Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Школа початківців · “Життя надто коротке, щоб витрачати його на споглядання чужого життя!” · с. 13сторінка оригіналу ↗

Погляд пересічної молодої людини на сучасне молодіжне телебачення

Слово Просвіти, №28 за 2009 рік

На кону важлива справа! Сьогодні я, випускниця одного зі столичних ВНЗ, отримала перше редакційне завдання: дослідити питання, як почувається людина, що дивиться молодіжні програми і через них спілкується з навколишнім світом. Можеш говорити лише про те, що відчув на власній шкурі. Тож на три дні забула про друзів і знайомих, вимкнула телефон і “втупилась” у блакитний екран. Що з цього вийшло — читайте далі. ДЕНЬ ПЕРШИЙ. НІЩО НЕ ВІЩУВАЛО БІДИ… З історії журналістики знаю, що в Радянському Союзі для освіти й виховання юних глядачів на каналах створювали спеціальні редакції, працівники яких готували до ефіру програми “Юний піонер”, “До 16 і старші”, “Карусель”, “12-й поверх”, “Будильник”. У наш час ці традиції втрачено. Однак дещо мені вдалося “виловити”. Спершу вирішила залучити “важку артилерію” — вдарити по інтелекту. Звичайно, на першому місці — програма Тіни Канделакі “Найрозумніший” (досі українських глядачів вчили інтелект-шоу “LG-Еврика”, та “Брейн-ринг”). Менш ніж за дві години я дізналася безліч корисного й цікавого, захоплюючись неперевершеною ведучою та розумовими здібностями учасників. Іноді навіть виникав комплекс неповноцінності. Та я не занепадала духом: доки існують документальні пізнавальні проекти (“У пошуках істини”, “Правила життя”, “Паралельний світ”) на СТБ, молоді є де набратися знань. Доки остаточно не закипів мозок після “Найрозумнішого”, вирішила трохи розслабитися. Тож обрала музичний канал “М1”. Щойно ввімкнула, як вуха заповнив безперервний пісенний потік (добре, що пишу, бо вголос назвати це піснями було б соромно): про пластичного хірурга, силіконові мізки й імплантанти з вуст лялькових співачок. Шукала рятунку, переглядаючи кліпи провідних зарубіжних виконавців і деяких українських “зірок” так званого першого ешелону: Ані Ольга Сологуб народилася 9 вересня 1988 року в місті Мала Виска Кіровоградської області. Цього літа закінчила з відзнакою четвертий курс Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю “Телерадіожурналіст і ведучий програм”. Має вже й трудову біографію: працювала артисткою балету II категорії в Пластичному театрі на Печерську міста Києва, де грала головну героїню Доротею у виставі “Я — божевільна?!” (постановка Віри Мішньової). Захоплюється бальними, народними, сучасними, східними танцями. Зараз — адміністратор у нічному клубі “Максимум”. Пише публіцистичні статті, вірші, есе, оповідання. Любить читати, дивитись історичні фільми, збирати інформацію про українські традиції, побут і звичаї. Редакція “Слова Просвіти” запросила Ольгу Сологуб до співпраці: писати до розділу тижневика “Молода країна” про ті сторони молодіжного життя, які від людей середнього віку чи літніх закриті. Чи завжди люди дорослі справедливі до молоді, нарікаючи на легковажність, легкодухість, легкодумність? Чи й справді так є? Чи легко бути молодим? Чим і як живуть ті, кому від 17 до 25? Про це йтиметься у серії репортажів Ольги Сологуб, віднині — позаштатного кореспондента “Слова Просвіти”. Лорак, Тіни Кароль, Ірини Білик. Переконалася, що й це справа смаку. О, почалось молодіжне треш-шоу “Чіпси. Чікси. Лавандос”! Двоє представників підростаючого покоління, ЖенятаТаня (так, я не помилилася, саме таким іменем величають себе обоє ведучих — і хлопець, і дівчина) відверто обговорюють проблеми й інтереси сучасного молодняка. Юних і незакомплексованих цікавлять: секс (у денному ефірі “кекс”), тусовки й гроші. Теми для програм обирають самі глядачі шляхом sms-голосування. Мені “пощастило” переглянути обговорення питання: “Чого тобі не вистачає в кексі?” Величезних зусиль коштувала боротьба з бажанням перемкнути канал, коли слухала безглузді коментарі ведучих, перенасичені сленговими словами на кшталт “блін”, “фігня”, “кумарить”, а також розповіді про відвідування туалету з усіма пікантними й недоречними подробицями. Порадували дві рубрики: у першій зі звичайної шкільної форми дизайнер створює стильну і гарну річ (відразу ж спробувала зі своїм діловим костюмом); у другій “Active Ti- me” ідеться про сучасні захоплення молоді: екстремальні види спорту й відпочинку (про деякі з них чула вперше). Після другого перегляду цієї телепрограми до мого лексикону непомітно проникли слова “кльово”, “чувак”, “батва”. Якби вчасно не припинила цього досліду, то в моєму щоденнику, крім цих слів та ще трьох десятків похідних, ви навряд чи прочитали б щось розумне. Наступна програма, що привернула мою увагу, — “Jeen Time” на Новому каналі. Хоч це, швидше, хвилинні підводки до молодіжних серіалів “Ханна Монтана” і “Друзі”. Серіалів не чіпатиму, бо з їх розмаїттям мені місця не вистачить, щоб усе охарактеризувати. Ведуча програми Даша Коломієць легко позиціонує подання матеріалу: ти щойно прийшов зі школи чи університету, тож розслабся, з’їж смачненьке, подивись легенький серіальчик. Весело й цікаво! Увага! Увага! Увага! Планетою шириться загрозлива епідемія. Ні, це не курячий чи свинячий грип! Вірус може вразити кожного, до групи ризику входять діти й молодь, у яких ще не до кінця сформована психіка та ослаблений імунітет. Джерелом і збудником є звичайнісінький телевізор, а точніше — програми, що транслюють цілодобово. Симптоми виявити просто: якщо протягом місяця людина не виходить з дому, розвалилася в кріслі перед телевізором з бутербродом в одній руці, а дистанційним пультом в іншій — це сигнал біди. Ще гірше, коли інфікований починає бездумно перемикати канали, сприймаючи слуховими і зоровими рецепторами не лише фільми й передачі, а й безкінечні серіали з повторами й рекламою. Майже безнадійний випадок, коли людина не уявляє існування без “Дому-2” та “Золотої десятки кліпів Михайла Поплавського”. 23 червня 2009 року до швидкої молодіжної допомоги надійшов виклик. Лікування потребував молодик сімнадцяти років. Вірус телеманії вразив його три місяці тому. Всю дорогу, доки його вез- Доки з “Jeen Time” згадувала шкільні роки, настав вечір. І тут майже з усіх телеканалів симпатичні дівчата і хлопці навперебій почали запрошувати пограти у вікторини: “Грошовий дощ” (ICTV), “Грошові хвилини” (ТРК “Україна”), “Телешанс” (“Київ”). Удень я всіляко намагалася уникати цих програм, та вночі від них нікуди подітись. Почала закрадатися думка: “Людоньки, рятуйте! Невже землю атакували клони?!” Ведучі тараторять про купу грошей, які ви можете виграти, відгадавши слово чи зображення на картинці. І коли спостерігаєш, як уся країна протягом години безрезультатно намагається скласти слово з чотирьох літер, починаєш сумніватися щодо інтелектуального розвитку населення. Щоб виправити ситуацію, я, не замислюючись, набрала номер, передчуваючи, що стану багатшою на тисячу гривень. Дзвонила, доки виявила, що мій телефонний рахунок “збіднів” на тридцять гривень. Солоденькі Саші й Васі насаджують нам лохотрони, на які ми з задоволенням “ведемося”. Засмучена, натрапила на ще безглуздіші програми, які пропонують дізнатися про майбутнє: “Знаки долі” (“Тоніс”), “Дізнайся про своє майбутнє” (ТЕТ). Тут я вирішила не ризикувати і заощадити гроші на мобільному. ДЕНЬ ДРУГИЙ. НЕ ВСЕ ЩЕ ВТРАЧЕНО… На мою думку, програма “Індиго” на Першому Національному — найкращий приклад молодіжної передачі. Природно дотепні ведучі (Аліна Сугоняко), цікаві сюжети про навчання, захоплення й відпочинок молоді, конкурси. Переглянувши один випуск, вирішила обов’язково відвідати виставку котів, зайнятися садівництвом і відіслати сестрине фото на конкурс випускників. Ця програма нагадала “Молодіжну телевізійну службу”, яку донедавна транслювали на телеканалі “Київ”. Вона була путівником студентства столиці. Коли дивилася програму “Пазли”, почала розмовляти вголос. Поясню: у студії збираються дівчата, на їхній розсуд подають два ли у швидкій, хлопець співав пісні з серіалу “Ранєткі” й цікавився у медпрацівників, чи повернеться Альона Водонаєва на “Дом-2”. Лікарям стало зрозуміло: вірус засів дуже глибоко. Тож негайно призначили лікування: прогулянки на свіжому повітрі, книжки, музика, спілкування з рідними і друзями. Головне — якнайдалі від телевізора! Першого вечора у пацієнта стався нервовий зрив, бо він не дізнався, чи пройшов дует гімнастів “Артван” до фіналу шоу “Україна має талант!” на каналі “СТБ”. Уночі напад повторився: хворий вимагав дати йому телефон, аби дізнатися свій гороскоп. Як виявилось, він був ще й фанатом програми “Дізнайся про своє майбутнє” на каналі ТЕТ. Лікарям вдалося заспокоїти хворого… кубиками з літерами, з яких він складав слова. Ця звичка з’явилася відтоді, як він дивиться грошові вікторини, що транслюють у денному й нічному ефірах. На третій день перебування в лікарні юнак почав спілкуватися. Зі слів “чікси”, “блін”, “пофіг” стало зрозумілим, що хлопець був прихильником треш-шоу “Чікси. Чіпси. Лавандос” та “Comedy Club”. Теми, що його цікавили, були лише

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин