“У післягеноцидній Україні слід створити інститут родової пам’яті”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
«ЦЕЙ МИЛИЙ КАПНІСТ, КОТРИЙ — УВЕСЬ СЕРЦЕ»
Слово Просвіти, №28 за 2008 рік
Автор видання
Олександр ДРОБАХА У цих словах Варвари Рєпніної охоплено суть характеру наймолодшого із братів Кап" ністів, одного із найбільш “истовых малороссов”, життя яких ми разом досліджуємо, читачу. Він — один із найутаємниченіших у всі справи ук" раїнського Опору першої половини ХІХ сторіччя, зокрема Південного таємного товариства (з молодих літ близький духовно Сергію Му" равйову"Апостолу, Кирило"Мефо" діївському товариству). Саме він у липні 1843 р. привіз до Рєпніних в Яготинський маєток Тараса Шевченка. Тут, в Яготині, тав маєтку Олексія Капніста в Кова" лівці відбулася передача естафети історико"революційного досвіду змагань за нашу свободу одного покоління наступному. Відомо: царська охранка до грудневого виступу в столиці виявила на Київ" щині найбільших рушіїв справи і та" ємно почала завдавати ударів по змовниках. 13 грудня (ст. ст.) 1825 заарештували полковника Павла Пестеля. Після виступу 14 грудня 1825"го “полювали” на підполков" ника Сергія Муравйова"Апостола. Полювання не вдалося. Чернігів" ський полк (майже 1 000 солдатів і офіцерів) таки ступив зі зброєю в руках на шлях боротьби, точніше — на стежину вічності. Підполковника Олексія Капніс" та схопили в Києві, за іншими дани" ми, — у Глухові, й запроторили до фортеці"тюрми імені першоапос" толів Петра і Павла у столиці імпе" рії. Лише правильна позиція Сергія Муравйова"Апостола на допитах змусила слідчу комісію звільнити Олексія Капніста після тримісячно" го перебування в казематі. Арешт життєрадісної, енергій" ної й ділової людини, однаково привітної до генерала Миколи Ра" євського, командира Київського корпусу, в якого Олексій був ад’ютантом, і до свого слуги, вра" зив багатьох. І матір Олександру, яка любила його безмежно, і сес" тру Софію, братів та й самого гене" рала, який ставився до свого під" леглого, як до сина. Генерала"де" мократа одразу після виступу чер" нігівців зняли з посади (це його донька Марія однією з перших ви" рушила за своїм чоловіком, гене" ралом Сергієм Волконським, на ка" торгу до Сибіру). Слуга посивів за ніч, не витримавши удару долі, й помер із горя, хоч мав можливість стати вільним. Після потрясінь 1825—1826 ро" ків звільнений з армії 1827 року Олексій, як людина несхитних християнських чеснот, поринув у вир громадського життя. Неодно" разово його обирали маршалом Миргородського повітового шля" хетства 1829—1835, 1841—1844 рр. Тоді ж доля звела його з Тарасом Шевченком. Олексієві дісталася родинна садиба в селі Обухівці. Доти у ньо" го була маєтність у селі Ковалівці, де мав можливість усамітнитися з
“Запорожець у бою”. Такі зображення були на стінах малярень, де працював Т. Шевченко станців, федеративний устрій, де місця самостійній Україні не було, як наприклад, в “Руській правді” Павла Пестеля. Щоправда, дехто з учасників підпільних організацій все"таки вважав, що відродження Вітчизни, збереження самобутнос" ті можливе лише у самостійній Ук" раїні за повного відмежування від Московії. Серед них і Олексій Кап" ніст. Він стверджував, що потрібно довиховати провідну верству, яка стала б твердинею національно" державницького духу і творила б справедливе українське національ" но"демократичне суспільство. Та" рас читає деякі свої твори, навзаєм це робить і Олекса. Саме спілку" вання з ним Тараса Григоровича, можливо, переконує: повстання 1825—1826 років, хоч не мало значних наслідків для свободи з практичної точки зору, але як стра" тегічна подія має епохальне зна" чення і для української свободи. Мандруючи заглушеними, при" битими, колись дзвінкими козаць" кими шляхами Гетьманщини 1979
року залізними коника" ми, а через 25 років — уже автом, не раз, було, зненацька, як вихор у степу, спитаю себе… Як проникнути за пелену давно одійшлого жит" тя?! Відтворити аж до побутових деталей колі" зії духовного доростан" ня нашого істеблішмен" ту до розуміння: як збе" регти свою ідентичність: традиції владарювання, звичаїв, вірувань… Як щось суттєве із того досвіду взяти на озбро" єння в сьогодення? Рідні душі обступа" ють тебе в Обухівці, в Хомутці. Дорогою до Ковалівки чується, го" монять про Василія Пу" гачова… Двадцять ро" ків, як немає його… Під дубом, який посадили пам’ятної осені його відходу. Дубок уже крислатіє, розпросто" рюється, як у душі сина
— батькова мрія (а по" руч — зовсім ще моло" дий Геній, весь увага!): — відродити благоденс" тво Вітчизни, що ожи" вить народ, який ще пам’ятає свободу. Олек" сій декламує батькові вірші про смисл поето" вого життя: “Грудь твер" ду злобе представляя и жизнь всем бедствиям подвергая, Хранит оте" чество от бед”.
ОДА НА ТВЕРДІСТЬ ДУХУ …Тоді батько любив наспівува" ти наших мінорних пісень: “Болить моя голівонька від самого чола”, “Їхав козак на війноньку”… Тарас обхоплює голову руками… Як мало таких людей! Щирі, життєрадісні, нібито всім задоволені. Та це тільки зовні. Насправді вони внутрішньо зосереджені на двох"трьох ідеях. Ось п. Олекса говорить про гро" мадську працю… Про єдине щастя — любов до істини. Все останнє, за ним, — відносне щастя, бо воно не може напоїти серце, яке не пере" буває в гармонії з нашими безкі" нечними бажаннями… Знову й знову в розмові він по" вертається до молодості. ...Як це в нас почалося? 9.02.1816 року. Ми зійшлися на думці: треба діяти! Мат" вій і Сергій Муравйови"Апостоли, Сергій Трубецкой, Михайло Лунін, Олександр Муравйов, я і Якушкін…
Нас надихала жагуча мрія про новий лад без кріпацтва, без дрімучої тем" ноти народної, без хабарництва і 25" річної солдатчини і неповаги до лю" дини. Далі — літо, осінь… До нашого гурту “Союз спасіння” ще пристали: Павло Пестель, Федір Глинка, Ми" хайло Новиков (правитель канцеля" рії Миколи Рєпніна і автор Конститу" ції на американський зразок). На всіх етапах таємних товариств нами всіма рухало прагнення суспільної справедливості. Найяскравіші осо" бистості: Михайло Лунін і, особливо, Сергій Муравйов"Апостол. Людина справді великої апостольської душі. Вони були найпослідовнішими суп" ротивниками імперії, на розвал якої й спрямували рух 1825—1826 років. Проблеми Малої Русі"України як держави не ставили на ближчому майбутньому, бо багато учасників підпільних товариств великоросів негативно ставилися до української державності й до польської неза" лежності. Сергій Волконський, Сер" гій Муравйов"Апостол контактували з польським підпіллям. Пробували домовитися про майбутній держав" ний устрій слов’янських народів, про їхні відносини з майбутньою росій" ською республікою. То що ж? Поляки не уявляють (і досі — до липня 1843 року) своєї Речі Посполитої без ук" раїнської Галичини і Правобережжя Дніпра… Погомоніли якось і про братів Капністів — Василя, Миколу, Пет"
Цього року Україна відзначає 250&річчя видатного громадсько&політичного діяча, пат& ріота, письменника Василя Васильовича Капніста. Лише любов до рідної землі, Гетьманщини, щиросердних людей утримала його од від& чайдушного кроку поїхати до Америки. Велика Обухівка, де він мешкав, була одним із осе& редків громадсько&політичного життя колишньої Гетьманщини. В різний час її відвідали П. Пестель, М. Лунін, С. Муравйов&Апостол. Патріот Василь Капніст залучав до громадської діяльності своїх дітей Семена, Івана, Олексу, які бу& ли причетними до визвольного руху. Пропонуємо розділ із книжки “Велике серце Гетьманщини” (видавництво “Просвіта”, 2008 рік). У виданні в жанрі мандрівної прози намагаюся до& вести належність Василя Капніста (називали його Василь Пугачов) до самовідданих захисників укра& їнських інтересів. Творів поета, його синів і дочки в Україні ніколи не видавали. “Велике серце Гетьман& щини” — перше видання, де автор робить спробу повернути Василя Капніста і діяльність його роду нашій культурі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
