Театр · “Вистава про любов – любов до землі, дітей, городу, всього того, що нас оточує”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Вижити в окупації
Слово Просвіти, №27 за 2024 рік
У Київському академічному драматичному театрі на Подолі продовжують активно пропагувати сучасну українську драматургію. Нещодавно тут поставили виставу “Молочайник” за п’єсою Оксани Гриценко.
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Едуарда МЕЖУЛА
Напевно, мало хто з глядачів відповість на запитання, хто такий Молочайник. А насправді українські степи бережуть куди більше таємниць і скарбів, ніж стиглі помідори. І в надзвичайні часи кожна жінка може стати відьмою, покликати на захист міфічного монстра трав’яного моря. Бо якщо жінка щось насправді хоче – то вона може все. Принаймні так стверджують творці нової вистави. – Після початку повномасштабного вторгнення з’явилося багато нових тем, нових трагедій, нових перемог, – розповіла авторка п’єси Оксана Гриценко. – Це вторгнення стало шоком для всієї України і для українських драматургів зокрема. Хтось був змушений виїхати з України, хтось залишився тут, хтось пішов служити у ЗСУ. Звісно, все це відбилося на творах, які ми писали і пишемо. Поштовхом до написання п’єси “Молочайник” стала окупація Херсонщини. Це регіон, з якого я сама родом, і ці події стали для мене травматичним досвідом. Хотіла передати, як живуть люди в окупації, як вони справляються з цією ситуацією. Як знаходять різні способи вижити і боротися. Брала інтерв’ю в людей, які виїхали з окупації. Зібрала досить багато матеріалу, бо хотіла якомога достовірніше показати те, що там відбувалося. Я розуміла, що все це можуть прочитати або побачити люди, які самі були в окупації, тому дуже переживала, аби цей матеріал був достовірним, реалістичним. Щоб люди упізнавали себе. Також шукала щось, щоб підходило для моєї п’єси, в українській міфології. Прочитала декілька книг, але так нічого підходящого і не знайшла. Врешті надихнулася образом Голема. Легенду про нього придумали празькі євреї у XVII столітті. За цією легендою Голем був монстром, створеним із глини, який захищав єврейську громаду від погромів. На цій основі я створила образ Молочайника. Це демон, який створений з бур’яну молочаю і захищає українців в окупації. Пишу різні п’єси. Перша “Саньок” була майже повністю створена на документальній основі. Там досить похмурий сюжет. А от “Молочайник” попри те, що це історія про війну, мабуть, одна з моїх найліричніших та найоптимістичніших п’єс. Працювала над цим твором майже дев’ять місяців. Робила це у вільний час, під час відпусток. А часу було мало. Оскільки я працюю журналісткою, висвітлюю війну, то я часто їздила в зону бойових дій. Особливо багато такої роботи було у 2022 році. Для мене в роботі над п’єсою було головним питання – чому люди залишаються жити в окупації попри всі ті ризики, що існують? Я маю на увазі проукраїнськи налаштованих людей. Що їх тримає, як вони можуть там виживати? Ці запитання змушували мене працювати, аби самій знайти на них відповіді, чи хоча б спробувати це зробити. І також хотілося поставити ці питання перед глядачем. Режисер Ігор Матіїв побачив мій текст ще минулого літа. Зателефонував і запитав, чи не проти я, аби він поставив за ним виставу. Звісно, я погодилася. Минув певний час, поки постановку затвердили і почалася робота. Я була на деяких репетиціях у Театрі на Подолі. Виникали запитання до мене як авторки від акторок та режисера, намагалася дати на них відповіді. Мені сподобалися обидві вистави за “Молочайником” (першу поставив Євгеній Резніченко в Одеському театрі юного глядача). Вони такі різні. Вистава у Театрі на Подолі вийшла елегантна. Оскільки це камерна сцена, то виконавиці знаходяться дуже близько і ти можеш бачити всі емоції на їхніх обличчях. Героїні говорять тихо, але все добре чуєш. Таке враження, наче сидиш на кухні в сусідів та слухаєш їхні розмови. При цьому було багато метафоричних, образних речей. Мені це дуже сподобалося. Улюблена сцена – смерть бабусі. Виглядає піднесено і щемко. А в одеській постановці було цікаве рішення з рухливою сценою, з розмовою мами з помідорами. Також режисер вдало використав мультиплікацію. Хотілося б ще попрацювати з Ігорем Матіївим і Театром на Подолі. Вважаю, що у нас склалася хороша співпраця. Дещо говорили про можливі подальші спільні плани. До речі, зовсім нещодавно у Львівському театрі Лесі Українки відбулася прем’єра вистави “Дочки”. Теж за моєю п’єсою “Молочайник”, яку поставила Ольга Тарутя-Прасолова. Їздила до Львова на прем’єру. Вистава дуже сподобалася своєю тонкою іронією, лаконічністю, музикою та пластикою. Зараз паралельно працюю над кількома новими текстами. Одна з тем – про колаборантів. Інша – про кохання під час війни. – З драматургією Оксани Гриценко я знайомий давно, – продовжив режисерпостановник вистави Ігор Матіїв. – У 2022 році ми зі студентами КНУКІМу робили читку її п’єси “Метаморфози”. Було цікаво прочитати її нову п’єсу “Молочайник” – прочитав на одному диханні. А для мене це найголовніше, коли твоя цікавість не падає, а зростає з кожною сценою. Зачепила і сама тема українців в окупації і подача, адже тут не лише драма, але й комедія та містика. Художній керівник Театру на Подолі Богдан Бенюк відразу підтримав ідею постановки п’єси у Залі Ігоря Славинського. Однак вже були заплановані інші постановки, тому прем’єру вдалося зіграти лише в червні, хоча сам задум виник ще ми-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
