Разом — до Перемоги! · “Мене дратує, – каже Залужний, – коли я чую, що контрнаступ України на сході та півдні країни розпочався повільніше, ніж очікувалося”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Зволікати немає часу
Слово Просвіти, №27 за 2023 рік
Віктор СКОРИК, оглядач “СП”
На лінії Сватове – Кремінна ворог вперто намагався просунутися вперед, а далі на південь – від Соледара та Бахмута, від Авдіївки до Мар’їнки, а потім до Вугледара і далі на захід – аж до Дніпра – українське військо проводить напружену і послідовну наступальну роботу, щоб продавити потужну першу лінію оборону ворога, а подекуди – вже й другу лінію окупантів. Це аж тисяча кілометрів фронту. До того ж, треба зважати на потребу дотримання обережності та пильності у протистоянні й на північній ділянці фронту – в районі Куп’янська та Дворічної. Та ще й пильнувати за всіма північними кордонами з Ордою та її васальною Білоруссю, куди переміщається, очевидно, військово-злочинне угрупування “Вагнер” – в таке собі оперативне відрядження, виписане Кремлем після нещодавньої цинічної вистави “бунт”. Власне, одним із спланованих наслідків цієї вистави є це демонстративне, зрежисоване “вигнання бунтівників” прямісінько у Білорусь – для створення загрози можливого наступу звідти на північні області України. Небезпеку такого наступу враховує й Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, про що свідчать дві його поїздки на Рівненську АЕС. Буде чи не буде звідти наступ, але маємо бути готовими, щоб убезпечитись, а отже, тримати для цього певну кількість резервів, які б нагодились на актуальних фронтах – на півдні та сході, де розгортаються вирішальні події. Розглянемо трохи детальніше хід подій на всіх фронтах. За час, що минув від початку переходу до наступальних дій ЗСУ, було звільнено понад 300 кв. км територій. Це значно більше – в рази – від того, що вдалося окупувати ворогу за 6 місяців свого “вєлікого зімнєго наступлєнія”, коли по суті його єдиним “величним” трофеєм стало невелике місто Бахмут, де ворог навіки втратив щонайменше 30-40 тисяч ординців та ще більше сотні тисяч поранених – і неабияких, а своїх найкращих формувань на чолі з ПВК “Вагнер”, де окупант витратив мільйони снарядів та згубив сотні одиниць своєї техніки. І ще значно більше ворог втратив за ті ж 6 місяців на інших ділянках фронтів, де він теж не втрачав своїх загарбницьких ілюзій, але там він всюди дістав зразково-показового відкоша. Але повторю те, на чому я наголошував раніше: на цьому початковому етапі нашої визвольної наступальної літньої кампанії визвольні територіальні здобутки, хоча і є важливими акціями, але зараз вони далеко не головні. Головною ціллю на сьогодні є формування майбутніх широких наступальних дій, розвідка боями, вичавлювання ворога з найбільш укріпленої передової першої лінії фортифікації, яку він ладнав більш ніж пів року, а також “зачистка” – нищення логістики оборони окупантів. І саме в цих справах, попри весь скепсис і всі труднощі та проблеми, щиро, відверто, принципово та з фаховою професійністю розповів Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний в інтерв’ю виданню The Washington Post. Наше військо попри все зробило те, чого від нього при здоровому глузді і обізнаності реальних обставин, ніхто не зміг би: за наявних можливостей за менш ніж чотири тижні наші Збройні Сили в основному подолали першу лінію оборони ворога. Без поспіху, послідовно, за найменш можливих втрат особового складу і техніки. Валерій Залужний в інтерв’ю прямо заявив, що “для того, аби контрнаступ України проходив швидше, йому потрібно більше різної зброї”, і з болем зауважив, що “хоча його найбільші західні партнери-колеги ніколи не розпочали б наступ без переваги в повітрі, Україна досі не отримала сучасних винищувачів. Але при тому чомусь очікується, що вона швидко звільнить окуповані території. Літаки F-16 американського виробництва, які нарешті обіцяли нещодавно, навряд чи надійдуть до осені – і це в найкращому випадку”. Крім того, для успіху наступу ЗСУ потрібно мати більше боєприпасів – навіть не стільки, скільки є у противника, а більше бодай у 2-3 рази, бо наступ вимагає кратно більше снарядів, ніж у тих, хто обороняється. Згадаймо: у минулому, коли орда наступала, вона мала перевагу в боєприпасах у 10 разів! Нам хоча б у 3-4 рази більше, то й наступ був би швидким і менш витратним для життя воїнів та цілісності воєнної техніки. “Мене дратує, – каже Залуж% ний, – коли я чую, що довгоочіку% ваний контрнаступ України на схо% ді та півдні країни розпочався по% вільніше, ніж очікувалося, чую цю думку, яку публічно висловили й західні офіційні особи та військо% ві аналітики, а також президент (хоча Залужний тактовно не озву% чив прізвище Зеленський. – При% мітка моя)”. Тим не менше, за його словами, “наші війська щодня досягають певного просу% вання вперед – навіть якщо це лише 500 метрів”. Далі: “Це не шоу, яке весь світ дивиться і на яке робить ставки чи щось таке. Кожен день, кожен метр дається кров’ю”. “Без повного постачання виконання цих планів взагалі неможливе”, – додав він. “Але вони виконуються. Так, можливо, не так швидко, як хотілося б учасникам шоу, спостерігачам, але це їхні проблеми”. Залужний також наголосив, що власна доктрина сил НАТО, яка, за його словами, у цьому подібна до російської, – вимагає переваги в повітрі перед початком наземних операцій глибокої дії. “А Україна, переходячи до наступальних дій, якої доктрини має дотримуватися?” – риторично запитує він. “Ніхто не говорить, що завтра ми повинні повністю переозброїтися і отримати 120 літаків, – сказав Залужний. – Чому? Мені не потрібно 120 літаків. Я не збираюся погрожувати всьому світу. Було б достатньо дуже обмеженої кількості. Але вони потрібні. Бо іншого шляху немає. Тому що ворог використовує авіацію іншого покоління. Це все одно, що ми б зараз пішли в наступ з луками та стрілами, і всі сказали б: “Ти що, з глузду з’їхав?!” Наприкінці інтерв’ю Залужний, відповідаючи на запитання журналіста про врахування ризиків підриву атомної станції та погроз ядерних ударів з Москви, заявив: “Мене це зовсім не зупиняє”. “Ми робимо свою роботу. Всі ці сигнали чомусь надходять ззовні: “Бійтеся ядерного удару”. Ну що, нам здаватися?” З приводу цього знаменного інтерв’ю Головнокомандувача і його основних сенсів та наративів я хотів би додати таке. Часто, у спілкуваннях в мережах і поза ними, люди питають чи обурюються з різних приводів, висловлюють свої помилкові думки-висновки, або й чужі тези та наративи, в тому числі (несвідомо) ті, що поширюють (дуже свідомо) ворожі джерела через широку мережу своїх агентів, пропагандистів, ботів тощо. Ось, наприклад, такі поширені, типові серед багатьох інших: “А коли американці нарешті ленд-ліз розблокують?” “Коли ми отримаємо літаки та ракети середньої дальності?” “Наступ без переваги в повітрі та в артилерії – це “м’ясний штурм”. Принагідно і відповідно до інтерв’ю Залужного та моїх власних суджень відповім на них: Ленд-ліз не заблокований. Він не застосовується до цього часу лише тому, що зараз в ньому немає потреби, поки працюють кращі правові інструменти для допомоги Україні – кращі за умовами та безкоштовні для України. Ось для того, аби підстрахувати ці інструменти, якщо вони стануть або неможливі, або заблоковані, наприклад, трампістами, і був прийнятий закон про ленд-ліз, зараз він без потреби. Ленд-ліз – платна допомога, з оплатою, хоча й розтягнутою у майбутньому великому часі, але все ж платна, принаймні частково. Щодо того, коли ми отримаємо літаки і високоточні ракети середньої дальності. Для того є свої міркування і є відповідні обставини у наших партнерів, серед яких США є головним партнером. Серед таких міркувань і обставин точно немає зради, а є правильна чи неправильна оцінка стану речей, часові можливості і обмеження таких постачань, врахування загроз – надуманих чи справжніх, які настануть, якщо ті чи інші постачання будуть реалізовані саме у цей час чи взагалі. Звичайно, варто враховувати й геополітичні чинники, внутрішні політичні розклади, готовність суспільної підтримки таких рішень, а також, як це не прикро, зважати на те, що не тільки чинна українська влада та переважна частина нашого суспільства були фактично повністю не готові до такої масштабної війни, але й влада в усіх державах – наших партнерах. І ще менше були готові суспільства і всі світові організації, не були готові промислові військові потужності, неадекватними виявились запаси знарядь для ведення війни на складах, базах і в строю. До війни була готова тільки Московія. “М’ясний” штурм – це якщо кинутись за наявних обставин у “кавалерійську” атаку і вимагати швидкого і всеохоплюючого наступу негайно і без врахування об’єктивних чинників. Навпаки, попри нетерпіння багатьох і відповідний тиск, мимовільний чи прямий, на штурми, а тим більше “м’ясні”, наше військо не йде, і правильно робить (!), воно буде, за можливості їх уникати й надалі, навіть, якщо всякої техніки було б вдосталь. Бо штурм – це витратна операція для тих, хто штурмує в лоб. Є інші тактики і стратегія ведення наступальних операцій, саме на них і орієнтується сучасна воєнна доктрина – як наших західних партнерів, такі українського війська. Зволікати з літнім наступом у нас немає часу, бо літо не безкінечне, тому було прийняте рішення розпочинати перші кроки такого наступу зараз, з озброєнням, яке є на цей час. Так, бракує більш-менш сучасних літаків, ще недостатньо артилерії і особливо боєприпасів до неї. Але нині кількість артилерії вже порівнянна з ворожою технікою, а кількість боєприпасів зараз приблизно паритетна з кількістю у противника, причому в переважній більшості якість і техніки, і боєприпасів, їхня технологічна ефективність перевершує ворожі “вундерваффе” і їхні набої до них. Так, цього ще замало, бо для наступу потрібно мати не паритет, а перевагу в кілька разів над тими, хто в обороні, за рівності інших складових ведення бою.
Але, повторюсь, зволікати немає часу, тим більше, що серед тих інших складових ведення бою – на нашому боці вирішальна перевага: це майстерність і навченість сучасним методам ведення бою, зростаючий тактичний і стратегічний вишкіл, а також – і це, певне, найголовніше, – висока моральна перевага наших воїнів, які ведуть бій на своїй землі і прагнуть її звільнити. Тепер, хоч побіжно, але пильно пройдемось по всіх фронтах. Там не тихо, як може комусь здаватися. Там йде напружена боротьба і на багатьох ділянках запекла битва. На Куп’янському та Лиманському напрямках ворог намагається перейти в контратаки. Виходить у них це погано. Але він намагається компенсувати зливою артилерійського вогню по наших позиціях. Тут динаміка близька до стану ремісії. Це може бути оманливим станом, за яким стоять великі плани. У будь-якому разі ворог намагається змусити позначити тут небезпеку для нас і відтягнути частину наших підрозділів з інших гарячих точок фронтів. Але хто їм гарантує, що саме тут не буде головний напрямок удару ЗСУ? Отож. Навколо Бахмута поступове і регулярне просування нашого війська в останні дні з трьох векторів – західного і особливо північного та південного – настільки налякало ворога, що він був змушений поспіхом сюди перекинути свої резерви з інших ділянок фронтів в чималих обсягах. Тим більше, що й поруч, в районі Соледара наше військо загрозливо для ворога просунулось, створюючи реальну небезпеку оперативного наступу у цій агломерації Бахмут — Соледар, що в свою чергу загрожує посипати фронт на великій протяжності – від Авдіївки (де теж є успіхи наших воїнів), Горлівки до Сіверськодонецька, Лисичанська, Кремінної, біля дверей якої давно вже чекають своєї нагоди наші визвольні війська. Далі. На всій протяжності південного фронту наші війська – то там, то тут – перфорують оборону окупантів, послідовно, наполегливо і обережно просуваючись вперед – на південь, до морів в перспективі – Чорного та Азовського. Перша лінія оборони, наймогутніша з тих, що ворог тут “наваяв”, в основному вже пройдена. Подекуди бої йдуть на другій лінії і навіть на стику із третьою, останньою лінією. Де – поки що не скажу. А поки що наше військо, окрім боїв на фронтах, методично, точно і масово руйнує логістику окупаційного бур’яну, що вчепився в нашу землю, сподіваючись вкоренитися. Тож треба добре просапувати, аби незабаром зібрати щедрий урожай наших вільних земель. На східному березі Дніпра точаться бої за плацдарми – від околиць Голої Пристані до Олешків – до Дач. І особливу небезпеку ворог вбачає саме біля Дач. Ось там наш десант у 70 осіб – ні, не спартанців, куди там спартанцям впоратись, – українських воїнів вже кілька днів тримають плацдарм, який ворог вже закидав вогнем, бомбами, ракетами і снарядами і всім, чим тільки могли, а хлопці стоять і тримаються. Вся блогерська рать московитів вже кілька разів поховала, а їхня
Минулий тиждень був часом приблизного динамічного паритету на фронтах, з обопільними контратаками, але переважно – з потенційною, латентною (тобто поки що прихованою, непоміченою більшістю) перевагою українського війська. Крім того, не вся інформація стає відомою швидко на загал. Тому навіть якщо я і маю якісь припущення щодо руху на фронтах на основі власного аналізу та методу ретельної пеленгації відкритих джерел, – з міркувань власної громадянської відповідальності я не оприлюднюю новини, принаймні свіжіші за 48 годин. Тим більше, в нинішній фазі й характері боїв частогусто ті чи інші позиції та контроль над тими чи іншими населеними пунктами можуть мінятися протягом короткого часу – від кількох годин до кількох днів.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
