“Земля не тільки годує людей, а й виробляє вдачу народу”. О. Бочковський · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №28 за 2008 рік
Слово Просвіти, №28 за 2008 рік
Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ ПОСМІХНІТЬСЯ ВОВКОВІ
Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 19, 22, 24, 26 за 2008 р.
Вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом, і поганяти їх буде мала дитина. Ісая, 65 : 25
Найближчими друзями людини за біб" лійних часів були вівця і собака. А найлюті" шим ворогом овець і псів був вовк. Не дуже боявся він стріли, бо здалеку чув мисливця, тож сподівалися на вівчарок, які мали час" точку вовчої крові. Та у двобої вовк долав будь"якого пса. Тому вовків підстерігали, хо" ваючись поміж вівцями в овечому ж кожусі… Але, за народними уявленнями, вовк теж міг перебратися вівцею, аби полегшити собі по" лювання. Тож, мабуть, був поширений і зро" зумілий образ хижака в овечій шкурі. Єван" геліст Матвій (7 : 15) наводить повчання Ісу" са Христа з Нагірної проповіді: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки”. Давня відраза до вовка породила у бага" тьох народів перекази про перевертня"вов" кулаку. Численні прислів’я і приказки різни" ми європейськими мовами обдаровують цього звіра такими рисами, як жадібність, лютість, кровожерливість. Кажучи “тримаю вовка за вуха”, латинянин визнавав своє безвихідне становище. А як свідчить “По" вість минулих літ”, 945 року поліщуки"древ" ляни на своїй раді так висловилися про похід на них Ігоря Рюриковича: “Якщо внадиться вовк у кошару, то всіх овець виносить”. Це зауваження, крім алегоричного, має й ціл" ком реальний сенс. Ще навіть у XIX сторіччі у Європі траплялося, що один"єдиний вовк
УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ
Микола ДМИТРЕНКО
Мак — символ багатозначний, дуже дав" ній, як і сама рослина — ще дотрипільський. Це й символ сонця, безкінечності буття й жит" тєвої скороминущості; пишної краси, волі, гордості, родини (сім’ї), хлопця (козака, чума" ка), дівчини, плодючості; крові; тиші, спокою, сну; отрути; смерті; оберіг від нечистої сили. Важливість рослини підкреслювали нав" мисною (свідомою) зневагою, пов’язаною з давньою магією слова: “Сім літ мак не родив — і голоду не було”, “Казав мак: “Що ти за жито, що рік не вродило й голоду наробило, а я не родив сім літ, а голоду ніт”, “Маком не наїсишся”. Концепт голоду в свідомості ук" раїнців актуальний. Про мак — червону квітку, повну маківку із безліччю мачинок"зернят створено чима" ло народних загадок: “Стоїть півень на току в червоному ковпаку”, “Стоїть пані в сарафані, вітер повійне, то й лист опаде”, “Стоїть тич" ка, на тичці мазничка, в мазничці тисяча зе" ренець, хто відгадає — той молодець”, “На городі тичка, на тичці капличка, а в тій капли" ці нема ні вікон, ні дверей і повно людей”, “Виліз хлопчик із землі, виніс гроші в голові”, “Повна діжка жита п’ятачком накрита”. Символічні макові квіти, маленькі зер" нятка, сама голівка"маківка. Маків цвіт дуже тендітний, недарма в на" роді кажуть: “Життя людське — як маків цвіт: удень на стеблі, а ввечері на землі”, “Про" йшов мій вік, як маків цвіт, що вдень цвіте, а вночі опаде”. Через маків цвіт позначають пам’ять ро" доводу, значення матері: “Нема в світі цвіту цвітішого над маківочки; нема ж і роду рідні" шого над матіночки”. Із червоним цвітом маку пов’язана краса дівчини, її вбрання, що засвідчує цнотли" вість: “Дівчина, як маків цвіт”, “Як у маковий цвіт убрана”, “Червоніє, як маків цвіт”. “Як мак процвітають” червоні або малинові ко" зацькі (чумацькі) жупани: “Військо іде, як мак цвіте”; “То ж не маки червоненькі, /То чумаки молоденькі /Битим шляхом у Крим ідуть”. Макова голівка — маківка — символ ро" ду, сім’ї, розуму, повноти щастя, таємниці, достатку тощо.
міг роками збирати данину з овечих отар. Знешкодити такого “терориста” було не" просто, бо, як вважають досвідчені мислив" ці, хитрощами вовк ні в чому не поступаєть" ся навіть лисиці! Мабуть, тому виразне древ" лянське прислів’я дожило до нашого часу. Саме на хижості й підступності вовків за" уважують письменники, порівнюючи з ними переслідувачів за віру. Та мудрі розуміли, що вовк — теж Божа істота. Тому ще задовго до народження Спасителя наприкінці своєї пророчої книги Ісая відводить вовкові перше місце в алегоричній картині мирного царс" тва Месії… Звичайно, йдеться про омріяні взаємини в людському суспільстві, а не фан" тастичні стосунки звірів. Те, що у цьому іди" лічному описі першим виступає той, хто зав" жди був символом жорстокості, виразно промовляє про бажання Ісаї переглянути то" гочасний аналог латинської приказки “лю" дина людині — вовк”. Що це, як не паросток християнської моралі? І хаща лісова, і степовий байрак, і схил го" ри — рідний дім для вовка. Трапляються вони по всій Україні, за винятком Криму. З цілком зрозумілих причин вовки уникають второва" них людиною шляхів, бояться відкритих міс" цин, петляють поміж урочищами. Але навіть так рухаючись, вони здатні подолати за ніч 50 і більше кілометрів, адже правда, що вовка ноги годують. Кажучи латиною “наче вовк у байці”, мають на увазі несподівану появу осо" би, легкої на спомин. І справді, вовки можуть раптово з’явитися там, де їх не бачили багато років, і не завжди можна здогадатися, звідки саме. Тому образ вовка пов’язаний також із неприємним сюрпризом, а саме — приходом небажаного гостя: “Про вовка помовка…” Згадувана у Святому Письмі хижа істота за античних часів зустрічалася у всій Півден" ній Європі, на Близькому Сході, у Північній Африці. М’яка зима і благодатне літо сприя" ли тому, що вовки у цих краях завжди мали поживу і тому рідко становили загрозу лю"
дям. Мабуть, через це автори Святого Письма знали вовка пе" реважно з розповідей про “страшного звіра”, немилосер" дного до овець — худоби, без якої неможливо уявити тогочас" ний добробут. Адже й досі в на" родній свідомості вівця і вовк виступають у парі, як символи Добра і Зла. Але водночас — від" ступництва і кари за нього. У про" рока Єремії (5 : 6) вовк степовий з’являється як принизлива кара для можновладців, що не бояться суду людського: наче поганих овець, погубить він відступників, що кля" нуться неправдою з обличчями, від скелі твердішими. І все"таки сучасні вовки кращі. На люди" ну зазіхають лише, коли самі у безвиході. Тож не хапайте вовка за вуха! Віки сусідства з “вищою істотою” навчили його обережнос" ті. Досить рідко нападає вовк також на корів і коней, бо предки його заплатили за це жит" тям. Проте взимку голодні вовки можуть ба" гато чого втнути. Особливо наполегливо пе" реслідують та нищать лисиць і своїх далеких родичів, здичавілих псів. Та коли поверта" ється тепло і на світло Боже з’являються дрібні тваринки, страшного звіра не впізна" ти. Він переходить на підніжний корм: пе" реслідує мишей, спустошує гнізда, навіть холоднокровними вужами й жабами не гре" бує. Шукаючи хробаків, учорашній кровоже" рець розкопує старі пеньки, а мляві червневі хрущі — його звичний сніданок. Полювання на вовків улаштовують і нині. Але постать мисливця втратила свою ко" лишню мужню й романтичну привабливість. Набувши комічних рис ще у Гоголя, він оста" точно був довершений пером Остапа Вишні. Гумористичне ставлення до людини з дво" стволкою знаходить широкий відгук, бо не" багато треба відваги, щоб застрелити куріп"
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
