген-Ервін Шенборн-Букгайм, який на межі позаминулого і минулого століть очолював місцеву домінію, що за всіма ознаками мала вигляд сучасного територіально-виробничого комплексу. Саме Євгену-Ервіну вдалось підняти на новий рівень сільськогосподарську галузь, промисловість і ремісництво. Приміром, реконструюючи замок Паланок у Мукачевому, сім’я Шенборнів заснувала декілька мануфактур, млинів, гуралень та пивоварень, заводів. Крім щоденної роботи, не забували і про відпочинок. Підкоряючись моді на полювання, саме Шенборн-Букгайм наприкінці ХІХ століття звів ошатні хороми в урочищі Берегвар неподалік Мукачева, щоб приймати аристократію зі всієї Європи, ласу до ловів. І як стверджується у різноманітних туристичних путівниках, навіть імператор Австро-Угорської імперії Франц Йосиф І двічі приїжджав на полювання до Закарпаття, захоплюючись неповторною красою навколишньої природи, виявляючи при цьому прихильність до місцевих українців, які, на відміну від поляків й угорців, демонстрували лояльність до габсбурзької монархії. Невипадково в парку Шенборна встановлено дві майстерно виготовлені скульптури: одна в металі – цісарю, що має назву “Імператор на полюванні”, інша у мармурі – його дружині Єлизаветі Баварській, імператриці Австрії, королевіконсорт Угорщини, відомої під зменшувально-пестливим ім’ям Сісі, яким її нарекли за життя рідні та друзі. Якщо парк Шенборна спробувати сприйняти як своєрідний портал у часі, то можна уявно заглибитися у глибину віків, аж до Різдва Христового. А допоможе у цій уявній подорожі крізь століття архітектурна споруда – міст Чотирьох Євангелістів, що з’єднує територію парку з Францисканською хресною дорогою Via Dolorosa – Шлях Скорботи, якою, як стверджує Біблія, колись у Старому місті Єрусалиму мав пройти Ісус, несучи над собою хрест і зазнаючи всіляких знущань з боку римських солдатів, які його супроводжували. Міст зведений у бароковому стилі, де на початку і вкінці архітектурної споруди розміщені чотири скульптурні фігури біблійних пророків – Луки, якому належить авторство третього Євангелія Нового Заповіту і Діяння святих апостолів; Іоанна (Богослова) – улюбленого учня Ісуса Христа; Марка – автора однойменного Євангелія з описом благовіщення та життя Сина Божого; Матвія – відомого також під ім’ям Левія, котрий написав Євангеліє від Матвія арамейською мовою. Вдивляючись у риси облич цих апостолів, здеформованих дощами, снігом і температурними коливаннями, незримо починаєш відчувати містичну силу Спасителя, який свідомо пожертвував власним життям заради людей, викривши у такий спосіб їхню гріховну сутність. Про неї нагадують встановлені обабіч вимощеного дрібним камінням шляху десять вулканічних брил, на яких вибито десять Божих заповідей, праворуч – височіють з певним інтервалом чотирнадцять стацій “Хресної дороги”, на стінах яких описано кожну із зупинок Ісуса Христа на гору Голгофу, ніби символізуючи чотирнадцять образів того трагічного ходу. Прямує дорога до храму Святої великомучениці Катерини, котра за біблійними міфами вважається нареченою Сина Божого, і яка, прийнявши віру Христову, була страчена за наказом римського імператора Максиміна Фракійського. Пам’ять Святої великомучениці Катерини шанується в усьому християнському світі з особливою пошаною і благоговінням. На її честь зводять храми, багато монастирів називають її іменем. А чимало українських жінок носять це богопрославлене через святу великомученицю древнє грецьке ім’я – Катерина, “завжди чиста”. Прогулюючись парком Шенборна, раз-по-раз натрапляєш на цікаві локації, розкидані на цій великій за площею рекреаційній зоні. Чарівною окрасою ареалу є озеро Тур (від етруського тур – вода), на поверхні якого можна побачити дивної краси водяні лінії, гамірних качок різних видів, косяки риб. Посеред озера розташований острів, контури якого відтворюють карту Австро-Угорської імперії періоду її створення 1867 року. На тому місці карти, де знаходилось тодішнє Закарпаття посаджене дерево-сосна, спеціально привезеного з Далмації волонтерами хорватського міста-побратима Тогір. Адже за однією з легенд саме племена білих хорватів населяли дану територію у
Кам’яний млин святого Яна Непомуцького
Пам’ятник архієпископу Лотару Францу фон Шенборну
VI–X століттях. З берега озера до острова можна дістатись на дерев’яному плоту. Острів складено з 365 брил каміння – за кількістю днів у році і один камінь – 366-й – лежить на причалі. Його доправляють на острів раз на чотири роки, у високосний рік. Так само викликає інтерес кам’яний млин, споруджений неподалік озера і носить ім’я святого Яна Непомуцького – чеського католицького святого, мученика, священника, генерального вікарія Празького архієпископа, роки життя якого припадають на XIV століття. Саме тоді на цих землях правив Вацлав IV – король Німеччини та Богемії, який кинув у в’язницю Яна Непомуцького за те, що той нібито за однією з версій відмовився видати таємницю сповіді королеви Жофії, яка, напевне, щось приховувала від чоловіка-монарха. Не витримавши тортур, священник помер, а тіло його скинули з мосту у річку Влтаву. Ян Непомуцький вважається небесним покровителем сповідників, а також покровителем Праги і всієї Чехії. Кам’яний млин збудований з каменю, металу та вкритий дерев’яним ґонтом – шинглею. Усередині млина є два старовинні жорна, вагою близько півтони, які так само колись використовували в типових австрійських хойрігерах (винарнях). Жорна обертає двометрове дерев’яне колесо, яке виготовлене з жовтого дерева акації. Вікна ковані з металу, а над центральною вітриною вікна знаходиться бюст Св. Яна Непомуцького, який є покровителем млинарів та мостів. Заслуговує на увагу відвідувачів парку Шенборна і композиція “Земля Франца-Йосифа”. Композиція складається з каміння мандрівників, розкиданого на зеленій галявині. Воно нагадує про острови Землі Франца-Йосифа – архіпелага у Північному Льодовитому океані, відкритого австро-угорською експедицією на чолі з Карлом Вейпрехтом та Юліусом Пайєром на вітрильно-паровій шхуні “Адмірал Тегетгофф” 30 серпня 1873 року. З інформаційної таблички, встановленої на початку композиції, дізнаємося, що дослідники склали карту цих островів і назвали на честь імперато-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
