Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Музи не мовчать · “Драматичний досвід, який тепер переживає Україна, фіксує для історії література”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Підтримати військових літераторів

Слово Просвіти, №27 за 2024 рік

Ігор ЗОЦ Спроби професійно поговорити про літературу, яку створюють українці під час російськоукраїнської війни, вже були. Навіть на останньому перед повномасштабним вторгненням Книжковому Арсеналі влітку 2021 р., організатори провели спеціальну ветеранську панель із залученням чиновників із Міністерства ветеранів. Останні навіть обіцялися спробувати подбати про фінансування видань учасників бойових дій, але цього, звісно, не сталося. А ворог уже стояв на порозі... Національна спілка письменників України на чолі з Михайлом Сидоржевським активно відгукнулася на пропозицію Міноборони долучитися до семінару-наради військових літераторів, які захищають державу і видають свої твори. Таких, справді героїчних людей, небагато, але вони є і країна мусить знати про їхню творчість. Це, зокрема присутні на заході Оксана Рубаняк, командир взводу й авторка збірок “Назустріч смерті” і “Дорога життя”, Максим Курочкін, військовослужбовець Сил територіальної оборони, драматург, Олена Мокренчук, офіцер ЗСУ, письменниця, В’ячеслав Раєвський, полковник, автор книжки “ПозитиVV”, Алла Лотоцька, старший сержант ЗСУ й авторка прози, Максим Парфіненко, військовослужбовець і письменник, автор роману “Майже війна: обміть”. Військові літератори розповіли про свій творчий шлях, прочитали уривки з творів. Модератором заходу був голова НСПУ Михайло Сидоржевський. Він зазначив, що сфера культури – це фронтальне поле битви за виживання України в умовах жорсткої війни, і підкреслив, що дуже багато важить гуманітарна політика в державі, а той драматичний досвід, який тепер переживає Україна, фіксує для історії література. Він розповів, як Спілка письменників у міру своїх сил також наближає нашу Перемогу: від початку російсько-української війни українські письменники стали на захист рідної батьківщини – хто зі зброєю в руках, а хто і з палким словом. Від початку війни на сайті НСПУ, а також в електронній версії “Української літературної газети” була заснована актуальна рубрика “Слово – зброя”, де постійно друкувалися й друкуються поетичні твори сучасних поетів, широко висвітлюючи тему війни. За інформацією пресслужби НСПУ, за участі Спілки у видавництві “Ліра-К” 6 червня 2022 року вийшла друком антологія воєнної лірики “Весна озброєна”, куди ввійшли поезії 142 письменників, а в жовтні 2022 року – антологія “Хроніки окупації і спротиву. Перші місяці війни” (упорядник і редактор обох антологій М. Сидоржевський). Також побачила світ антологія “Поезія без укриття”, що вийшла друком 2022 року у видавництві “Discursus” і була впорядкована головою Кіровоградської обласної організації НСПУ Надією Гармазій. У книжці представлено вірші 70 українських поетів. 2022 року у видавництві “Саміт-книга” була надрукована антологія “Досвід війни: українські голоси” (упорядники О. Косенко і М. Сидоржевський). За час повномасштабного вторгнення за участі НСПУ були надруковані чотири поетичні альманахи “Нескорена Україна”, упорядником яких виступила директорка Будинку письменників Ніна Шаварська. Ці видання об’єднали поезію понад 100 авторів із різних куточків України та із-за кордону. А ще 2024 року була видана й презентована антологія воєнної лірики “Римова. Війна”. До книжки увійшли поетичні твори понад сімдесяти українських поетів. Видавцем виступив Ігор Степурін – засновник видавництва “Саміт-Книга”, а упорядкувала книжку відома поетка, секретар НСПУ по роботі з молодими авторами Юлія Бережко-Камінська. Вона також впорядкувала антологію “Україна: пекельний 22-й. Народний щоденник” та книгу “Українці в Польщі: історія порятунку” (спільно з польським Інститутом літератури). 2024 року побачила світ антологія “Війна епохи постмодерну. Випробування вогнем”, видавництво “Саміт-книга” (упорядкував і підготував до друку книгу М. Сидоржевський). Під час заходу долучилися до обговорення начальник відділу планування та організації гуманітарного забезпечення Управління гуманітарного забезпечення Міністерства оборони України Олексій Сергієнко, народний депутат України кількох скликань, полковник ЗСУ і письменник Микола Поровський, речник Міністерства оборони України, член Правління НСПУ Дмитро Лазуткін, військовослужбовець і заслужений артист України Дмитро Лінартович, письменники і народні депутати попередніх скликань Борис Пономаренко і Василь Куйбіда, поетеса Інна Ковальчук, перекладач Олександр Божко та інші. Прозвучало чимало думок і слушних пропозицій про те, як підтримати творців військової прози і поезії. На мій погляд, наразі ми достеменно не знаємо, скільки видано книг з початку російської агресії з 2014 р. і як їх класифікувати. Про чимало вартісних видань не завжди стає відомо широкому читацькому загалу. Добре, якщо інформація про вихід таких книг своєчасно потрапляє в медіа. Пригадується, як після виїзду з окупованого ворогом Донецька, восени 2014 мені вдалося в оновленій газеті “Донеччина” розпочати друк розповіді про буремний Схід Петра Гайворонського з Покровська – цим матеріалом зацікавилися колеги з Києва, Вінниці, Білої Церкви, бо там йшлося про настрої донеччан, витоки сепаратизму. Згодом нотатки письменника П. Гайворонського оформилися в книгу “Війна на Донбасі. Скельця калейдоскопа” (2014), до якої я написав передмову, а наш земляк академік Іван Дзюба пізніше відгукнувся статтею “Скельця донбаського калейдоскопа”. Іван Дзюба відчував, що війна, яку принесла росія в 2014 р., швидко не закінчиться. А свідчення про захист України, написані не тільки військовими, але й цивільними, мають однаково високу ціну. Та оскільки захід, що відбувся в Центральному будинку офіцерів ЗСУ, зібрав військових літераторів – саме їх треба всіляко підтримувати в медіа, а значить, в інформаційному просторі. На жаль, жодного телеканалу на дуже змістовному і цікавому для суспільства зібранні не було. “Слово Просвіти” на зустрічі було представлене, і я нагадав, що в тижневику тільки за два останні роки були надруковані твори біля двадцяти наших сучасників, які воюють і пишуть вірші, рідше прозу. На превеликий жаль, твори деяких героїв вийшли після їх загибелі на фронті. Запросив військових літераторів долучатися до творення газети, адже кожне їхнє слово, як і куля, має влучати в лютого ворога. 4 липня стало відомо, що під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув юрист і письменник з Херсонщини Василь Паламарчук. Він – автор книги “Військовий непотріб” про досвід служби в 2014–2015 рр. Щиро співчуваємо рідним, побратимам, усім, хто знав полеглого воїна і письменника. Обпалені війнами 5 липня минуло 10 років, як в результаті антитерористичної операції Сил оборони України було визволено Слов’янськ і Краматорськ, захоплені групою поплічника путіна Стрєлкова- Гіркіна у квітні 2014 року. До ювілею ветеран журналістики, почесний краєзнавець України Віктор Скрипник видав книжечку “Війнами обпалені”, другий розділ якої присвячений бойовим діям того часу, пам’яті загиблих визволителів. Перший розділ – спогади автора, який народився 1941 р. на Слобожанщині, про дитячі враження воєнного лихоліття Другої світової. Поневіряння переселенців внаслідок повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. росії в Україну є третім і незакінченим розділом. – Моє покоління переживає вже третю війну, – розмірковує Віктор Петрович. – Іноді дивишся на небо й подумки кричиш: “Господи! Та хіба ж ми в тебе теля з’їли, що ти кидаєш нас то в пащеку фашиста гітлера, то рашиста путлера?” Мовчить небо. Та народ знає, що Бог – не теля, він все бачить і звідтіля. З його допомогою знищили нацистів, на черзі – безбожники, позбавлені розуму путіністи. Автор зізнається, що за роки журналістської праці, а Віктор Скрипник десять років редагував міськрайонну газету “Вісті” в Слов’янську, і це був справді український часопис, в нього назбиралася ціла тека матеріалів, на якій він червоним олівцем вивів “ВІЙНА”. А в 2014 році довелося завести нову теку з написом “Слов’янськ 2014”. Згодом зібрані матеріали стали основою книги-дайджесту “Слов’янськ у війні 2014 року”, що побачила світ у видавництві “Друкарський двір” в 2016 р. Про своє життя і громадянську позицію в період окупації міста ветеран пише без пафосу, але промовисто: “Розгортання бойових дій примусило думати про безпеку сім’ї. Перш за все відправив у село, де вціліла мамина хата, дружину. Потім до Харкова випроводили сім’ю онуки Олі... Я ж продовжував виконувати обов’язки власного кореспондента обласної газети “Донеччина”. Електронною поштою відправляв кореспонденції в Донецьк, а також відкритий лист путіну з закликом вивести війська, припинити підтримку терористів-сепаратистів. 4 червня 2014 р., коли навколо міста посилились бойові дії, в місті не стало води, світла, зв’язку, в село поїхав і я”. Тут треба доповнити, що Слов’янськ на кілька місяців був повністю заблокований бойовиками: законної влади там не було і жодне українське медіа не працювало. Але навіть у цих умовах Віктор Петрович знаходив мужність добровільно виконувати свій журналістський обов’язок – передавав інформацію про події в окупації на вільну Україну. Це я до того, що ні вік, ні умови не стануть на заваді, якщо не зраджуєш правді і служиш своєму народові. 5 липня 2014 р. прийшла звістка про звільнення Слов’янська та Краматорська від російських окупантів, і Віктор Петрович повернувся і зайняв робоче місце за письмовим столом. Публікувався в місцевих газетах “Панорама тижня” і “Злагода”, а також у “Донеччині”. Добре пам’ятаю той період піднесення, коли ЗСУ і добробатам вдалося звільнити від ворогів значну частину території Донецької і Луганської областей. Це був справжній подвиг українських воїнів! Справедливо буде згадати, що в 2015–2019 рр. у Слов’янську тав інших містах і районах Донеччини місцеві адміністрації, громадські організації приділяли значну увагу вшануванню пам’яті загиблих визволителів. У місцях бойових зіткнень, переважно на блокпостах, були споруджені пам’ятні знаки із зазначенням імен полеглих героїв. – Мене вразив подвиг командира екіпажу літака Ан-30Б підполковника Костянтина Могилка, – розповідає Віктор Скрипник. – Підбитий 6 червня 2014 р. російськими найманцями під Слов’янськом, він зумів відвернути палаючу машину від житлових кварталів, чим врятував життя не одному десятку містян. За виняткову мужність і героїзм, незламність духу в боротьбі за незалежну Українську державу, вірність військовій присязі президентським указом №543 від 20 червня 2014 р. підполковник К. В. Могилко посмертно удостоєний звання “Герой України”. Йому я присвятив нарис, надрукований в обласній газеті “Донеччина”, виготовив буклет, який розійшовся по бібліотеках і навчальних закладах міста і району. Варто зазначити, що буклети про Героїв України, які загинули при звільненні Слов’янська – капітана Руслана Лужевського, полковника Олександра Аніщенка, підполковника Тараса Сенюка – виготовив голова облорганізації НСКУ, просвітянин Валерій Романько. А з ініціативи очільниці міськрайонної організації краєзнавців, просвітянки і на той час заступниці начальника Слов’янського коледжу НАУ Тетяни Лисак у місті 2016 року видано книгу “Пам’ять жива”, в якій зібрані дані про всіх українських воїнів, які загинули за звільнення Слов’янська (усього 63) від російських терористів і місцевих сепаратистів. Третя війна, за словами автора, почалася для нього взимку 2022 р. – Довелося зазнати майже примусової евакуації, несправедливих звинувачень “доброчинців”, які намагалися потрусити кишені вимушених переселенців. Як журналіст не міг мовчати. Торік видав книжечку “Підла війна росії проти України”. А цього року надумав створити ще одну, може, й останню книжечку “Війнами обпалені”. Сприяли її виданню Тетяна Лисак і її сестра Лариса Костянтинівна Лисак, кандидат філологічних наук, завкафедри Донбаської академії будівництва й архітектури. Низький їм уклін! У завершальному розділі автор описує поневіряння подружжя Скрипників у перші місяці війни, що були змушені виїхати зі Слов’янська, і їх повернення до міста, яке попри обстріли і близькість лінії фронту намагається вистояти. Жити як до війни не вдається, а це й неможливо, але такі патріоти свого міста, як Віктор Скрипник, Валерій Романько, Геннадій Плотниченко, Володимир Давиденко, Володимир Зелений з Барвінкового та інші не залишають Слов’янськ, гуртуються, спілкуються. На День звільнення Слов’янська і Краматорська провели презентацію книжки побратима. З вірою, що визволення від рашистів прийде і до інших окупованих агресором територій. Фото пресслужби НСПУ та з відкритих джерел

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин