“Я храм щодня будую... Я, України чоловік!” · с. 10сторінка оригіналу ↗
МІЙ ПОЧИТАЧУ
Слово Просвіти, №28 за 2007 рік
ґ
Я ГОРІЛИЦЬ лежу на шкурі: первісна людина.
ґ
З головою повною питань близьких мені: як далі бути?
ґ
В голові зміюкою ворушиться: клубок думок.
ґ ґ
Невже?
ґ
КОСМІЧНИЙ СОН,
бо снилося мені, що піді мною небо: я ходжу по небі, мов по світу дні!
ґ
КРІПЛИВИЙ СОН
Я сповз на край Нацкручі й чую, що у прірву кану, як заворушусь: хоч трохи!
ґ ґ ґ ґ ґ ґ ґ
А РЕЧЕННЯ ВАМ ґ ґ ґ ґ
Без будь-якої вам образи,
ґ
Між них оця, до думки мозок звик: загнала церква Бога у куток, в тупик.
Я лежма, горілиць, лицем питаю: у Отця! 21 травня, 1997
Вкрай дивне відчуття в людині родить отакий навпакий стан: чого, мовляв, не головою, ти диви, ногами ходить!
Заснувши, поет потопав у золотих снах! За Лесею
А проте, надія жевріє і: рятівна рука приходить!
Не ніяковіючи, спаситель висловивсь: Остап у нас такий!
І птах задумався, невже моя життєва мить колись спахне: палахкотітиме?!
вивергаючи своє, тривкий, тривкіший геть, від тих, що їх мирянство нам вирощує — я храм щодня будую і ось-ось прозорою постану статуєю над варшавською — стоятиме повік над різнолюдою Варшави площею: я України чоловік!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
