Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“...Настане наш час — час пробудження народної волі й народження нової української сили...” · с. 11сторінка оригіналу ↗

МИ І ВОНИ, або НЕ ВІДДАВАЙТЕ СВОЇХ ГОЛОСІВ НЕГІДНИКАМ

Слово Просвіти, №28 за 2007 рік

Віктор ГОРОБЧУК, представник МГОУ “Четверта Хвиля” в Італії, голова координаційного комітету Трудового руху “Солідарність” (Рим) Після тотальної дискредитації інститутів влади в Україні настав справжній ліберальний розгул — конституційно-правове свавілля (“бєспрєдєл”): під прикриттям “політичних рішень” почалось остаточне й тотальне руйнування української державності, останніх надій простого народу на покращення життя. Знаковим моментом цього етапу “поглиблення демократичних реформ” є те, що дискредитацією Конституції зневажено залишки гідності українського народу, переступлено останню межу моралі. Сьогодні народу брешуть просто в очі, вважаючи, що він здатен мовчки проковтнути будь-яку брехню. Сьогодні народ мають за худобу, яка може стерпіти будь-яку наругу. Сьогодні розжирілі на дармовизні мафіознокланові угруповання нищать залишки правди за допомогою “політичних рішень”. Суть цього “права” полягає в тому, що “законним” є те, що дозволяє вчорашнім пройдисвітам і хапугам — сьогоднішній псевдоеліті й олігархам — цинічно привласнювати державні ресурси й безкарно грабувати український народ. Рейдерство — стиль їхнього життя, тоді як “право політичних рішень” стає основним мотивом судових вироків і гарантією їхньої безкарності перед народом. А тому це “право” і стало яблуком розбрату між вождями “коаліції” й “опозиції”. Пересічний українець змушений 24 години на добу споживати безліч інформаційного непотребу, суть якого зводиться до виправдання свавілля по той чи інший бік помаранчевоблакитних барикад. А оскільки процес пожирання української державності в рамках олігархічноOкланової “двопартійності” плавно переходить у самопожирання, то в українському політичному житті, відповідно, настає пора перманентних “виборів”. Бажання “бєспрєдєльного реваншу” прикривається необхідністю “оновлення еліти”, “оновлення Конституції” під гаслом “завершення політичної реформи”. А головна мета “оновлення”, “поглиблення” й “завершення” — усунення конкурентів і встановлення в Україні найдемократичнішої у світі колективної диктатури. У цьому й захована основна причина “демократичного розгулу” політично-мафіозних кланів, які в запалі боротьби “за справедливість” вийшли за межі конституційного поля на територію “політичних рішень”. І не дивно. Бо чи бачив пересічний українець де-небудь таку екзотику, як олігарх-борець за народні права й свободи, тим більше, олігархічний клан, який бореться за відновлення законності й встановлення конституційного права народу. І чи сумісні в українському політично- Фото О. Литвиненка му досвіді такі поняття, як олігарх і справедливість, олігарх і законність чи олігарх і демократія? Тому думаючому електорату сьогодні не доводиться говорити про результати “волевиявлення—2007”. Вони відомі наперед. А ось зрозуміти причини великої смути під назвою “системна криза української демократії” необхідно. Адже дискредитація української Конституції розпочалася ще задовго до оприлюднення знаменитого указу Президента В. Ющенка, який лише оголив усю глибину моральної гнилизни “української еліти” й “українських олігархів”. Зародження “системної кризи” почалося не в той сумнозвісний день, коли руками Президента псевдоукраїнська плутократія вирішила змінити “Універсал національної єдності” й переговорний процес у рамках “Наша Україна” і “реґіони” на оголошення війни всім, “хто не з нами”. Системна криза “української демократії” почалася тоді, коли лукавий олігарх відгородився від українського народу “виборчим бар’єром” — фінансовою стіною, яку вже не зміг подолати жоден чесний український патріот, жодна чесна людина праці. “Виборчий бар’єр” — це та тріщинка в конституційному праві вчора, яка перетворилась на велику конституційну руїну сьогодні. З допомогою “виборчого бар’єра” виборче право пересічного вчителя, лікаря, інженера, робітника чи селянина відверто й цинічно зневажене, а Верховна Рада перетворилася на закрите акціонерне товариство олігархічно-кланової “груповухи”. Уже тоді під час встановлення “виборчого бар’єра” в ім’я “політичних рішень” було порушено низку статей Конституції України. Зокрема ст. 21, згідно з якою всі люди є вільні й рівні у своїй гідності, ст. 22, згідно з якою не допускається обмеження конституційних прав громадян через внесення змін до чинного законодавства, і ст. 38, згідно з якою громадяни мають право вільно обирати й бути обраними до державних органів влади. Також українська Конституція не передбачала жодних обмежень виборчого права для громадян, які об’єднались у політичні партії й ГО. Сьогодні все навпаки. Виникає просте запитання: як можуть ті, хто систематично ґвалтував конституційні права громадян учора, врятувати українську демократію завтра. Як можуть оці вчорашні негідники й пройдисвіти, які здобули владу й гроші через пограбування народу, стати “батьками нації” й “новою елітою”. І головне, чи може мислячий громадянин потурати їхньому свавіллю, вірити їм і голосувати за них. Адже їм уже не достатньо позбавити народ права обирати й бути обраним, встановлюючи свої фінансово-виборчі бар’єри. Тепер вони хочуть на додаток до “бар’єрів” ще й імперативний мандат, і колективну безвідповідальність через скасування інституту президентства як основи конституційного ладу України. А для узаконення конституційного перевороту й утвердження кланово-олігархічної диктатури їм потрібне “волевиявлення—2007”. Саме під час цього волевиявлення “біомаса” мала б узаконити “двопартійну систему”, керовану імперативним мандатом. Як тут не згадати Йосифа Джугашвілі-Сталіна з його “демократичним централізмом”. Тоді керівною і спрямовуючою силою була партія ленінців-більшовиків. Тепер керівною і спрямовуючою силою стали банківські рахунки олігархів. А принцип “демократичного централізму” цілком забезпечує імперативний мандат. А вступ у “всенародний мегаблок” стає просто ритуальним посвяченням на участь у “волевиявлені— 2007”. Сьогодні, хоч як сумно констатувати, після 15-ти років незалежності ціна депутатського мандата — не честь і гідність, а гроші. І якщо на початку 90-х депутатський мандат українського парламентаря комусь

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин