“Об’єднуватися треба довкола національних пріоритетів”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ЗАКОНОМІРНОСТІ НОВИХ ВИБОРІВ
Слово Просвіти, №28 за 2007 рік
чина в недопустимості домінування в будь-якому владному блоці, принаймні зараз, ідеології української націонал-демократії. Ця ідеологія ніколи не буде економічно вигідною пануючому в Україні космополітичному російськомовному глобалізованому капіталові, який має силу встановлювати закони політики. Відразу після підписання “договору двох” до мегаблоку поспішила приєднатись “Пора”. Не дивно, адже її орієнтація на неіснуючі в природі так звані універсальні демократичні цінності тяжіє до ліберально-соціальної ідеології, й тому “Пора” добре вписується в мегаблок багатої політики, незалежно від його перспективи бути в більшості чи в опозиції. “Правицю” не запросили і, напевно, не запросять, залишивши їй для годиться шанс приєднання. Націоналдемократи не приховують свого чергового розчарування, і ми, українці, теж почуваємося як після чергового наступання на ті самі граблі. Якби ж Іванові такий розум спочатку, “Правиця” могла б давно оголосити про свій окремий похід на вибори з умовою наступного блокування. Тоді вона мала б час пояснити це народові й розвинути ініціативу, залучивши всі національно орієнтовані українські сили.
Це дозволило б поламати несправедливо малу, на рівні 30 %, присутність носіїв цінностей українського етносу в українському парламенті. Схоже, що нардепів, які визнаватимуть державницьку вартість цінностей української етнічної самобутності й державної мови, після перевиборів таки не побільшає. Мені зрозуміле розчарування Костенка діями засновників пропрезидентського мегаблоку (хоч “пропрезидентський” — це назва умовна). Якщо без ілюзій — Президент за новою Конституцією вже не може претендувати на домінуючу роль у політиці, й затяжна політична криза з багатьма указами переконливо це довела. Тільки невимовна твердість “занадто м’якого” Ющенка в доведенні очевидної провини парламенту змусила політикум поступитися в надії зберегти все як є. Для українців важливіше мати в парламенті не пропрезидентську, а більш-менш проукраїнську силу. Про ідеал думати на цих виборах ще зарано, а про самостійну “Правицю” вже запізно. Доведеться таки “Українській правиці” йти, точніше, приєднуватись до мегаблоку. Доведеться українцям таки голосувати за “Нашу Україну”, хоч із кривою гримасою від лідерства в ній соціаліста Луценка. На жаль,
них були організатори, які приїхали спеціально для підбурення натовпу. Може, це й так. Разом із тим не можна не визнати, що невдоволення німців мало під собою підґрунтя. Ось що згадував, наприклад, учасник тих подій киянин Петро Холодов, який служив у 40-му гвардійському танковому полку, що дислокувався в Дрездені. Цитую: “…Багато хто хотів елементарного поліпшення побутових умов. Наприклад, у НДР перерви в постачанні водою та газом були нормальним явищем, та й продукти були дорогі. У нас молодші офіцери отримували по 600:700 марок на місяць, а висококласні німецькі інженери — не більше 500… Завважте, німці могли порівнювати — за Бранденбурзькими воротами постійно лунала музика, там завжди було чисто, по вулицях ходили елегантно вбрані люди…” Отже, демонстранти громили поліцейські дільниці, вітрини маце єдиний вихід, адже ситуація позачергових виборів не дозволяє чогось кардинально змінити. У протилежному таборі теж гранична ясність. Реґіонали з суто економічних міркувань приховано намагаються зменшити власну залежність від російського впливу через посередництво крайньо лівих. Тому морозівці, комуністи і всілякі “прогресисти” як суто проросійські сили підуть на вибори окремо. БЮТ відрізняються від ліволіберального крила “НУ” хіба що неповторною риторикою Юлії, тому і йде окремо заради збереження неповторності й президентських перспектив лідера, маючи надію на вплив у майбутній коаліції через свого ідеального партнера в “паралельному таборі” — Юрія Луценка. Там, нагорі, сподіваються на передбачувану поведінку наркотично залежного від лівих ідей електорату. Тому уряд знову закидає випробувану “приманку” у вигляді підняття зарплат бюджетникам і пенсій. В умовах колонізованого, бідного й заздрісного українського суспільства ліва ідея справді виявилася для владних політиків дуже прибутковою. Подивимось, доки це триватиме, чи почнуть думати інакше на цих виборах українці, хоча б заради власної перспективи.
газинів, у Берліні навіть звільнили частину в’язнів у одній з в’язниць. Контроль за упокоренням німців Кремль доручив Лаврентію Берії. До речі, Берія як політик-прагматик із самого початку був проти існування двох Німеччин, адже це лише породжує додаткові проблеми. Та виконувати наказ довелося. У полудень 17 червня совєтський комендант Берліна запровадив надзвичайний стан і надзвичайні трибунали. Повстання в Берліні та інших містах придушили за допомогою совєтських танків. Були вбиті та поранені. Були жертви і серед совєтських вояків. У наступні дні кількість демонстрантів зменшилась, а згодом зійшла нанівець. Громадяни СССР дізналися про ці події з передач іноземних радіостанцій. Сам цей повстанський сюжет довгий час залишався темою-табу, хоч, за словами Петра Холодова, ніяких “підписок про нерозголошення ми не давали”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
