Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура без провінції · “Не всім-бо живеться просто, не кожен сягає неба, А життя тоді найдорожче, Як за нього боротися треба”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Коронації Ольги Яворської

Слово Просвіти, №27 за 2024 рік

Броніслав СОХАЦЬКИЙ, м. Львів Шукай краси, добре шукай! Вона є все, є всюди. І. Франко Справді таку диво-красу знайшов правдолюбний, невгамовний Петро Шкраб’юк у глибині Вітчизни – у древньому селі Тур’є, що на Львівщині, – Ольгу Яворську. До 2024 року вона вже опублікувала двадцять три книжки поезії та прози; мала дві літературні премії – імені І. Франка та І. Вільде, а також високу педагогічну премію С. Дубровицького, стала переможницею на багатьох конкурсах імені дослідника Бойківщини М. Утриска. Від 2008 року її ім’я записано в Почесну книгу “Золотий фонд Бойківщини”. Петро Васильович у бліц-передмові признається: повість-есе написана ним не на приватне замовлення, а за покликом його серця. Він був глибоко здивований і вражений перемогами над бідами – небезпечними хворобами й потужним талантом Богом обдарованої письменниці, що виявив себе вже у першій збірці віршів під промовистою назвою “Зелений зарінок”. У ній, як наголошує П. Шкраб’юк, ще в 1993 році були чітко зазначені творчі інтереси, потреби, які вона воліла уречевлювати в своїх майбутніх роботах громадянського, релігійного, філософського, інтимного та пейзажного змісту. Свої мрії, задуми вона таки здійснила. Бо творчість стала для неї способом буття. За критиком, на її твори з громадянської тематики великий вплив мали, насамперед, члени сім’ї та родини. Так, батько був активним членом ОУН та славнозвісної “Просвіти”, захоплювався творами світочів нашої духовної культури – Кобзарем, Каменярем, ретельно читав “Літературну Україну”. Не відставала від нього і мати: знала напам’ять багато віршів Т. Шевченка. Очевидно, що на свідомість Ольги мав вплив і сотник УСС І. Пірус – брат Олиного діда. З юних літ вникала вона в єство спогадів безпосередніх учасників УПА, уважно читала заборонені твори дисидентів, зокрема – Героя України В. Стуса. 1990 року в поезії “Дорога на Голгофу” писала: “Читаю Стуса… Як болить душа, І камінь груди здавлює до крику: Його любов – пречиста, як сльоза, Його журба, як океан, велика. Він був борцем, він для Вкраїни жив, До сонця повертався, наче сонях, своєю смертю правду освятив – Кров мукою вигупує у скронях” (збірка “Понад планом подій”). У 90-ті роки письменниця написала низку віршів, зміст і назви яких говорять самі за себе: “Іван Мазепа”, “Крути”, “Довбуш”; вірші присвячені світлій пам’яті В. Марченка, Н. Яремчука, В. Симоненка, І. Світличного. У циклі згаданої тематики, як наголошує пан Шкраб’юк, мисткиня ставить об’єктивний політичний діагноз соціалізму, що панував довгими десятиліттями у нас. По суті той режим був тюрмою народів, а не земним раєм, галасливо обіцяним вождями пролетаріату. По-справжньому болить її небайдужа душа від безневинних жертв горезвісних Соловків, загибелі Небесної сотні, Помаранчевої революції та тисяч, тисяч героїчних воїнів російсько-української війни. Патріотка несхитно вірить у вікторію України над імперіалістами-загарбниками, знавіснілими, знетямленими дикунами ХХІ століття: “Та загине антихрист і янголи в сурми заграють, Господь Україну пригорне небесним крилом”, – говориться у збірці “Сльоза-живиться”. І далі: “Як би не звихалися московські шовіністи й доморощені яничари, руйнуючи Україну, — внутрішню силу нації знищити неможливо”, – оптимістично підкреслюється патріоткою у вірші “Самотній хрест”. О. Яворська за своїм світоглядом є практично віруючою людиною. Вона вважає гординю найтяжчим гріхом перед Богом і людьми. Про це твердить так: “Гріх гордині – найважчий. Справедливість Божа у тому, що, як чините з іншими, так само чинитимуть і з вами. Світильник душі згасає від подиху вітру заздрості. Слава вводить в оману, притуплює пильність, затуманює зір” (“Барви обвітрених літ”). За критиком, не оминає О. Яворська і філософських роздумів про сенс, смисл, мету, ціну людського життя. “Не всім8бо живеться просто, не кожен сягає неба, А життя тоді найдорожче, Як за нього боротися треба”. Метою життя кожної людини, як мислиться гуманісткою, має бути лишень одне – добротворення. За її власним визнанням, саме завдяки йому вона і зустріла на дорогах свого буття чимало добросердних людей, залишилася живою, не осиротила дітей, знайшла своє жадане літературне покликання. Про це вона пише у книзі “На те воно й серце…”. Для неї, як наголошує Шкраб’юк, життя – це безцінний, Богом і людьми створений скарб, який грішно марнувати. Воно (життя) – тільки “мить мить”. Тому ним треба неодмінно дорожити, “не розтринькувати на марнославство і пусту суєту”: “Я тільки мить у світі мерехтінь. Яка готова цілий світ зцілити, Одвічну істину з криниці болю пити, З неспокою минулих поколінь”. Її, тобто істину, називає великою духовною цінністю, заявляючи: “Я стільки літ тебе шукаю, світе, Тернистий шлях долаючи щодня. В твоїй душі – небесні самоцвіти, в душі моїй – по8 треба пізнання”. Є у неї надія в те, що йдучи до “істини далекої, чи химерної”, крізь часті невдачі, “густі сутінки”, все ж таки досягне своєї бажаної пізнавальної цілі. П. Шкраб’юк у розділі книги “Лірика інтимна” твердить: “О. Яворська все-таки є більше поеткою “громадянського звучання, національного болю”. Водночас в ній (інтимній ліриці) є чимало вагомих суджень про роль, значення в людському існуванні такого необхідного явища, як дружба. Сама ж вона щиросердно раділа й радіє від активного спілкування з численними, яскравими, талановитими людьми з різних куточків нашої держави та й Заходу. З їхніми багатьма іменами читачі, звичайно ж, ознайомляться, прочитавши другу книгу повісті “Між словом і славою”. На гадку Шкраб’юка, певний вплив на свідомість й поведінку людей будь-якого віку мають такі далеко не другорядні почуття, як любов і кохання. З нею цілком погоджується і Яворська. Щоби життя закоханих пар було повноцінним, а доля не була щербатою, їм, на її думку, необхідно зберегти свої вразливі почуття від цих нещадних руйнівних антисил – зради, егоїзму, недовір’я, зневаги, нескінченних чвар і сварок. Їй приємно знати, що в багатьох сім’ях країни панує любов, злагода є “щастя жити і кохати і ростити” нащадків. Разом із тим занепокоюють її часті випадки, коли любов та кохання не стають в складних шлюбно-сімейних відносинах радістю, втіхою, а на жаль, перетворюються у свою пряму діаметральну протилежність – в нещастя. Цій важливій проблемі Яворська спеціально присвятила драматичні оповідання “Розділені навіки”, “Примарне щастя”, “Найбільший скарб”. І ще в цьому контексті: вона застерігає довірливих дівчат із “приспаним розумом” і “блаженними чистими серцями” вчасно розпізнавати ціль надмірних лестощів, солоддуристів, гостомелянка Єлизавета Петрук та мощунський гурт “Заграва” (керівниця – заслужена артистка України Світлана Мустафа). Художники-учасники пленеру отримали відзнаки та листи вдячності від Відділу культури, молоді та спорту ГСР, Гостомельської селищної військової адміністраких, облесливих слів-обіцянок ловеласів, що сповідують підступні принципи “вільної любові”, яка побудована лише на тілесному задоволенні і не більше. Любов, як справедливо наголошує митець, має свій початок, становлення, розвиток й вкорінення – щасливий або ж сумний фінал – забуття. У цьому зв’язку і поетка зазначає: за нормальних умов вона (любов) немає кінця – вона неминуче переходить із покоління, від батьків до дітей: “Моя любов – у моїх синах. Моя душа – у моїх синах. Моя надія – у моїх синах. Їхні радощі і болі – у мені” (книга “Відблиск прожитого дня”). Високу оцінку поставлено Шкраб’юком багатьом пейзажним замальовкам Яворської. За ним, природа для неї – антропоморфна, жива, чуттєва, змінна. Подібно до людського організму відчуває тепло, холод, біль тощо. Оспівувати її аж ніяк не самоціль, а душевна потреба і традиція, любов до природи сприяє їй бути письменницею. Міркуючи так, як затятий природолюб Шкарб’юк, пропонує читачам згадати розкішні описи природи, які нам свого часу щедро подарували Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Олесь Гончар, П. Григоренко, І. Гнатюк, Р. Лубківський, П. Сорока. Рівно, як і Шкарб’юк, вона гостро переживає через марнотратне ставлення нинішньої влади до легенів планети – лісів. Безмежно люблячи їх, вважає великим злочином вкорочувати їхній Богом даний вік. Деревам дочасно не хочеться ставати пеньками… Передаючи їхній внутрішній журливий стан із зажурою та гнівом, пише: “Рубають ліс… Щодень… Щомиті… Душа вакації тремтить. Лежать дуби, росою вмиті, У серці в яблуні болить”. Цими мінорними словами-нотками природолюбка рішуче закликає співвітчизників всіляко берегти наше довкілля, життєве лоно, аби не перетворити його на екологічну пустелю. Цьому нині сприяють і вандали, фашисти-рашисти: їхні збитки природі України вже сягають понад 2,4 трлн гривень. Віримо, що 33-тя книга Петра Шкраб’юка сприятиме подвоєнню творчих життєвих потенцій Ольги Йосипівни Яворської. Тому цю змістовну роботу невтомного трудівника красного письменства можна віднести і до чергової коронації мисткині – другої її коронації. Першими ж підтримували її непересічний талант відомі письменники та науковці: І. Гнатюк, М. Шалата, Л. Воловець, П. Сорока, М. Петренко, М. Жулинський, В. Шовкошитний, М. Зимомря, Є. Божик, В. Базилевський, П. Мовчан, Л. Голота, Д. Кононенко та багато інших. ції та Національної спілки художників України. Завітаєте в художню галерею “Сила Громади”, засновану в Гостомелі в жовтні 2023 року, – і будете приємно здивовані! У місті живе багато творчих людей із могутнім фаховим ресурсом, а головне – є підтримка для розвитку мистецького осередку.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин