“Війна за єдиний культурно1духовний простір триває”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
«СУЧАСНІСТЬ»: ШЛЯХ ДО УНІВЕРСАЛЬНОСТІ
Слово Просвіти, №28 за 2008 рік
“Якби заздрість не була таким бридким почуттям, я сказав би, що заздрю полякам лише в одному: що вже виходить 50"те чис" ло “Культури”. Переконаний, що українці спроможні створити часопис не гіршого ґа" тунку, ніж “Культура” чи російський “Новий журнал”. Але ж наші прокляті злидні! Треба також додати, що хоч є в еміграції чимало високоосвіченої української інтелігенції, во" на слабко організована та розпорошена, а наші політичні й суспільні організаційні кола належно не розуміють тих “розкошів”, як, наприклад, часопис високого непопуляри" заторського рівня…” Це уривок із листа українського істори" ка"емігранта Івана Лисяка"Рудницького до головного редактора знаменитого поль" ського часопису “Культура” Єжи Гедройця, датований 1951 роком. До виходу першого числа не менш знаменитої “Сучасності” ще майже 10 років. Не будемо вести безплідної дискусії про те, чий часопис на закордонні був резонанснішим. Щоправда, є підстави вважати, що українське видання було обтя" жене серйознішими проблемами, ніж “Куль" тура”. Ступінь редакційної свободи в “Су" часності” був обмеженим. Про це свідчать три “редакторства” Івана Кошелівця — од" ного з найважливіших постатей українсько" го еміграційного інтелектуального життя. Публіцист, перекладач, літературний кри" тик, він керував “Сучасністю” у 1961—1967, 1976—1978 і 1983—1984 роках. Саме без"
церемонний тиск політичних патронів (двій" карів) призвів 1967 року до звільнення Ко" шелівця. На жаль, і на порозі ХХІ сторіччя слова Лисяка"Рудницького не втратили своєї гір" коти. Суспільні кола досі вважають часопис непопуляризаторського рівня “розкішшю”. Проте надія вмирає останньою. “Сучас" ність”, яка донедавна ледь животіла, узяв під свою опіку Український інститут національ" ної пам’яті. Журнал наче змінив обличчя: над його “фасадом” попрацював художник, Шевченківський лауреат Олександр Івах" ненко. Лише биті в тім’ячко знають, що фі" нансові вливання чи пак нова обкладинка — не факт відновлення традиції високої сус" пільно"аналітичної напруги. …Гортаючи свіжі числа “Сучасності”, ус" відомлюєш, що журнал не стільки в процесі “утряски” свого колективу, скільки у боліс" ному пошуку поколіннєвої визначеності. “Сучасність”, наче дволикий Янус, водночас прагне свіжої крові й потужного досвіду. “...Ми часто тепер говоримо про жорсто" кість революцій — французької, російської, іранської тощо. Але забуваємо нагадати, що цій жорстокості передувала і її викликала ін" ша жорстокість — жорстокість тих, хто не мав соціального сорому і соціальної відпові" дальності. Дегуманізація практичної соціальної етики спонукає до дегуманізації культури і мистецтва — в них з’являються явища й сти" лі, зорієнтовані на задоволення примітивних смаків нових господарів нового життя…” Для мене стаття “Від марґінальності до уні" версальності” Івана Дзюби в оновленій “Су" часності” свідчить про кілька різнопланових моментів. По"перше, її автор стоїть поза по"
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
