Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Чи потрібен кримінальний піар для чесних виборів?” · с. 3сторінка оригіналу ↗

АРГУМЕНТ — НІЖ У ГРУДИ

Слово Просвіти, №28 за 2007 рік

Петро АНТОНЕНКО Несподіваного повороту набула історія з блокуванням Катерининської церкви Чернігова, про яку наша газета вже писала. Ще 5 квітня минулого року голова облдержадміністрації М. Лаврик видав розпорядження про передачу старовинного козацького храму православній громаді Київського патріархату. Враховуючи, що козацька громада 15 років добивалася цього і що Київський патріархат має в обласному центрі всього два храми, а Московський понад десять. Але напередодні передачі приміщення від музею до громади церкву заблокували церковники Московського патріархату і політикани від релігії з Партії реґіонів і партії вітренківців. Це блокування триває другий рік. Причому блокувальники вже програли в судах свої позови, в яких оскаржували рішення обласної влади. Дикунство ситуації ще й у тому, що коли вже питання передачі церкви віруючим застрягло в наших неповоротких судах, то незрозуміло, чому в приміщення не мали змоги зайти й дотеперішні, юридично чинні господарі? А це Національний заповідник “Чернігів стародавній” та Історичний музей, який орендував у заповідника приміщення церкви й розміщував тут свій філіал — Музей народного мистецтва. Псувалися, а можливо, й розкрадалися експонати, які ще не встигли вивезти, — десь на мільйон гривень. Увесь опалювальний сезон у церкві не було включено опалення, почало руйнуватися й саме приміщення. Нарешті після програшу блокувальниками останнього суду (вони, правда, вкотре подали апеляцію), міліція допустила в церкву дирекцію заповідника. Третього липня представник дирекції, а також директор Історичного музею Сергій Лаєвський мали офіційно увійти в церкву, щоб нарешті дізнатися, що ж там коїться. Та не так сталося, як гадалося… 3 липня вдосвіта на Сергія Лаєвського, коли він і його сім’я ще мирно спали, було скоєно озброєний напад. Злочинець заліз по пожежній драбині у вікно квартири, що на третьому поверсі. Коли господарі прокинулися і побачили його з їхнім ноутбуком у руках, бандит, не роздумуючи, кинувся на Сергія Лаєвського і його дружину з ножем і криком “Уб’ю!” Бив професійно: удар господині в ділянку нирок і три удари господареві, причому один з них — у район сонної артерії, інший — у ділянку серця. При останньому ударі лезо ножа зламалося в його тілі. З іншої кімнати на ґвалт вискочив старший син-студент, разом із батьком спробував затримати нападника. Але той утік. Подружжя у важкому стані потрапило до лікарні, обом зробили складні операції, причому Сергієві Лаєвському — кілька, і взагалі лише диво врятувало його життя. Міліція цього разу виявила чудеса оперативності й того ж дня спіймала бандита аж у іншому кінці області. Цьому посприяло й те, що господиня одразу впізнала бандита на одній із кількох запропонованих їй міліцією фотографій. Видно, шукали не навмання. І, як виявилося, серед своїх. Уже наступного дня начальник міської міліції повідомив журналістам на прес-конференції, що затриманий — 22- річний колишній працівник міліції, нещодавно звільнений із органів за далеко не зразкову службу. Те, що працівники міліції, діючі й колишні, дедалі частіше стають злочинцями, вже нікого не дивує. Дивує інше: безапеляційність, з якою чернігівська міліція поквапилася заявити про одну-єдину версію: мовляв, це крадіжка, чи вже раз із ножем — то пограбування. Причому ця єдина версія була озвучена одразу ж, у день злочину, ще до того (!), як нападника впіймали. Аргументи, що злодій, “застуканий” на гарячому, не кидатиметься з ножем, а тікатиме, ігноруються. Начальник міліції заявив, що якийсь відсоток злодіїв може проводитися отак неадекватно. Тобто, “не всі в голові”. Тоді зостається лише подивуватися, з якими головами приймають у міліцію. Нехай слідство розробляє й цю версію, але навіщо ж відкидати інші? Бо чи не досить дивних збігів довкола церковної епопеї? Кілька місяців тому вночі біля свого дому невідомі жорстоко побили журналіста чернігівської газети “Сіверщина” Олександра Ясенчука. Він очолює обласну організацію Української студентської спілки, районну організацію УНП. Уранці мав організовувати пікет біля церкви проти блокувальників і на підтримку згаданого розпорядження губернатора. Але в ніч перед пікетуванням потрапляє до лікарні. Злочин досі не розкрито. Директор музею вранці має нарешті зайти в заблоковане понад рік службове приміщення, а потрапляє на операційний стіл. Що це? Спроба залякати? Коли під стінами церкви завершується “послєдній і рєшітєльний” бій, то для декого з “істинних і канонічних” Божі заповіді “Не убий” і “Не вкради” можуть нічого не значити. А чим не версія — спроба замести сліди? Нагадаю, у храмі були чималі цінності і їхня доля доки що невідома. Та хочеться сподіватися, що хоч на цей раз тут не домішано політики. Надто багато нині політичного бруду, навіть довкола святих місць.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин