Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Наші обереги · “Я закохалась, як може лише дитина закохатись у красу”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Літня школа гончарства

Слово Просвіти, №27 за 2024 рік

Болить мене головонька, як нічка настане, Прийди, прийди, легінику, може, перестане… Зрідка Зеня починала оповідь, що так само звивалася, уривалась і поверталася знову, коли вже її не чекаєш. Про те, як Павло угледів її перед Різдвом на базарі, коли вона торгувала вудженим і була вбрана у вишитий байбарак та зелену хустку з червоними ружами й китицями. А по Великодні приїхав і забрав її від мами й неня, й вона дуже плакала, бо не хтіла за старшого, та неньо сказали їхати, бо тамті завезуть, що й сліду не стане. Зені було дев’ятнадцять, і вона несамохіть оселилась у моїх мріях про сестричку. Позаяк на неї чигали страшні “тамті”, я мала її гаразд пильнувати. Іноді Зеня згадувала про мою присутність. Тоді вона питала, чия ровером, давала полотняну торбинку із зав’язаними у кутик грошима й загадувала купити сірники, мило чи – найчастіше – тушонку та макарони, з яких варила Павлові зупу. Я мчала лісапєтом на протилежний край села, до крамниці, де хазяйнував хворобливий москалик Мішенькамагазинщик, хутенько скуплялась і чимдуж летіла у зворотному напрямі. Моє маленьке серце розпирали відчуття свободи, відомої лише тим, хто в дитинстві ганяв лісапєтом, і своєї, бодай хвилинної, значущості в Зениному житті. Одного разу я щось дуже швидко повернулася. Припнула лісапєта до паркана, який от-от мав упасти, стоячи до колін у спориші та щириці, й хотіла була гукнути, мовляв, я вже тут. Аж почула, що Зеня співає. Це не був її звичайний спів. Із її голосу повільно випростувалася незнана туга. Вона, як велетенське дерево, підпирала собою небо, а корінням сягала невідь у які глибини. Тепер я знаю, що так тужить приреченість, коли єдине, що ти можеш обрати, – це гідна смерть. Йшли селом, йшли селом партизани, По землі українській, невільній землі, І у кожного зброя була за плечами, І у кожного – смуток і біль на чолі… Я впала у шпориш і щосили втиснулася в нього, здригаючись усім тільцем і намагаючись утамувати цю нестерпну, завелику для мене тугу. Зненацька повз мене проскочив Павло. Виявляється, кричати можна пошепки: “Вар’ятко, вар’ятко! Ти всіх нас занапастиш!..” Я думала, що він битиме Зе-ню, й зірвалася на рівні, аби вчепитися Павлові зубами в ногу. Але завмерла, побачивши, що він обіймає її, щосили притискаючи, наче хотів увібгати в себе, сховати від чогось невидимого й через те ще страшнішого… Я тихцем узяла свій лісапєт, пильнуючи, щоб не зачепити дзвоника, і повела його, наче лоша, до самого двору. Вдосвіта, випускаючи корівку до череди, бабуся бачила Павла і Зеню. Він ніс важкеньку валізу, а вона, не криючись, витирала сльози краєчком хустки. Зеленої, з червоними ружами й китицями. Далі буде. 1 липня на базі Національного музею-заповідника українського гончарства стартувала Е-літня академія гончарства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів. Це – школа, яка має на меті надати основні навички для оволодіння давнім українським ремеслом. Після вимушеної трирічної паузи Музей-заповідник усе ж наважився водинадцяте провести навчальну сесію для тих, хто шукає глину в своєму житті, прагне нових знань і життєвих орієнтирів. Цьогоріч у літній школі гончарства навчатимуться одинадцятеро учасниць з Полтави, Львова, Київщини, Дніпропетровщини, Закарпаття та Саудівської Аравії. Вони різні за віком і фахом, однак усіх їх об’єднує любов до національної культури, захоплення гончарством, бажання наповнити власний простір і світ навколо красою українського мистецтва. За традицією, під час урочистої церемонії відкриття академії учасники освятили почин навчання свистом глиняних півників і віддали шану опішнянській землі, закопавши горщик із кашею. Символічно об’єднав “посвячених” у гончарську науку обряд глинопомазання, спільного гончарювання та розпалювання горна. Упродовж трьох тижнів навчання учасниці здобуватимуть нові знання під наставництвом кураторів – Оксани Яценко, Наталі Кормелюк, Сергія Радька та Наталі Матвійчук. Майстер-класи, лекції, мистецькі зустрічі та презентації мають допомогти “академістам” глибше пізнати традиції українського гончарства і віднайти власний творчий шлях. Жанна НЕВКРИТА, інформаційна служба Національного музею гончарства Фото Тараса ПОШИВАЙЛА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин