“Доки таки ми будемо самі себе терзать!..” · с. 4сторінка оригіналу ↗
СУСПІЛЬСТВО
Слово Просвіти, №28 за 2007 рік
Марта ШОКАЛО, Українська служба БІ-Бі-Сі Фото автора
Українська служба Бі:Бі: Сі започаткувала серію ма: теріалів про погляд на полі: тику звичайних людей із ре: ґіонів України. Цей матеріал — із Полтавщини.
Говорити з людьми про політику я вирушаю у невелике село Мацківці на Полтавщині, неподалік від Лубен. Село розкинулося у низині, біля річки Сула. Тут типова для цього краю мальовнича природа: луки, ліс, пагорби. У Мацківцях є школа, кілька приватних магазинчиків, медпункт, клуб та церква, обладнана у приміщенні колишнього продмагу. Була пекарня, але її закрили. На горі — кладовище. Часто замість “іти на кладовище” люди тут кажуть: “іти на гору”, або “пора на гору”, або “однесли на гору”… Похорон для села — це подія. Навіть попри те, що таке тут трапляється часто. Село потроху знелюднюється. Можна довго йти, доки когось зустрінеш. “Я корінний селянин, житель Полтавщини. Є на Полтавщині село Мацківці”, — починає розмову з Бі- Бі-Сі мацківчанин Борис Григорович. Пана Бориса питанням про політику я застаю зненацька — він саме везе курчатам кропиву. Встає з велосипеда, трохи думає і розказує про те, що йому найбільше болить: “Село зараз пущене на самоплив, на самовиживання. Селяни держать дві-три корови, получають за це мізерні гроші — 1—1,10 грн. за літр — і цим виживають. На мою думку, перевибори
НОВА ДУХОВНІСТЬ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
