Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні “Любов у рядках, між рядками і поза аркушами”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Уклінно дякуємо, маестро!

Слово Просвіти, №27 за 2024 рік

Олександр БАЛАБКО, поет-пісняр Із ним прощалися під аплодисменти... Так заведено, коли помирає митець, якому за життя було море віддяк глядачів і слухачів у такий спосіб. А коли 16 травня на моєму творчому вечорів Національній медичній бібліотеці України він співав нашу останню пісню “Чобітки із Ягідного”, притулившись до міцного дубового стола, наприкінці присутні аплодували, стоячи... Йому вже було несила, його підтримували уколи, але маестро з честю виконав свій обов’язок перед глядачем: цей спів був щирим, чуттєвим, стражденним. Дідусь тужить по онучці, яку розстріляв рашист у катівні Ягідне, – “купив онучці чобітки, та не встиг приміряти”. Але виконав він тоді й радісну пісню, текст якої я присвятив вісім років тому золотому ювілею подружжя однокласників із подільського села Льоні й Люди Нечипоруків: “Хай цей вальс золотий сьогодні звучить для нас...”. Той останній привселюдний ви- Галина ДАЦЮК, журналістка Іван Іваницький знав, що всі на світі дороги ведуть у Козаровичі. І всі, хто знав Івана, погоджувались. Аргумент був залізний: коли б не так, то хіба втрапив би у їхнє село Ів Монтан? І ще сотні всесвітньо знаменитого люду, що простували цими дорогами на його малу батьківщину? Іванові взагалі важко було щось заперечити, бо оповідав він дивовижно – смачно, детально, переконливо. Так само правдиво писав. У поетичному епіграфі до книжки про рідне село він сказав: І десь уже, в чомусь малому, І я – історія села. Не лише села. Іван Іваницький – це яскраве ім’я в історії української журналістики найвищої проби. Свідчення тому ця книжка – концентрат таланту і україноцентричності автора. Його слово охоплює всесвіт тем, явищ і з’яв. Але найбільше він пише про людей. Будучи неперевершеним оповідачем, він умів слухати інших. Запам’ятовував і носив у наплічнику власної пам’яті колосальні архіви, ніколи нічого не забуваючи. До них Іван звертався в дописах у Фейсбуці, акцентах, сильветках, мемуарчиках. Для нього не важливі були епітети, для нього важливі людські справи і вчинки. Тому його журналістика й ця книжка зокрема – людиноцентрична. Кожна людина для нього – пригода, новела, історія. Інна ГОНЧАР, членкиня НСЖУ та НСПУ, м. Новодністровськ “Дорогим і незабутнім батькам нашим, дружині Ніні Семенівні, родичам, колегам і друзям з любов’ю присвячую”, – це перше, про що заговорив до нас, читачів, автор зі щойно народженого, свіжовидрукуваного автобіографічного видання “Хай в долі будуть щастя і краса”. Автор – заслужений журналіст України, краєзнавець, публіцист, редактор, громадський діяч, автор низки книг про історію рідного краю, почесний громадянин рідного села Вашківці, що на Сокирянщині, лавреат Чернівецької обласної краєзнавчої премії імені Олекси Романця Олександр Чорний – побачив сигнальний екземпляр останньої прижиттєвої своєї книги, але вже не зміг узяти ступ маестро став можливим не лише завдяки приязні до митців керівництва книгозбірні, а й благословенний самим Господом, адже заспівати наші з Леонідом двадцять пісень прийшли всі виконавці, у яких би відрядженнях не були, і як би не почувалися... Бо знали, та й усі присутні колеги – поети з очолюваного Ларисою Петровою творчого об’єднання “Світлина”, прозаїки, журналісти, науковці, – що це не стільки відзначення мого дня народження, а цей вечір – для Композитора, який згасав... У День вишиванки, що яскравів різними барвами у залі. А Нечипорук — у вишитій червоними і білими нитками. І ось 4 липня. Повідомлення Люди у месенджері: “Сашо, о 15.55 Льоня пішов в інший світ...” Він іще встиг порадіти новим виконанням у Хорватії наших “Роксолани” (юною зіркою тамтешніх фестивалів української культури Ангеліною Половинкою з Лондона) і “Ярославни” – самою очільницею цих мистецьких дійств, примадонною київської оперети і рієкської опери, народною артисткою України Ольгою Камінською... Неабияким подарунком стала і поява на фестивалі заслуженої артистки України Ірини Персанової, яка заспівала дві наші пісні – “Дощ над Парижем” і “Актрису”. Так буде й надалі. Його пісні полонитимуть серця багатьох виконавців у світі. І крихітка радості затеплилася в мене за день до цієї трагічної звістки. Нечипоруки отримали нашу з дружиною Любою посилку зі свіжою городиною, і Люда написала: “Льоня любить кабачки. На його прохання я їх підсмажила і зробила заправку зі сметани з часником...” А 6 липня, до п’ятої київської шукати себе з молодих літ. Розвивайте творчість, її можна набути, якщо обрати улюблену професію і бути наполегливим, спостережливим і небайдужим до прекрасного”. Замість передмови О. Д. Чор- 16 травня на творчому вечорі Олександра Балабка Леонід Нечипорук вос3 таннє заспівав “Чобітки із Ягідного” (слова О. Балабка, муз. Леоніда Нечи3 порука)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин