Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Молода країна · “Прекрасне можна побачити скрізь”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ТЕТЯНА БОНДАР: «ПРО ЩО ШЕПОЧУТЬСЯ СУЗІР’Я З ПТАХАМИ»

Слово Просвіти, №28 за 2009 рік

Волинь — край поетів. Згадаймо Лесю Українку й Олену Пчілку. Із сучасників — Василь Слапчук, Ніна Горик, Йосип Струцюк. А ще — цілий шерег молодих і здібних: Вікторія Литвак, Оксана Гундер, Олена Пащук. Окреме місце належить самобутній поетесі Тетяні Бондар, яка випустила тільки одну збірочку — “Святилище воскової ляльки”. Щасливий автор, письмо якого читач упізнає одразу. Переконаний: вірші Тетяни вирізню з невеликою похибкою з-поміж творів інших поетів. Мова її лапідарна, немає зайвини. Чого вартий вірш-образок: “хотіла випрати // крила деревам // а листя // між кроками плутається // завертає додому // готуюсь у вирій”. Утім, приготовини до Ирію (себто мотив Смерті) не властиві поезії Тетяни Бондар. Вона протилежна, антитезова похмурій поетиці, приміром, Світлани Жо- * * * дорога у мої сни списана твоїми кроками бери свої очі і переходь до мене жити вимостимо гніздечко у найзатишнішому кавалку планети-от таке воно щастя наввипередки ліпити мрії з палких освідчень під однією зливою добкати хмари в окрайцях дощу на асфальті щовечора набивати небу зірки на лобі і нікому не казати про що шепочуться сузір’я з птахами * * * шкода, та небо впаде в калюжу змиються фарби з дерев хати уповні місяць вкладеться спати зірки втекли налякані дуже затягує ніч і тебе несміло їй блискавиці коси спалили… рука й сама шукає сокири щоб відрубати набридле тіло світанку кроки риплять щосили лишень до нього підсунемось ближче хай ніч-циганку зігріє горище куди ми вдвох тепла наносили * * * від осені дременуло літо пора справляти хмари зосереджено колупаю в небі велику-велику дірку навіщо дозвольте відрекомендуватися лідити, скажімо, поетику пір року: “озлобленої” Весни, що чемно стукає в шибку; ласкавої кирпатої Осені, шматочком якої бути “смачно”; Зими, коли сніги над землею “горбато” гарчать; насмішкуватого Літа, що солонить душу “зрадливими дощами”. До збірки вміщено кілька віршів у прозі, які дають змогу побачити певний прозовий потенціал у поетеси; зрештою, вона дуже близька до іншої поетеси, що стала прекрасним прозаїком, — Марії Матіос. — Тетяно, чи можна долучати Вас до грона так званого феміністичного дискурсу сучасної української поезії? Та й чи правильно вести мову про окремий жіночий напрям? — Не вникаю в особливості поділу сучасної української поезії на чоловічу та жіночу. Якщо у вірші є поезія, то хіба має значення, хто його написав — чоловік чи жінка? люди до Бога сунуть душу * * * виплачте мене слідами вірного бусла котрий нанизує небо на крила підтягуючи час до останньої колиски * * * писатиму вірші дощем на бруківці або мрякою підмазуватиму синці вулицям спіткнулись очі об шибку * * * удосвіта випасала зорі аби хоч на мить затримати нічних метеликів на кудлатому до сміху небі зупинити час серед розплющених вуст ранку і з похмілля сьорбнути ще ковток найріднішого * * * кроки навколо своєї осі він накапував свічкою коли було темно стояв на місці вікна повертав проти вітру по годиннику визначав народження дерева набавившись просився на руці до мами ото тобі сину гори поросли навпроти хати них. А те, що я — український філолог, зобов’язує мислити й писати по-своєму. — Назва Вашої збірки — “Святилище воскової ляльки”. Її лірична героїня — поза віком: вона і маленька дівчинка, що досі бавиться іграшками, і закохана дівчина, і зріла жінка, що розмірковує про материнство. Чому ж на обкладинку винесено саме ляльку? — Назву збірки запропонував Йосип Струцюк, на той час керівник літстудії “Лесин кадуб”, до якої належу. Його думка й зараз для мене найважливіша, бо саме йому завдячую становленням як поета. Розтлумачу образ просто: воскова лялька — то свічка, святилище — церква. Образ “вилучено” з вірша, який було написано після смерті моєї бабусі. Пам’ятаю, надто вразило прощання в церкві з близькою людиною, усвідомлення того, що бачиш її восйди полий щоб трималися порога-бо навколо твоєї осі свічка тихне мати старіє тільки гори стоять грудьми тебе від смерті заступають * * * під плотом баби Ганіськи воскресили лелеки хутір причастили беззубу Ягу родиною лепехи на перини понадирали а вона свята й пожовкла руки в росу витирає небо закликає до комина та лелеченятам дулі крутить щоб подоляночок до хати не водили * * * куди подітися людям — деревам звисає коріння в царство Аїда і крила птахів торочать небо щоб опустити його в ріки навпрошки до ангелів подалися б та стежки позлітали в траву неголену дерева пускають ледь чутні крики

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин