Пошта “СП” · “Питання в тому, скільки “суспільство” встигне до того щасливого кінця накоїти”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Руки геть від “Січеслава”!
Слово Просвіти, №27 за 2023 рік
Відкритий лист до народних депутатів України, Президента України, Українського інституту націо' нальної пам’яті, усіх посадових осіб і громадян, причетних до виконання закону “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської по' літики в Україні і деколонізацію топонімії”
Не помилюся, якщо скажу, що на сьогодні чинна назва мого рідного міста – “Новомосковськ” – найганебніша назва в Україні. Другий рік триває повномасштабна російсько-українська війна, але “Новий Московськ” і досі “прикрашає” карту нашої країни, а ми, мешканці стародавнього запорізького міста Самар, центру Самарської паланки Славної Січі Запорізької і досі лишаємося “новомосквічами” чи “новомоскалями”. І що геть незрозуміло – це дивні “політичні танці” навколо очевидно простого і зрозумілого рішення: ганебну колоніальну назву прибрати, натомість повернути місту його історичне ім’я. Тут – і дивне бажання міської влади проводити опитування і якісь голосування (!) мешканців (марнуючи народні гроші, та ще й під час війни!); і незрозуміла агресивність нападок місцевих ЗМІ саме на історичну назву “Самар” (“Самарь”); і несподівана поява геть чужої для нашого міста назви “Січеслав”, яку начебто вже підтримують 25% опитаних (?) мешканців. Звідки цей “Січеслав-на- Самарі” взявся і навіщо його так завзято, “демократично” і “патріотично” нам накидають? Дещо прояснила ситуацію поява величенького матеріалу за підписом “Осередок місцевих активістів “За Січеслав” (газета “Вісник Присамар’я”, №10 (792) за 1 червня 2023 р.) під назвою: “Чому Новомосковськ на Дніпропетровщині прагне (саме аж так - “прагне” – Є. Ш.) змінити назву на Січеслав”. Тут є все: і “патріотична” демагогія, і зневажливо-неправдиві судження про чужі думки, і фальшиві аргументи, і-таки … трохи правди. Все, врешті, стає очевидним і зрозумілим, коли ми читаємо: “(...) Щодо пере6 йменування області: закон не забороняє назвати будь6яке місто і область одними і тими іменами. Січеславська або Дніпровська? Ніяких проблем. (...) Але, в будь6якому разі, ми не маємо прямого стосунку до цього процесу.” (підкреслення мої. – Є. Ш.).
На жаль, маловідомим, а для декого й зовсім невідомим залишається ім’я уродженця Слов’янщини Всеволода Порфирійовича Коховського (1835–1891), літератора та педагога, генерала, який чимало зробив для вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка. Надолужимо цю прогалину. Всеволод Коховський народився 2 (14) березня 1835 року в с. Стародубівка Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії (нині це село Слов’янського району Донецької області). Навчався у приватному пансіоні міста Бахмут (Артемівськ), у 1853 р. закінчив військово-навчальний заклад – Дворянський полк, став офіцером. Пізніше закінчив академію Генштабу в Санкт-Петербурзі (1860–1862), після чого отримав направлення на посаду командира Першої роти Павловського військового училища. Тривалий час служив у Головному управлінні військово-навчальних закладів. У 1889 р. удостоєний чину генерал-лейтенанта.
Ось воно що!.. Декому, як бачимо, дуже муляє майбутня назва нашої області! Адже відомо, що на розгляді у Верховній Раді України перебуває проєкт Закону України (за поданням 165 народних депутатів) № 9310-1 від 23.11.2018. “Про внесення змін до статті 133 Конституції України (щодо перейменування Дніпропетровської області)”, де пропонується: “У частині другій статті 133 (...) слово “Дніпропетровська” замінити словом “Січеславська””. Оскільки під час дії воєнного стану зміни до Конституції України не вносяться, то цей закон може розглядатися у другому читанні лише після закінчення війни. Не секрет, що в Україні і було, і ще є чимало діячів і потужних політичних сил, для яких назва “Січеслав”, “Січеславський”, “Січеславська” – як кістка в горлі. Розуміючи, що в них нема вагомих аргументів “проти” цієї назви, вони вдалися до політичного шулерства під “патріотичним соусом”. Суть цієї “двоходівки” дуже проста і очевидна. Хід перший. Беремо який-небудь населений пункт області (якого “не шкода”), наприклад, “Новомосковськ” і даємо йому патріотичну, красиву, але геть чужу назву “Січеслав” (назвемо нашого Богдана “Наполеоном”, наче в Богдана свого імені нема), “приватизувавши” таким чином чуже ім’я, чужу “торгову марку”. Хід другий. Війна закінчується. Верховна Рада розглядає зміни до Конституції України, які мають підтримати не менше 300 народних депутатів (конституційна більшість)! І ось тоді дістають (як шулер з рукава) “козирний туз”: “Як можна назвати область “Січеславською”, якщо її центр має назву Дніпро, а “Січеславом” називається невелике місто, один із райцентрів цієї ж області? Нелогічно!” І цього одного шулерського аргументу досить, щоб законопроєкт не отримав 300 голосів “за”. Бо й справді, нелогічно! (Ось вам і “закон формально не забороняє” і “ми не маємо прямого стосунку до цього
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
