“Епопея “деколективізації” триває істинно в дусі дикого капіталізму”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ЕКОНОМІКА
Слово Просвіти, №28 за 2008 рік
Петро АНТОНЕНКО Фото автора
Знущань і експериментів над україн" ським селом було більш ніж досить. Про ко" лективізацію й Голодомор не згадуватиму. Але навіть за останні десятиріччя ми побачи" ли багато негативу — від хрущовської “куку" рудзації” до хімізації, меліорації, концентра" ції, спеціалізації й інших “…зацій”. А справжній розгул експериментів настав в останні півтора десятиріччя, в часи “пере" мін”. Ці переміни так перетрясли село, й без того знекровлене демографічно, економіч" но, соціально, що далі нікуди. Епопея “деко" лективізації” триває істинно в дусі дикого ка" піталізму, на стадії якого нині перебуває Ук" раїна. Колгосп — СВК — ТОВ — СТОВ — ПОП — ПП — агрофірма (не розшифровуватиму цих премудрих термінів) — ось далеко не повний ланцюжок трансформацій, які лихо" манили наші села. І далеко не завжди вони чогось набували, частіше втрачали. Як"от землю, тисячі гектарів якої нині заросли бур’янами. Земля — окрема тема. Через неї зараз судяться і саджають за ґрати, стріляються і стріляють — як в українській літературній класиці. Але тема нашої розмови — майно українського села як компонент деколекти" візації. Без майна земля — це просто територія, угіддя. Та й “колективізували” землю разом із майном. У сім’ї мого діда, як і у мільйонів селянських сімей, забрали останню коняку і плуг. З тих коняк і плугів за десятиріччя на землі наросло багато: автотракторні парки, ферми, майстерні, склади тощо. Тож коли з розпаюванням землі ще трохи зрозуміло, бо її можна виділити в натурі, то з колективним майном — повний правовий туман. Чи кала" мутна вода, в якій аферистам так зручно ло" вити рибку. Уся проблема в тому, що розпа" ювати майно набагато тяжче, ніж землю. Не" можливо розпаювати трактор і видати селя" нинові на пай колесо чи лист шиферу з ко" рівника. Тож і залишилося чимале спільне майно в так званій колективній власності. Його й передавали в оренду разом із зе" мельними паями дедалі новим “інвесторам”, як їх модно іменувати. Потім — типовий ме" ханізм зникнення майна. Черговий такий “ін" вестор” бере в банку кредит, спокійно відда" ючи під заставу тракторний парк, автомаши" ни, склади, корівники разом із худобою. За" уважте: колективне майно, яке йому не на" лежить, а лише передане в оренду. Як це оформляли в тумані наших україн" ських законів, як банк може приймати в зас" таву чуже майно — то все наші сьогоднішні реалії. Далі механізм простий. Нездарний гос" подар"інвестор банкрутує, кредит поверта" ти нічим, і банк спокійно забирає в рахунок неповернутого кредиту заставу — те саме колективне майно. І все начебто законно. Нерідко ці самі трактори банк виставляє на продаж тому самому “інвесторові”, ще й трактор — мало не за ціною велосипеда. Та" ка ось оборудка.
Схожа сумна картина — не рідкість. Тоб" то це території, на які давно вже накинули оком “інвестори”, й не лише зі столиці, а й з Донбасу, іноді з"за кордону. Між Києвом і Черніговом купують усе, що можливо. І пристрасті довкола цього виру" ють неабиякі. Варто згадати гучну кримі" нальну справу звинувачення голови Козе" лецької районної державної адміністрації (це посередині між столицею й обласним центром). Рік тому, 23 червня 2007"го, Воло" димира Француза заарештували і він досі перебуває за ґратами. Йому інкримінують отримання хабара в розмірі 550 тисяч дола" рів за начебто незаконне надання землі сто" личним прохачам. У свою чергу Француз, який, до слова, досі залишається депутатом Чернігівської обласної ради від “Нашої Укра" їни”, а до арешту був навіть головою цією фракції в облраді, заявив, що справу повніс" тю сфальсифікувала Чернігівська обласна прокуратура. Резонансний процес у Свято" шинському суді столиці триває вже кілька мі" сяців, шість разів поспіль його переносили, і невизначеності тут дуже багато. Ось що коїться довкола землі в цих ча" рівних місцях. Наприклад, славне й гарне село Сере" динка, що за 20 кілометрів від Чернігова. По" ля, ліси, придеснянські луки, родюча земля, міцне колись господарство. Тепер воно зруй" новане. Сільський голова Ольга Фалько роз" повідає невеселу, але, на жаль, типову істо" рію руйнування. Все починалося в середині 90"х, коли під час реформацій і змін колишнє серединське колективне господарство при" єднали до начебто ще міцнішого, що в колиш" ньому райцентрі селищі Олишівка. Потім усе відбувалося за давно відомою і відпрацьова" ною схемою. Нові господарі села взяли вели" кий банківський кредит, віддаючи під заставу колективне майно селян. Далі —фінансові проблеми, коли за отримані кредити довело" ся розплачуватися тим майном. Так і опини" лися у власності двох чернігівських банків численні господарські об’єкти села. Пусткою віє на величенькому господар" ському дворі. Техніки, звичайно, давно вже
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
