“Національний дух формується в серці й виявляється в рідній мові”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
РІДНЕ СЛОВО — ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Слово Просвіти, №28 за 2008 рік
Олександер ШОКАЛО Чому в Україні за 17 років державної незалежності рідна мова корінної титульної нації не стала чинником національного державотворення? Чому тривога небайдужих людей не знаходить відповідного резонансу в широкого сус" пільного загалу? Ці й похідні від них питан" ня треба ставити перед всім українським суспільством. Одразу завважу — не поділяю пафосу, що коли в Україні всі враз заговорять ук" раїнською, настане національне благо" денство. За мовним питанням приховані глибші причини нашого суспільного без" ладу. Наголошу на двох основних: постім" перський синдром у несамостійному ук" раїнському політикумі й відсутність націо" нальних правових засад у державотво" ренні та недостатня моральна зрілість і занепад національного духу постколоні" ального українського суспільства. Передусім з’ясуймо суттєву різницю між національною державою та імперією. Національну державу створює мо& рально зрілий народ — волею свого національного духу для забезпечення високих прагнень саморозвитку. Націо" нальний дух формується в серці й виявля" ється в рідній мові. “Національний дух є джерелом права і вищим законодавцем” (П. Юркевич). У національній державі воля громади — джерело влади, і така держава пройнята духом людяності й патріотизму. Імперія, навпаки, сама створює своє уніфіковане суспільство для за& доволення потреб влади, нівелюючи національні особливості підневільних на" родів, пригнічуючи їхній розвиток. В імпе" ріях процвітає аморалізм паразитуючої влади. А в деморалізованому суспільстві, яке пристосовується до влади, процвіта" ють сервілізм (рабське вірнопідданство) й соціальна шизофренія (думають одне, а кажуть інше), і над громадянами тяжіє то" талітаризм держави. Людей перевірити на моральність просто: за балачками й закликами вони розкривають внутрішню сутність у вчин" ках. Моральна зрілість і духовна розви" неність суспільства виявляється, коли люди послідовні у думках, словах і во" льових діях. В українському суспільстві, як і в полі" тикумі, всі проблеми, зокрема й мовна, мають моральні причини. Проблему укра" їнської мови штучно нагнітають, щоб прикрити серйозну проблему недостат" ньої моральної зрілості суспільства й амо" ральності влади, яка іґнорує основні жит" тєві потреби й духовні прагнення людей. Хіба людям не однаково, якою мовою їх дурять безсовісні можновладці — рідною чи чужою? Але дурисвіти знають, що рід" ною людей легше дурити, рідною брехня видається солодшою. То лише правда гір" ка, неприємна. Для владців проблема мови — вигід" на спекулятивна тема для поляризації суспільної свідомості, для втримання контрольованого хаосу, так званого руч" ного управління, що нині процвітає в Ук" раїні. Суспільний хаос — це свідчення відсутності загальнодержавної системи управління в усіх сферах соціального життя: нема програмної національної ідеї, державницької ідеології й стратегії розвитку. Отже, в Україні панує антисис" темна влада — клептократична (злодій" ська) влада, яка розкрадає державу, гра" бує суспільство, послуговуючись коруп" ційними схемами й логократичними (словоблудними) методами маніпуляції суспільною свідомістю. Сказано: дурять людей і грабують країну. І хоч би скільки ми говорили про державну мову, в таких гнітючих умовах антисистемності вона не спроможна повноцінно виконувати свої важливі соціальні функції. Державною мовою в Україні послуговуються пере" важно як засобом формальної комуніка" ції, а не засобом духовно"інтелектуаль" ної творчості. Лише коли в Україні буде запроваджено загальнодержавну стра" тегічну систему управління, тоді держав" на мова стане потужним чинником фун" кціонування національного культурно"ін" формаційного простору й національного державотворення.
Тому зараз, у так звану перехідну, кри" зову пору, в інтересах України важливі" ше, не якою мовою ми висловлюємо свої думки, а як і про що думаємо й що робимо. Знаю багатьох російськомовних патріотів України, для яких питання мови на другому плані, а на першому — праця в ім’я України. Морально зріла людина мо" же розмовляти різними мовами, але збе" рігає в серці власний національний духов" ний тип і думає рідною. Зате політичні пройдисвіти й одурманені ними просто" людці випинають мовне питання на пер" ший план. Та хоч як лізуть зі шкіри ті об" лудні політикани, апелюючи до нас по"ук" раїнськи, народ судить за їхніми ділами. Вони відчужені від народу й ніколи не були й не стануть продуктивною складовою на" ціонального єства, а лишаються парази" тарними раковими утвореннями. Вони не мають совісті — внутрішнього судді, ду" ховного результату моральної зрілості людини. А завдяки совісті люди вістують" ся одне з одним і стають народом. Як оздоровитися нашому народові, ці" лому українському суспільству? “…Слід, щоб дитина жила серцем і діяла волею”, — навчав великий наш педагог К. Ушинський, і ми сьогодні повинні вчитися цього. Іншого шляху для людини нема. Тоді й мова рідна стане моральним, дієвим чинником нашо" го суспільного життя й державотворення. Нам потрібно морально визріти в триєд" ності істинного думання, правдивого вис" ловлення своїх думок і праведного діяння (добродіяння). За цим моральним законом жив і власним прикладом показував іншим шлях моральної зрілості духовний подвиж" ник Г. Сковорода. У морально зрілої, мудрої людини ро" зум слухається серця. Це означає, що сві" домість і мова, які становлять другу сиг" нальну систему людини, мають підпоряд" ковуватися совісті — третій сигнальній системі, яка функціонує в серці морально зрілої людини. Для розуму однаково, що усвідомлювати, а для серця не однаково, що осягати. Марно апелювати до безсер" дечного розуму — він утилітарно прагма" тичний і жорстко меркантильний. Розум без серця послуговується будь"якою мо" вою, а може обходитися й без мови. Мова — це дієвий спосіб функціонування люд" ської самосвідомості. Але мова й етнічна свідомість — не самоціль, це зумовлені ет" нічною природою психосоціальні інстру" менти духовного розвитку людини (поза етнічною природою людей не буває, людс" тво — це лише абстракція). Те, що мова й свідомість — не самоціль, а засіб самороз" витку людини, підтверджено фактом, що люди можуть розмовляти однією мовою, не розуміючи одне одного. Це коли кожен думає про своє, а не про спільне (таке від" бувається нині в Україні). Треба, щоб серця билися в лад, тоді й вуста промовлятимуть зрозумілою мовою. Найкраще люди розу" міють одне одного, коли промовляють мудрістю своїх сердець. Серце містить найтонші й найглибші чуття, що ними людина пов’язана із світо" вою всеєдністю. Серцем людина тяжіє до рідного: сім’ї, родини, роду, народу, землі своєї, Творця. У серці поєднуються людя" ність і патріотизм. Серцем людина любить і прагне духовного, вічного. А розумом спрямовується у матеріальний, мінливий світ, пристосовується до чужих умов зара" ди оманливої, проминущої вигоди. Звер" ніть увагу, скільки в нас в Україні чужих і своїх почужених пристосуванців, які зне" важають усе наше рідне. А якщо й роз" мовляють українською, то не думають по" українськи, не діють в інтересах україн" ського суспільства, Української держави. Мова — не лише слова, це передусім істинне думання й моральна воля мовця (звідси давньоукраїнське наймення мови — волода). Коли думка й воля передують висловленню, тоді мова має моральну си" лу. Мало сказати правду, слід вчинити праведну дію. В дієвості мови виявляєть" ся здатність людської душі до почування, пізнання й волі. Душа — програма само" розвитку людського єства, а воля — діє" вий моральний індивідуальний чинник ду" ховного розвитку людини й суспільний за" кон взаємодії, основоположне поняття ук" раїнського звичаєвого права, мудре рі" шення народного віча, яке поєднувало
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
