Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“...Навіть найчерствіша душа, натхненна національним генієм, зніме з себе полуду збайдужіння...” · с. 7сторінка оригіналу ↗

«…В МАЛЕНЬКІЙ ЦЕРКОВЦІ СВ. ТИХОНА НА АРБАТСЬКІЙ ПЛОЩІ» Новий документ про перебування домовини з прахом Тараса Шевченка в Москві

Слово Просвіти, №28 за 2007 рік

товаришем голови Одеського окружного суду, потім переведе6 ний у Стародуб на Чер6 нігівщину, де працював товаришем голови су6 ду. За підтримки О. Ла6 заревського його об6 рали до Київської судо6 вої палати. Працював головою окружного суду в Ніжині. 27 квітня 1861 року студент Московського університету Микола Шугуров брав участь у перевезенні домовини з тілом Шевченка з вок6 залу до церкви Тихона Амафунт6 ського на Старому Арбаті. До речі, цей факт не знайшов відображення в “Шевченківському словнику”, в якому йдеться про Шугурова, а в “Трудах і днях Кобзаря” Петра Жура його ім’я навіть не згадується). В церкви телу поэта кланялись О. М. Бодянский и Н. С. Тихонравов (хорошо его помню по хромоте). Других посетителей из тогдашнего московского учёноO литературного мира чтоOто не помним, кажется, их и не было”. З останньої фрази добре видно, що Лазаревський прямо залучав до своїх спогадів Шугурова, з яким, очевидно, радився з цього приводу. Проте це зовсім не означає, що сам Микола Шугуров залишив окремі спогади про московську панахиду, як твердили автори книжки “Шевченко в Москве” (И.Ф. Карабутенко, А.Г. Марусич, М.И. Новохатский. Шевченко в Москве. К., 1989). В книжці “Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”, що вийшла цього року, я писав: “Практично повна відсутність інформації про перебування труни з прахом Шевченка в Москві не може не дивувати, більше того, цей історіографічний феномен вражає, бо маємо справу з унікальною документальною лакуною в біографії українського генія. В розпорядженні шевченкознавців є численні документи й спогади про похорон поета в Петербурзі. Так само — про перевезення його праху з Москви в Україну. Лише московський епізод у цій посмертній дорозі зафіксовано в одному-єдиному побіжному свідченні Лазаревського…” Яке щастя для мене зізнатися тепер у неточності цього припущення! Виявляється, Григорій Честахівський також залишив дуже важливе пряме й конкретне свідчення! Його знайшов Сергій Гальченко серед шевченківських документів, що наприкінці минулого року повернулися в Україну з Української Вільної Академії Наук у США. Чудо сталося так. У червні цього року в кабінеті Сергія Гальченка в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в присутності відомих учених, професорів Михайла Наєнка та Володимира Панченка завів я розмову про московське перебування поетової домовини, і раптом, абсолютно несподівано, спокійно-врочистий Гальченко вручив мені запис Григорія Честахівського, який вперше наводжу повністю з мінімальним стилістичним редагуванням: “Учора увечері в 6Oть часів підняли ми з станції нашого дужого батька Тараса і повезли: по Цвітному, Страстному, Нікітському і Тверскому бульварах і поставили його в маленькій церковці Св. Тихона на Арбатськой площаді. Люди, які йшли, мандрували за Кобзарем, більш усього було студентів, небагацько охвицерів і чотири завзятих панночки. ВоO ни шкварили пихтурою од саміO сінької станції аж до церковки Свят. Тихона. Як везли Кобзаря, то люду приставало все більше, все більше й більше”. Далі Честахівський писав, що неподалік, “саженів з 50-т”, від Сухарєвої вежі (Шевченко, до речі, згадував її в своєму щоденнику 13 вересня 1857 року) він побачив у лавочці портрет Пугачова і був такий вражений, що “побіг шукати проміж людом Лазаревського”, щоб сказати тому: “Дивися, он Пугачов в кайданах кланяється Тарасові”. (У пое6 мі Шевченка “Москалева криниця” стосовно часів Катерини ІІ згадано про Омеляна Пугачова (бл. 1742— 1775): “пyгав Пyгач над Уралом”. В Оренбурзькому краї поет познайо6 мився з місцями, де діяли повстанці під проводом Пугачова. Згадка про ці події є в повісті “Близнецы”. В книжці М. Полевого “История князя Италийского, графа Суворова6 Рымникского, генералиссимуса российских войск” (СПб, 1843), яку ілюстрував Шевченко, є два малюн6 ки з зображенням Пугачова). Значення цього свідчення Григорія Честахівського про пеO ревезення домовини Тараса По заповіту художницімонументалістки з м. Львова Трофимчук Л. С. 150,00 Рацай Р. В., м. Ратнів Волинської обл. 10,00 Самарець А. П., Дніпропетровська обл. 25,00 Слов’янське ОО “Просвіта” 1500,00 Сторчивська ЗОШ І-ІІІ ступенів Новомиколаївського р-ну Запорізької обл. (ч/з Добрянську Н. А.) 30,00 Тарадай О. І., м. Червоноград 20,00 Турик О.-М. С., м. Тернопіль 100,00 Члени осередку “Молода Просвіта” м. Заліщики Тернопільської обл. 80,00 Шостак М. М., с. Липівка Миколаївського р-ну Львівської обл. 800,00 Яворський С. М. за Братство ОУН-УПА, м. Львів 330,00 Шевченка з Миколаївського двірця до храму святого Тихона Чудотворця на Арбатській площі важко переоцінити. Передусім, уперше чітко вказано шлях, яким везли домовину Шевченка з околиці північного сходу Москви до центру — по Цвєтному, Страстному, Тверському й Нікітському бульварах. Чимала відстань, адже можна було зупинитися, скажімо, в якійсь ближній до двірця церкві або перевезти домовину в один із храмів на виїзді з Москви по шляху, що вів в Україну. Чому було обрано саме храм святого Тихона біля Арбатських воріт? Оскільки звістку про смерть Шевченка в Москві першим отримав його друг, професор Московського університету Осип Бодянський, церкву, швидше за все, вибирав він. Бодянський, очевидно, виходив із того, що храм Тихона Чудотворця був дуже шанований серед професури та викладачів університету і знаходився недалеко від нього. Взагалі враховувалася престижність Арбату, його близькість до Кремля. Церква Тихона Амафунтського, між іншим, входила до Білого міста, тоді як, скажімо, церква Миколи Явленого на Арбаті, що стояла за кількасот метрів, перебувала вже в Земляному місті. Крім того, вибір арбатського храму для зупинки й панахиди давав перевагу, бо з нього легко було виїхати на шлях в Україну. (Безпосе6 редньо від церкви святого Тихона труна з прахом Шевченка відразу виїхала на Знаменську вулицю, по6 тім процесія минула Волхонку і че6 рез Великий Кам’яний міст та Вели6 ку Полянку, яка раніше називалася ще й Серпуховською вулицею, нап6 равилася до поштового тракту в Ук6 раїну). На мій погляд, Осип Бодянський пам’ятав і про те, що неподалік від церкви святого Тихона стояли козаки Петра Сагайдачного перед штурмом Москви в 1618 році. У записі Честахівського згадуються офіцери, які супроводжували труну з прахом Шевченка. Цілком можливо, що це були кадети Олександрівського корпусу, розташованого поруч із храмом святого Тихона, яких привів учень Бодянського, педагог Олександр Котляревський. Свідчення Честахівського повністю підтвердили моє припущення, висловлене в згаданій книжці, що серед учасників зустрічі домовини з прахом поета й панахиди в арбатській церкві святого Тихона найбільше було студентів Московського університету. До того ж, він додав надзвичайно важливий штрих: “Як везли Кобзаря, то люду приставало все більше, все більше й більше”. Не залишається жодного сумніву, що зустріч Шевченкової домовини в Москві була багатолюдною й достойною.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин