Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовний простір · с. 7сторінка оригіналу ↗

ВАДИМ ДОБРОЛІЖ ІЗ НІЖИНА

Слово Просвіти, №28 за 2005 рік

ДУХОВНІСТЬ Появу грецької колонії в Ніжині зумовлено подіями середини XV ст., коли Грецію завоювали війська турецького султанату. Щоб зберегти національну культуру, рідну мову й православну віру, тисячі греків переселялися на сусідні землі. У середині ХVII ст. постає грецька громада в Ніжині — великому українському полковому місті. Прагнучи залучити грецьких купців до активної торгівлі, гетьман Б. Хмельницький у 1657 р. видав універсал, яким надав ніжинським грекам право вільної торгівлі в межах усієї Гетьманщини. Невдовзі енергійні греки-комерсанти перетворили Ніжин на важливий центр посередницької торгівлі. Згодом привілеї та адміністративну автономію греків підтверджували гетьмани І. Виговський, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, І. Самойлович, І. Мазепа, І. Скоропадський, Д. Апостол та інші. В архіві Ніжинського грецького магістрату зберігалося 57 гетьманських універсалів, царських та архієрейських грамот, якими в різні часи підтверджувалися вільності греків. У 1679 р. православні греки звернулися до духовної та світської влади з проханням дозволити побудувати в Ніжині храм, щоб мати відправу рідною для них грецькою мовою. Ініціатором звернення став видатний просвітник священик Христофор Дмитрієв. Він переїхав до Ніжина з Македонії (Північна Греція) у 1677 р., рятуючись від переслідувань із боку мусульман. Діставши в 1680 р. благословення від Константинопольського патріарха Іакова ІІ і архієпископа Лазаря Барановича (Київська митрополія) о. Христофор почав збирати пожертви для будівництва. До 1692 р. греки змогли побудувати два храми: дерев’яний — Михайлівський і мурований — Усіх Святих. При храмах діяли церковне братство, біблі- КОНКУРСИ Після закінчення однієї з київських шкіл у 1931 році Вадим став студентом Художнього інституту. Пейзажне малярство й портрети-стику вивчав у професора Федора Кричевського і був його улюбленим учнем; а декоративне малярство, зокрема сценічно-театральне, — у професора Миколи Струнникова. Зі станковою графікою та книжковим оформленням ознайомився в майстерні С. Налепинської-Бойчук. У 1935 році за “контрреволюційні ухили” і “буржуазний націоналізм” Добролежа заслали на Коли-та стародруки X—ХІХ ст., серед яких були справжні перлини середньовічного книжкового мистецтва. Храми відігравали важливу роль у громадському житті. На церковному майдані відбувалися громадські свята, зібрання громади, вибори священиків та церковних титарів, членів братського суду та магістрату. Гроші із церковної скарбниці витрачалися на утримання школи та шпиталю, на допомогу бідним, хворим і сиротам. Нагромадивши кошти, греки розпочали (1714 р.) перебудову дерев’яної Михайлівської церкви. 28 травня 1731 року новозбудований цегляний храм освятив Київський митрополит Рафаїл Заборовський, про що зберігся напис на шиферній дошці усередині церкви. У 70-их роках розпочалася перебудова Всіхсвятської церкви. У 1805 році будівництво завершили під керівництвом чернігівського архітектора А. Карташевського. Тоді ж до храму прибудували класичні портики з колонадою, звели струнку триярусну дзвіницю. му. Повернувшись через три роки, художник спершу жив на випадкові замовлення, а згодом став помічником декоратора й освітлювача сцени на Київській кіностудії, де оформлював фільми під орудою Олександра Довженка. Брав участь і в мистецьких виставках. 1941 року Добролежа мобілізували до Червоної Армії. І знову табір, тільки вже фашистський. Урятувавшись у 1942 році, він повертається до Києва. Про творчість за окупації не йшлося, проте доля дарує Вадимові кохання. Він одружується з талановитою піаністкою Валентиною Пушкар і виїздить із країни. Ось як описує пані Валентина своє перебування в Ганновері: “Там уже зібралося багато українців. Серед них диригент Київської опери Горбенко, його дружина — балерина, піаніст-педагог киянин Вадим Кіппа, співак Неділько, танцюристи, хорові співаки. А також актриса з Ніжина Малиш-Федорець і її чоловік Миколаєнко. Утворився невеликий ансамбль пісні і танцю. На одному з концертів був… представник військової управи. Йому сподобалося, і він запросив артистів виступити у військовому бритійському клубі. Після того ансамбль дав концерти в інших військових частинах навкруги Ганновера”. Зазнавши скрути, Вадим Доброліж натомість здобув атмосферу вільної творчості. Очолюючи образотворчу студію, він бере участь у численних виставках у таборі британської зони, оформляє вистави таборового українського театру. Упродовж 1945—1948 років написав два десятки портретів, три ікони для таборової церкви та низку пейзажів і натюрмортів. Одночасно брав участь у створенні видавництва “Заграва”, для якого виконав чимало графічних робіт. Останній етап творчості митця пов’язано з Канадою. Саме тоді Українська православна громада шукала маляра-монументаліста для церкви рівноапостольного великого князя Володимира. “Наш митець уклав творче нововведення не тільки в церковну поліхромію, але й у різьбу іконостасів, посідаючи винятково пластичне відчуття й розуміння, — пише Іван Кейван у вступній статті до альбому. — Митець достосовував різьбу іконостасів у дереві до стилю даних церков, тобто до їх внутрішньої архітектури, проте завжди тримався українських традицій у загальній конструкції та орнаментиці, виконаній з майстерністю”. Далеко від рідної домівки Вадим Доброліж згадує українське село в однойменному живописному пейзажі. Зображує дружину і доньку в українському вбранні. Мистецтвознавці відзначають його пейзажі “Ратуша у Веймарі” ,”Зелене озеро. Ганновер”, “Озеро Віндемір”, “Дерев’яний міст”, “Озеро Але нарешті час розкидати каміння минув. 1992 р. з ініціативи викладачів та студентів Ніжинського педуніверситету ім. Миколи Гоголя, товариства “Просвіта” та інтелігенції міста утворено православну громаду УПЦ Київського Патріархату, яку очолила викладач університету Марія Астаф’єва. 4 грудня 1994 р. у храмі відбулася перша після 30-річної перерви літургія, а 18 квітня 1995 р. рішенням Чернігівської обласної ради Всіхсвятську церкву передано громаді. У 1997 р., у день Усіх Святих землі Української, храм відвідав Святійший патріарх Київський та всієї Русі-України Філарет, який очолив святкову відправу. Сьогодні серед парафіян Всіхсвятської чимало інтелігенції та молоді. Уже десять років парафію очолює вихованець Київської духовної академії протоієрей Сергій Чечин. При храмі створено хор “Воскресіння”, яким керує заслужений працівник культури України Сергій Голуб. У відправі бере участь добре відомий у Ніжині та за його межами дитячий зразковий хор “Сяйво”. Діє духовно-просвітницький центр, традиційними стали вечори духовної музики, виставки ікон, зустрічі з молоддю. Всіхсвятський храм знову став улюбленою церквою ніжинців. Його інтер’єр прикрашає різьблений багатоярусний іконостас, створений сучасними ніжинськими майстрами за проектом художника-ніжинця, відомого в Україні графіка Олександра Кошеля. Завершується відновлення Михайлівської церкви. І хочеться вірити, що ці чудові храми більше ніколи не зазнають руйнування. z Олександр МОРОЗОВ, священик, голова Товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка в Ніжині На фото: Церква Всіх Святих. Зовнішній вигляд. ПАМ’ЯТЬ Морейн”. Але особливо вирізняють “Зиму в Україні” — стільки тут любові й туги. Яскраво виявив себе Доброліж і як митець-декоратор: став у пригоді досвід співпраці з Олександром Довженком. Художник оформив постави опер і оперет, виготовив костюми і декорації до вистави “Лис Микита”, створював декорації до українських національних річниць та інших свят в Едмонтоні. Навесні 1999 року пані Валентина разом із дочкою, зятем та онукою привезла на батьківщину покійного чоловіка декілька творів Добролежа, фоторепродукцій зроблених ним церковних розписів, різьби та іконопису. Цей дар збагатив фонди Музею культурної спадщини в Києві та Ніжинського краєзнавчого музею. Спадщина Вадима Добролежа переконує нас у тому, що українець, хоч би де він опинився, завжди творить красу. Надія ОНИЩЕНКО z На фото: Вадим Доброліж. Автопортрет. Ікона Різдва Христового у церкві святого Івана в Едмонтоні. Шляхетна — таке враження лишилося в усіх, хто зустрічав пані Валентину в Ніжині в липні 1997 року. Тоді вона вперше приїхала на батьківщину свого покійного чоловіка Вадима Добролежа. Удова — так підписалася у книзі відгуків і в альбомі “Вадим Доброліж”, виданому 1985 року в канадському Едмонтоні, де родина опинилася наприкінці 40-их років. Саме це видання започаткувало повернення художника в Україну: у Ніжин, де він народився 1913 року, і в Київ, де зростав як митець.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин