“Трипільські колеса — все ще двигун світового прогресу”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
РІДНИЙ КРАЙ
Слово Просвіти, №28 за 2008 рік
Людмила ДЕХТЯРЬОВА Фото автора
Виставки мають періодичність бієнале, і цьогорічна — вже третя. Президент України Віктор Ющенко брав учать у її закритті в Києві. Вразило високого гостя стрімке зростання участі молоді. Якщо на першій виставці 2004 року було два твори, то цього — 21. Прези" дент запевнив, що знайдуть гідне місце експозиції, і це вже сталося з полотнами на тему трагічних подій у Батурині. Народилась ідея одразу надих" нути творчу молодь на подальшу роботу. Хай подивляться й відчують живу енергетику краєвидів, на тлі яких розгорталися визначальні іс" торичні події. Отже, мандрівка за вектором бієнале. Голова Націо" нальної спілки художників України Володимир Чепелик поділяє думку Олександра Мельника, тому звер" нувся до ректорів Харківської та Київської Національних академій мистецтв по фінансову підтримку. Гроші хоч і не планували, але знай" шли, за що дякуємо. Туроператора не шукали. Мар" шрут напрочуд ретельно розроб" лений і роками його впроваджує Сергій Петрович Кардаш. Він вик" ладач історії, а нині власник попу" лярної серед киян туристичної агенції “Екскурсії вихідного дня”. Шостий рік поспіль цікавинки з тих екскурсій лягли на сторінки “Слова Просвіти”. Олександр Мельник, запрошуючи взяти участь, висло" вив щиру подяку редакції тижневи" ка за послідовну вагому інформа" ційну підтримку проекту з його перших нелегких кроків у буремні місяці 2004 року. Отже, їдемо. Дехто, заходячи до автобуса, вже тримав напогото" ві пензель і фарби. Когось майже не було видно з"за фанерного лис" та. “Монументальність історичного жанру зобов’язує”, — так проко" ментував Мельник. Їде також Олесь Соловей, викладач славет" ної майстерні професора Миколи Стороженка. На виставці 2004 року Олесь разом із Андрієм Гончаром, тоді студентом, були першими се" ред молодого покоління художни" ками історичного жанру. Помаран" чево"багряний портрет Миколи Міхновського пензля О. Солов’я байдужих не залишав. Олесь, як постійно наголошує Олександр Іванович, — його права рука у штовханні воза “від Трипілля” до кожного наступного бієнале. Патріарх історичного живопи" су, академік Володимир Прядка не навантажував студентів у дорозі нудними лекціями. Під кінець туру навіть згуртував хор, де був соліс"
Холодний Яр. Отамана Василя Чучупаки вже не забути том. Але його глибокі екскурси в етнологію й історію разом із ґрун" товними екскурсійними пояснен" нями неперевершеного лоцмана мандрівки Сергія Кардаша й тон" кими коментарями Олександра Мельника створили наповнену ін" телектом атмосферу подорожі. Витачів, Трипілля, Балико"Щу" чинський меморіл, Виграїв, Кор" сунь, Кам’янка. Далі Холодний Яр, Суботів, Чигирин… Хіба потрібно переповідати томи надрукованого про них? Обмежимося деякими дорожніми враженнями.
ХТО ЗНАЙДЕ КЛЮЧ ДО ГРАФІТІ? Зупинка у Трипіллі. Попри попе" редні домовленості, мусили відсто" яти чергу в новому приватному му" зеї Трипільської археологічної куль" тури. Музей чудовий, але прискоре" на хода тутешніх гідів дає змогу ли" ше поверхово оглянути зали. Му" зейні працівники втішають порадою завітати в будні, а не у вихідні. Вияв" ляється, вже склалася традиція, що в цей час віддають перевагу “шкіль" ному контингенту”. Традиція хоро" ша і цілком у контексті ідеї “Україна — від Трипілля”. На щастя, в обласному дер" жавному музеї ніхто не підганяв, і оглядини його виправдали споді" вання. В оригіналах, а не в нав" чальних посібниках, могли побачи" ти молоді художники першоджере" ла їхнього мистецтва. Прадавня графіка на не менш прадавній ке" раміці. Точні, лаконічні, вишукані символи, мистецькі образи сонце" вороту, місячних фаз, невпинної течії рік, невмирущості життя, ди" намічних поз сторожових псів та людських фігурок, які танцюють під дощем, гіпнотизуючі хвилеподібні рухи зміїв. Мистецтво мовчки говорило знаками про все, що винайшла спільнота Старої Європи, до якої належали трипільці. Землеробство й домашнє скотарство, будування міст, ткацтво та кераміка, найгос" тріші серпи з кременя, обробка металу — адже це була Бронзова доба. Чи може статися, що серед наших спостережливих студентів народжується довгоочікуваний но" вітній Шамполліон? Зведе всі три" пільські графіті докупи й виведе ключ до абетки прамови, якою спілкувалися люди, що будували міфічну Вавилонську вежу, не ка" жучи вже про “староєвропейців”. Перед тим, звичайно, має ста" тися диво. В Україні збудують цен" тральний Державний музей три" пільської культури з науково"дос" лідним інститутом світового рівня. В музей здадуть усі викрадені з"під українських чорноземів безцінні
с. 9 · сторінка оригіналу ↗
Вхід до “Країни Трипілля” в новому музеї щань: голодоморами й військовим терором. Що ж це за карма така у нашого народу? Звісно, прекрасна родюча земля. Зазіхачі були, є й будуть. Наша справа — не стати вкотре ошуканими. Біля пам’ятної стели Василю Чучупаці, загиблому отаманові Хо" лодноярського визвольного руху 1919 — 1920 років, ми усвідомили, що дуже стомилися. Чорненьке цу" ценя перецілувало кожного й радо побігло до хати, що потопала в кві" тах. “Чучупака!” — кинули заклик студенти й, заряджені енергією маленького сторожа"спанієля, по" сідали до автобуса. У Суботові на зголоднілих екс" курсантів чекав смачний сюрприз. Для всіх, хто подорожує Черкащи" ною, працює трактир із калорійним аутентичним борщем — пампушки з часником обов’язкові, печенею в горщиках, а понад усе — власного виробництва квас на меду. Після смачного обіду вивчали Суботів туристичний. Гарне місце обрав Михайло Хмельницький, батько Богдана, для своєї садиби. Чигирин найбільше здивував нинішнім станом музею Б. Хмель" ницького. Експозиції незрівнянно збагатилися дорогою старовин" ною козацькою зброєю, цікавими побутовими речами вояків. А який там набір писарського приладдя!.. Студенти прикипали до скла, за яким красувалися нумізматичні ко" лекції — вагомі свідки зв’язків гетьманської України з близьким і далеким зарубіжжям.
Про Чигирин — ані слова, лише порада. Перед тим, як влитися до туристичного потоку “Золотої під" кови Черкащини”, бажано ознайо" митися з книжкою о. Юрія Мицика “Чигирин, гетьманська столиця”. Ми купували її й сучасні сувенірні блоки з марками саме у контексті подорожі. “Вміють робити якісно, коли захочуть”, — невмирущий стан справ у країні ще з пострадян" ської доби.
А ПОДЯКИ ХІБА ЗАЙВІ? Поверталися додому і спосте" рігали засмічені узбіччя на під’їзді до Києва. Наче з усієї України з’їха" лися неохайники й успішно роб" лять зі столиці загальнодержавний смітник. Як казали туристи у Мир" городі, “тьху на них”. А ми до свого. Щиро подякували один одному за чудове спілкування. Пан Прядка заспівав величальну козацьку ду" му, а пан Соловей — старовинний львівський романс про кохання. Студенти з Харкова — слобожан" ських частівок. Особлива подяка водієві Воло" димиру. Пан Мельник поділився мрією, щоб через “Слово Просвіти” подя" кувати за підтримку проекту голові Нацради з питань культури й ду" ховності Миколі Жулинському та нинішньому міністру культури і ту" ризму Василеві Вовкуну та його співробітникам, які сприяють спра" ві. Імена переможців й репродукції їхніх творів побачимо незабаром у буклеті. А теми для четвертої вис" тавки вже знайшли під час ман" дрівки. Тож до зустрічі через два роки.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
