Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гість “СП” · “Балет – візуальний жанр, що відображає ідеї нестандартними методами”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Віктор ІЩУК: “Кожна моя постановка – виклик!”

Слово Просвіти, №27 за 2023 рік

Протягом двох останніх театральних сезонів у репертуарі Національної опери України імені Тараса Шевченка з’явилося кілька нових вистав у постановці Віктора Іщука, що стали новим словом у балетному мистецтві України. Сьогодні Віктор – гість “СП”. – Вже багато років ви соліст балету театру, а як стали балетмейстером-постановником? – Спроби щось ставити у мене були щез дитинства. Пам’ятаю, коли у школі робили капусники, я ставив хореографію, танці. Коли прийшов до театру, спершу було не до цього. Треба було робити кар’єру артиста балету, але думки самому поставити балет виникали завжди. Під час ковідного карантину з’явилося багато вільного часу. Саме тоді я поставив свій перший одноактний балет “Широко заплющені очі”. Потім його показали на фестивалі балету, який проводила Національна опера України. Коли мене запитують, скільки часу пішло на підготовку цього балету, я відповідаю: десять років і два місяці. Протягом десяти років я ставив різні номери, які сам виконував, а потім об’єднав водну виставу. Це формат безсюжетного балету – п’ять різних історій про кохання, про стосунки між людьми. Зізнаюсь: непросте завдання одночасно бути постановником і виконувати одну з ролей. Коли ти ставиш балет, у тебе сотні варіантів, як це робити, і всі вони у твоїй голові. Водночас для артиста величезне щастя танцювати свою хореографію, бо ти стовідсотково знаєш, що від тебе хоче постановник. За час, що минув після прем’єри, балет дещо змінився хореографічно. Раніше перший дует у ньому був на музику Сергія Рахманінова, а зараз ми не виконуємо музику російських композиторів. Замінили музикою Шопена, вийшов зовсім інший дует. Також змінилися майже всі артисти і музиканти. Цей балет йде під живу музику – квартет і фортепіано. Кожна вистава не схожа на іншу. Якщо у виставі задіяний симфонічний оркестр, то диригент веде цей оркестр, а коли це квартет і соло-фортепіано, то вони щоразу грають по-іншому. І це впливає на те, як ти танцюєш під цю музику. – Наступний балет можна вважати викликом? – Напевно, так. Вже під час широкомасштабної війни я поставив балет “Доктор Фауст”, прем’єра якого відбулася 16 вересня минулого року. Тоді в балетній трупі було менше тридцяти артистів. Театр лише починав відновлювати робочий процес. Була ідея швидко зробити щось нове. І я поставив цей балет за вісім репетицій з кордебалетом, два тижні працювали з солістами. Глядачам наша робота дуже сподобалася. Потрібно віддати належне керівництву театру, яке дало мені повну свободу щодо вибору сюжету і втілення його в життя. Після безсюжетного балету цього разу обрав сюжетний: “Фауст” – один із найвидатніших творів світової літератури. Почав з того, що прочитав цю поему. Скажу чесно, мало що зрозумів (усміхається). Після цього переслухав безліч лекцій про творчість Гете і безпосередньо про “Фауста”. Вже почав розуміти ідею. Потім ще раз перечитав твір — і врешті все стало на свої місця. Більшість музики до балету добирав сам. Головний диригент нашого театру Микола Дядюра наштовхнув мене на багато цікавих ідей. Зокрема, запропонував музику Густава Малера, що ідеально підійшла до цієї вистави. Загалом балетне мистецтво створене не для того, щоб переказувати історії. Тут можна три речення з книжки розтягнути на цілий акт. Водночас те, про що сказано у двох томах, можна відобразити кількома рухами. Балет – візуальний жанр, що відображає якісь ідеї нестандартними методами. Мені хотілося відобразити в балеті своє бачення цієї історії. Один із головних персонажів Мефістофель – маленький біс, який спокушає, і я побачив себе в цій ролі. Під час роботи над виставою ти закохуєшся у свого персонажа, перевтілюєшся в героя. Тож у моїй інтерпретації Мефістофель не є негативним персонажем. Насправді його взагалі не існує як фізичної особи. Це темна сторона самого Фауста, його гріхи і спокуси, його невід’ємна частина. – Що можете сказати про колег по сцені? – Головні партії у прем’єрній виставі виконували наша прима Наталія Мацак – Маргарита, Сергій Кривоконь – доктор Фауст, Катерина Курченко – Німфа. У другому складі грають Анастасія Шевченко (Маргарита) та Іван Авдієвський (Фауст). Знаю цих акторів давно. Ми разом працювали і над першою виставою. Вони добре розуміють, що я хочу, мою пластику, ідеї, рухи. Коли ставлю п’єсу, мені важливо одразу побачити всю картинку. Бачу в уяві, як виглядає вся вистава. Не ставлю її від руху до руху. Мені потрібно уявити всей одразу – світло, сценічне оформлення, музику. Усі хореографи-постановники мають таку особливість: їм завжди хочеться щось покращити. Щоразу, коли репетируємо виставу, я теж хочу щось змінити. Але часто повертаюся до того, з чого починав. Загалом я задоволений реакцією публіки на нашу виставу. Розумію, що все вийшло добре. – Потім була “Снігова Королева”. – Це теж своєрідний виклик. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну ми не виконуємо балет Петра Чайковського “Лускунчик”, а потрібна була новорічна вистава. Згадали про балет “Снігова Королева”, який ставили приблизно шість років тому. Але там на 80% музика Чайковського, Глазунова, Лядова та інших російських композиторів. Потрібно було знайти таку музику, яка б підходила за гармонікою, звучанням, настроєм, інтонацією, темпами та енергетикою на кожну сцену. Це складна і копітка робота. Годинами я слухав різні музичні твори. Кілька тижнів майже не спав… Загалом з попередньої версії балету залишилося лише дві сцени, майже вся музика була замінена. Сюжетна частина була збережена, наскільки це можливо, я намагався зберегти й хореографію. Почали працювати над виставою в жовтні – два місяці роботи в екстремальних умовах. Коли ти випускаєш виставу, то в тебе має бути не менше п’яти сценічних репетицій, а якщо це великий балет на два акти, то навіть і більше. Через 15 хвилин після того, як почалася перша подібна репетиція, пролунала повітряна тривога, ми так і не змогли її завершити. Друга – те саме. Загалом перед прем’єрою була лише одна повноцінна репетиція. Поясню: у сценічній репетиції беруть участь не тільки артисти й оркестр, а й ті, хто стоїть за ними, тобто працівники сцени, художники по світлу, костюмери. Для того, щоб вийшла вистава, вся ця велика машина повинна працювати в одному ритмі. Зробити це лише за одну репетицію практично неможливо. Зізнаюся: під час прем’єри, яка відбулася на початку грудня, я сам керував світлом. – Ностальгуєте за музикою російських композиторів? – Не буду приховувати – так. Найкращі балети й балетна музика у Петра Чайковського. Але я добре розумію, що зараз вона не на часі. І після закінчення війни ми довго не зможемо виконувати цю музику. В іншому випадку нас просто не зрозуміють люди, особливо ті, хто найбільше постраждав від війни. – Під час російсько-української війни загинув ваш колега Олександр Шаповал. – Пропрацювали пліч-о-пліч з Олександром 22 роки. Ми товаришували, багато їздили разом на гастролі. Він був дуже яскравим артистом, у нього був свій фанклуб – глядачі, які приходили на всі його вистави. Коли почалася війна, він одразу ж пішов добровольцем… – Ви вже поставили три повноцінних балети. Вже думаєте про четвертий? – Не тільки думаю над новою виставою, а вже працюю над нею. Це буде одноактна сюжетна вистава “Мадам Боварі” за твором Флобера. Сподіваюся, що наприкінці вересня відбудеться прем’єра. – Як ви потрапили до балету? – Можна сказати, випадково. Привели батьки, місяць позаймався, втягнувся. Ти можеш десять років у дитинстві займатися балетом і не розуміти навіщо. А коли починаєш розуміти, то вже не бачиш себе в іншій професії. З семи років я був в ансамблі “Кияночка”. Потім відбувся перегляд у Національній опері України, після якого мені запропонували стати артистом трупи. Вперше вийшов на сцену у виставі “Болеро”, хореографія Анатолія Шекери. Звісно, було хвилювання, воно залишилося й досі. А якщо хтось говорить, що він зовсім не хвилюється, то це неправда. Однак, коли здобуваєш більше досвіду, то легше перебороти це хвилювання. Знаковою для мене стала роль Базіля у “Дон Кіхоті”. Це був 2002 рік, другий рік моєї роботи в театрі. Спершу я танцював у кордебалеті. А коли артист, який виконував цю роль, отримав травму, мені запропонували його замінити. За два тижні треба було підготувати виставу. Мені дали шанс, я ним скористався. Після цього кар’єра пішла досить стрімко. Через місяць танцював у “Лускунчику” та “Сплячій красуні”, а через рік – в усіх балетних виставах театру. – З якими балетмейстерами доводилося працювати? – Серед українських – Віктор Яременко, Віктор Литвинов, Раду Поклітару, серед зарубіжних – Едвард Клюг, Дуайт Роден та ін. Звісно, робота з різними постановниками відрізняється. Це залежить від того, над якою виставою працюєш – класика чи модерн. Не однакові вимоги у наших та іноземних балетмейстерів. Приміром, за кордоном у тебе є сім годин, які ти повинен відпрацювати. А в нас інколи, якщо ти робиш добре, достатньо й однієї години. – Раніше ви брали участь у численних конкурсах. Яке значення вони мають для вас? – Для молодих артистів балету – величезне. Це найкращий спосіб себе проявити. Коли ти проходиш до театру, то тобі не можуть відразу дати провідні партії. А як же тоді показати, на що ти здатний? Це можна зробити саме на конкурсах, адже за ними багато хто уважно стежить. – Часто доводилося бувати на гастролях? – Життя артиста балету – це гастролі, принаймні значна частина його творчого життя. Саме під час таких поїздок здобуваєш цінний досвід. Велике навантаження. Граєш багато вистав, буває, що по дві на день. А коли в тебе щодня вистави, то ти ростеш як артист. Багато їздив на гастролі з Національною оперою і сам як запрошений артист. Публіка швидше відрізняється не в країнах, а в театрах. Приміром, ти виступаєш у національному оперному театрі в місті, де є балетна культура, є прошарок людей, які дивляться всі вистави, розуміються на балеті. Там один запит, одна реакція. Але найкраща реакція саме в невеликих театрах, де люди не розуміють, що таке балет. Вони приймають найтепліше. – Очевидно, трапляються нестандартні ситуації? – Найчастіше саме під час гастролей. Перед виставою в одному з закордонних театрів я вийшов у балетному костюмі на вулицю. Двері за мною автоматично зачинилися, назад потрапити ніяк не міг. Довелося в балетному костюмі йти через глядацьку залу до сцени. (Сміється). – Буває, травмуєтесь? – Це невід’ємна частина нашої професії. Балет – фізична праця, пов’язана з травматизмом. Травми є в кожного артиста балету. Маленьких я не рахую. Але практично кожен за свою кар’єру отримує одну серйозну травму. А якщо дві серйозні, то це вже кінець кар’єрі. – Для підтримання хорошої фізичної форми займаєтеся спортом? – На жаль, на спортзал не вистачає ні сил, ні часу. Хоча дехто з моїх колег встигає це робити. – Маєте захоплення? – Дуже люблю різну музику – як сучасну, так і класичну. На жаль, не граю на жодному музичному інструменті, хоча дуже хотілося б. – Є ролі, про які мрієте? – Як артист я вже ні про що не мрію. Мені сорок років. Для артиста балету це чимало, і мої кращі вистави в минулому. Але мрію про постановки, а це інший вимір. Коли ти артист, то повинен перетворюватися на свого персонажа, а коли ти постановник, то створюєш цього персонажа. Користуючись нагодою, хочу запросити читачів “Слова Просвіти” на вересневу прем’єру балету “Мадам Боварі”, про яку я вже згадував. Буде цікаво. Вже два місяці думаю про цю виставу. Уявляю, як вона виглядатиме та які ідеї будуть закладені. Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надані театром

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин