“Знання про знання стають ще актуальніші, час і події спресовуються”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ЧИТАЦЬКЕ ВІЧЕ СЛАВСЯ, МІСТО ФРАНКОВЕ! ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ — 345
Слово Просвіти, №28 за 2007 рік
Степан БОЙКО, краєзнавець, член ВУТ “Просвіта”
Задум будівництва потужної фортеці в передгір’ях Карпат і межиріччі Бистриць польські воєводи виношували давно. Будівельні роботи форпосту проти татар здійснив А. Потоцький, який на честь сина дав новій фортеці ім’я Станіслав. Це відбувалося 7 травня 1662 року, саме тоді місто отримало маґдебурзьке право на свій герб. Із 1962 р. місто Станіслав перейменовано на Івано- Франківськ. Центральна споруда міста — міська ратуша. За 345 років міську ратушу перебудовували 5 разів. У 1666 р. збудована перша дерев’яна ратуша-вежа, 1672 р. — друга вже дерев’яно-кам’яна, 1695 р. — третя дев’ятиповерхова з фігурою на куполі архістратига Михаїла з годинником на 5 поверсі. Після великої пожежі 1868 р. відбудовано четверту ратушу в 1870 р., але її зруйнували російські війська 1916 р. У 1932 р. зведено п’яту ратушу. До 24 серпня 2000 р. (Дня Незалежності України) її відремонтовано, на вежі встановлено сучасний комп’ютерний механізм, який відбиває кожну годину, а кожної третьої години лунає мелодія творів композиторів Прикарпаття. Купол ратуші золотили місцеві реставратори. Нова віха в нашій історії розпочалася з підняття над куполом синьо-жовтого прапора (15.04.1990 р.). На цій площі в різні часи зустрічалися з мешканцями міста І. Франко, Д. Січинський, М. Лисенко, О. Гончар. На захист молодої держави ЗУНР урядовці закликали
Роман ГОЛІНЕЙ
Коли Карпати скинуть зі своїх круч води Прута, річка одразу не заспокоюється й не обростає болотистими заплавами зі свійськими й дикими качками впереміш, які так полюбляв Остап Вишня, і де вечорами “кумки” кличуть своїх кумів — “кум-кум”, де вітер зриває з води легкий запах риби, а береги поросли непролазними заростями очеретів, біля яких легко повірити в русалок, що залоскочуть до смерті. Ні! Річка далі вигулює своїх білих баранців на круглих камінцях, немов із гірської втрамбованої скелями дороги несподівано потрапляє на бруківку, збудовану не за австріяків, а ще до того, як виник санскрит та й узагалі люди навчилися розмовляти. Далі Прут облямовує фортечні мури скель і зелені схили карпатських лісів, немов охороняє їх від споконвічного ворога — рівнини, й тільки підвісні мости, які де-не-де під вітром погойдують дощаним настилом, створюють ілюзію ненадійного, непевного, нетривкого зв’язку. Саме там дивиться в голубе небо селище Ланчин — біля підніжжя гір, мов притока річки Прут, на сучасній дорозі, яку так полюбляють туристи, з Коломиї в Яремче. Ота дорога з Коломиї в Яремче, сполучення між старовинними Стрийським та Волоським шляхами (один пролягав через Надвірну і Ланчин, а інший через Коломию) — головна дорога того краю. Тією дорогою заїжджаємо в село Іванівці й уже аж до кінця села Добротова хати, дворища, городи, пастівники йдуть обабіч неперервним потоком. І приїжджому важко розібратися, де закінчуються Іванівці й починається село Саджавка, де Саджавка переходить у селище Ланчин, а де за Ланчином почався Добротів — наче потрапляєш у сільський мегаполіс, урбанізоване русло сіл. А паралельно дорозі біжать зеленочолі схили Карпат, біля їхніх ніг, у протилежному напрямку, біжить Прут, а вдалині виступають сивоносі вершки Чорногори. За останнім переписом, Ланчин населяє близько восьми тисяч людей (щоправда, на одного працюючого зараз припадає шістдесят двоє(!!!) пенсіонерів і дітей, а молодь подалася на заробітки. За “совітів” Ланчин населяло приблизно дванадцять тисяч. Та й протягом багатьох століть ці місця заселяли люди. Ще трипільці селилися в цих краях, у передгір’ї (відомо, що було трипільське поселення біля селища Середній Майдан, це трохи в бік степів від річки Прут), а під час археологічних розкопок у сусідньому селі Добротові було знайдено кремнієві скребки, ножі, проколки, які датуються початком нашої ери. Та й чому не населяти ці землі: з одного боку поля, на яких можна випасати худобу й вести власне господарство, з іншого ліси (деревина), в яких водилася звірина, гриби, ягоди… Скель теж не бракувало, щоб добувати кремінь. А ріка з рибою, струмковою фореллю, яка сьогодні вже вважається делікатесом (вимираючий вид), а місцеві дітлахи ловлять тільки дрібних “ковблів” (місцева назва, яка, можливо, походить від діамолодь, адже в Станіславі 1919 р. розміщувався уряд ЗУНР. У 90-ті роки минулого століття тут виступали політичні в’язні В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, В. Мороз, О. Заливаха. Чвертьмільйонне місто переживає будівельний бум. Щорічно зводиться до 150 тис. м2 житла. За оригінальні архітектурні споруди і розвиток благоустрою та інфраструктури місто двічі за останні 25 років одержувало Шевченківську премію. 2006 року нашу область і місто відвідало близько 1 млн. туристів. В Україні і в Європі знані “Буковель”, Яремче, Ворохта. Місто має гімн, герб. Завершена реконструкція унікальної площі Шептицького, проводиться реставрація замку Потоцького, тисячі прочан відвідують храм св. Воскресіння, якому понад 400 років і який був першою церквою с. Заболотнє, на території якого виросло наше місто. Народний дім “Просвіта”, який у 20-ті роки спорудили наші діди й батьки, вельми популярний в Івано-Франківську. У 90-ті роки будівлю реконструйовано. Зараз у НД “Просвіта” працює десять аматорських колективів, знаних в Україні. Щорічно проводиться 450—500 культурно-виховних заходів, причому для більшості громадських організацій зали безкоштовні. Тут завжди багатолюдно, кожен може знайти себе, аби бути корисним Україні. З нашим містом і краєм пов’язана не одна сторінка життя і творчості великого Каменяра, він знайшов багато тем для своїх творів, створив шедеври, що ввійшли до скарбниці української і світової літератури, зустрів вірних друзів і послідовників. І, мабуть, тому вдячні
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
