Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · с. 5сторінка оригіналу ↗

ДІМ, ДЕ ЄДНАЮТЬСЯ СЕРЦЯ

Слово Просвіти, №28 за 2005 рік

ВЛАДА І ДІТИ куватися такими дітьми, однак без допомоги влади їм це важко зробити. Під час “круглого столу” “З любов’ю та турботою до дітей” (9 червня 2005 р.) Президент України поставив перед центральними органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування завдання здійснити системні зміни у розв’язанні проблеми безпритульності, а на початку цього тижня видав Указ “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей”. Реґіонам обіцяють виділити кошти, і хоча наразі все обмежується розробленням планів, Юлія Тимошенко заявила, що на боротьбу з дитячою безпритульністю буде виділено не лише 70 млн. грн., а ще й додатково 30 млн. грн. резервного фонду. Крім того, існують програми, якими опікуються іноземці. Так, програма “Родина для дитини”, мета якої — впровадження сімейних форм виховання у трьох областях України (Дніпропетровській, Київській та Черкаській), фінансується АМР США й реалізується організацією “Холт Інтернешнл” і Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту. Можливо, завдяки комплексному підходові проблему безпритульних дітей у нашій країні таки розв’яжуть, хоча практика добрих намірів свідчить, що фінанси — це лише півсправи, потрібна система, яка могла б контролювати створення й фінансування таких дитячих будинків. Марія КРИШТОПА z Ми дуже сподіваємося на програму Анатолія Кінаха. Він запропонував сім’ям, які взяли на виховання дітей, створити свій родинний бізнес. Я вмію вирощувати гриби. Хочу навчити цієї справи дітей. Нашим знайомим, які теж виховують дітей, уже купили міні-пекарню. Добре, якщо цей проект реалізується. — Ви досить молоді батьки, але ревно опікуєтеся дітьми… — Наше дитинство, моє й Іринине, не було легким. Ми хочемо дати дітям любов і турботу, якої вони потребують. — Пані Ірино, коли Ви взяли дітей на виховання, чи були в них проблеми з адаптацією? Діти з різних сімей, і своїх дітей Ви мали... — Звичайно, спочатку було нелегко. Але ми з чоловіком прагнули створити теплу атмосферу. Ми не хотіли, щоб у нашому домі діти почувалися чужими. Усі вони тут на рівних правах. Сергій, наприклад, завжди життєрадісний. Коли я дивлюся на нього, відпочиваю душею. Він цього не знає, але хоч би як я стомилася, мені завжди легшає, коли бачу його усмішку. Юля й Женя спочатку були відлюдькуватими й похмурими. Вони звикли жити вдвох, а тут дитячий плач. Наша Юля, до речі, дуже добре навчається, претендує на золоту медаль. Дуже хотілося б, щоб продовжила навчання. Галя — спокійна, лагідна. Вона любить няньчитися з Лілею: носить її на руках, перевдягає, бавиться з нею. — Пане Петре, зараз діти живуть із вами. Де вони мешкатимуть, коли сягнуть повноліття? Як держава розв’язує цю проблему? — Раніше держава не опікувалася цим питанням. Зараз Юля й Женя мають пенсію. Ми зберігаємо її для них у банку. У них є особовий рахунок. Тому, коли виростуть, матимуть власні кошти. А ми, якщо організуємо свій бізнес, придбаємо дітям якийсь будиночок. А коли вони житимуть окремо, приїздитимуть до нас. Для нас вони — рідні. Проблему порятунку безпритульних дітей можна розв’язувати по-різному. Працівники Центру соціальної опіки дитини при Міжнародній благодійній фундації “Отчий Дім”, заснованій Романом Корнійком, пропонують свій варіант, підкріплений досвідом і хорошими результатами… Створення фундації сягає 1996 року, коли Роман Корнійко, відчувши Боже покликання, став годувати безпритульних дітей, що жебрали й бродяжили, міняючи подані бутерброди на клей, випарами якого вони дихали. Діти стали впізнавати його, товаришувати з ним. Незабаром постала потреба у приміщенні, де можна було б зібрати дітей. Із Божої ласки почали орендувати двокімнатну квартиру на Борщагівці. Дітей запрошували на ту квартиру, мили й годували. Згодом в одній кімнаті зробили велике триповерхове ліжко, і діти змогли тут ночувати. З часом придбали будинок, оформивши його як приватну власність Романа Івановича Корнійка (він на той час навіть не мав власного житла). Будували цей дім цілий рік. Діти на той час жили в орендованому дитячому садку. У 2000 році діти перейшли у збудоване приміщення в Петровському (Києво-Святошинський район Київської області). На сьогодні тут виховують 70 дітей. Центр має свої філії в різних точках України. Сергій Довбуш став директором Центру нещодавно. До того працював у Маріуполі, де був засновником такого самого Центру. Працював і вихователем в інтернаті, проводив (факультативно) уроки моральності. “Я не міг спокійно дивитися на голодних і обтріпаних дітей, що вештаються підвалами, і став працювати з ними. Не всім це було до вподоби. Кримінальні кола Маріуполя ледь не вбили мене. Можновладці дивилися на нас як на хворих, сектантів. Не давали приміщення. Ми були поза правовим полем. Навіть служителі церкви нас не розуміли. Так минуло три роки. Попри всі намагання справа не рушила з місця. А після того, як у 1998 році я балотувався до Верховної Ради України, за мною почали стежити. Я стомився від усього. Тож коли мені з родиною запропонували виїхати до Сполучених Штатів Америки, ми з дружиною вирішили пристати на цю пропозицію. Ми молилися, чекаючи відповіді від Господа. Але за два тижні сталося диво: зателефонувала якась пані і запропонувала орендувати в неї під дитячий будинок приміщення колишнього санаторію. Церква в Маріуполі викупила це приміщення, ремонт зробив металургійний комбінат, і ми змогли вивести дітей із підвалів. Щоправда, ми не мали належного фінансування: півроку діти спали на матрацах, їли “Мівіну” на сніданок, обід і вечерю. Полегшало, коли після відповідної вказівки Президента Л. Д. Кучми мер міста Ю. Хотлубей зобов’язав міську Раду оплачувати всі стосовні до Центру комунальні послуги. По сьогодні, уже 6 років, міськрада оплачує комунальні послуги”. МБФ “Отчий Дім” теж не має постійного спонсора, існує на пожертви людей з різних країн, зазначає пан Довбуш. І тому тут радо приймають допомогу всіх небайдужих (08141, Київська обл., Києво- Святошинський р-н, с. Петровське, вул. Петровського, 118. Телефон: ([контакт приховано], факс: ([контакт приховано]. E-mail: otchiy [контакт приховано], www.otchiy-dim.org). Сергій Довбуш розповідає, що діти в Центрі — різні. Кожне має свою історію. Ось одна з них: “Ми поклопоталися, щоб позбавили батьківських прав батька, чотирнадцятирічний син якого 6 років жив на вокзалі й тільки 1 рік навчався у школі. А меншого сина батько возив у інвалідній колясці, змушуючи жебракувати. Хлопчик міг вставати з коляски лише у визначені години й на певний час. Не міг бавитися з однолітками, спілкуватися з іншими”. Для того, щоб розуміти дітей і мати до кожної дитини індивідуальний підхід, в “Отчому Домі” створено низку відділів. Спочатку налагоджують стосунки з дітьми, що живуть на вулиці. Працівники відділу, яким керує Сергій Глібовець, регулярно приносять безпритульним дітям їжу, одяг, надають першу медичну допомогу. Головне — дітей не доправляють силоміць у Центр, а спілкуються з ними, намагаються пояснити їм неправильність мандрівного життя. Улітку на Троєщині для таких дітей працює реабілітаційний табір “Острів скарбів”. Близько сорока дітей щоліта живуть у наметовому містечку, опановуючи іншу модель поведінки й спілкування. Працівники Центру збирають інформацію про дітей, і по закінченні перебування в таборі дітям, позбавленим батьківського піклування й можливостей жити вдома, пропонують їхати в Центр соціальної опіки, а тим, хто втік із дому чи дитячих будинків, повернутися. У Центрі соціальної опіки діти лікуються, здобувають освіту. “Часто буває так: дітям 12—13 років, а вони не мають освіти, — розповідає Сергій Довбуш, — ось чому ми не тільки віддаємо дітей у місцеву школу, але й запрошуємо зі школи вчителів для індивідуальних занять. Працюють у нас і свої вчителі”. Крім реабілітації, діти мають відпочинок. Наприклад, цього року діти поїхали на три тижні до Криму. Там споруджується база МБФ “Отчий Дім”. Є в Центрі свій юрист. Він надає кваліфіковану допомогу — зокрема й тоді, коли постає питання про майбутнє дітей. Власність дитини намагаються залишити за дитиною, і тому, вийшовши із Центру, вихованці мають де прихилити голову. А для тих, хто позбавлений ДОСВІД спадщини, створено гуртожиток. У Центрі діє драматичний гурток, є бібліотека, комп’ютерний клас. Рушійними силами виховання тут вважають любов і дисципліну, вчать дітей шанувати церкву. Як християни, працівники Центру вчать дітей попри все пережите любити своїх батьків: батьків не обирають… А для того, щоб діти мали справжню родину, 2003 року Центр започаткував програму сімейного виховання. В окремому приміщенні, збудованому на території Центру, були облаштовані квартири для родин, які беруть на виховання дітей, позбавлених батьківської турботи й піклування. Кожній із таких родин допомагає гувернантка. Крім того, сім’я завжди може розраховувати на допомогу лікаря й педагога. Поклавши собі взяти дітей на виховання, батьки мають набути досвіду роботи, попрацювавши вихователями в Центрі. Пан Довбуш розповідає, що сьогодні вихованці Центру прагнуть створити власні будинки сімейного типу. А поки що сімей, які взяли дітей на виховання, п’ять. Крім узятих на виховання дітей (таких зазвичай вісім—дев’ять), батьки-вихователі мають ще й власних. Так, Роман і Галина Байрамови мають двох власних дітей (чотирнадцятирічну Ганну і дворічного Максима) і вісьмох, узятих на виховання. За освітою батьки — учителі російської мови й літератури. Пан Роман працює в Центрі, пані Галина до того, як пішла у відпустку у зв’язку з народженням дитини, працювала інспектором з охорони дитинства Києво-Святошинського району. Минулого року родина Байрамових випустила декого зі своїх вихованців у доросле життя. Вони тепер мешкають окремо, але приїжджають у гості, телефонують. Батьки розповідають, що з вихованцями попервах було непросто: узяли їх уже дорослими — віком вісімнадцять і шістнадцять років. Дитинства вони не мали. “Діти не знали, що це таке — жити в сім’ї. Вони були шоковані, коли мій чоловік поцілував мене. Для них це дивно”, — розповідає пані Галина. “Наша мета, — каже пан Роман, — дати дітям упевненість у майбутньому”. “Отчий Дім” дбає не тільки про дітей, даруючи їм родину, але й про батьків, які вирішили взяти дітей у свою сім’ю. Програма сімейного виховання передбачає двічі на рік, улітку й узимку, відпочинок батьків протягом 10—14 днів. Цієї зими батьки-вихователі відпочивали в Карпатах. Дитину із Центру можна всиновити. Адже дати дитині не тільки утримання й освіту, але також духовне виховання і родину — головне завдання Міжнародної благодійної фундації “Отчий Дім”. Для керівників дитячих центрів у “Отчому Домі” призначено спеціальні навчальні програми, для вихователів, юристів і бухгалтерів — спеціалізовані семінари. Діє навчальний центр. Відвідавши Центр соціальної опіки дитини при Міжнародній благодійній фундації “Отчий Дім”, розумієш: комплексний підхід до розв’язання проблеми порятунку безпритульних дітей дає можливість підтримати дитину на всіх етапах її становлення, навернути дітей на праведну дорогу, змінити їх світогляд. І головне: ці діти — такі самі, як і ті, що мають батьків. Усі діти прагнуть любові й піклування, мріють здобути освіту й мати хорошу роботу, створити щасливу родину. Допомогти їм у цьому — шляхетна місія дорослих. Матеріали підготувала Ольга СКРИПКІНА z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин