Культура · “Таке враження, що у цій жінці бродять чужі долі, як у софійських голосниках луни минулих віків”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
НЕОФІТКА, ЩО ВІДКРИЛА ІСТИНУ
Слово Просвіти, №28 за 2011 рік
У Національному музеї літератури України відбулася презентація унікальної книжки — альбому-монографії “Галина Севрук”, у якому вперше систематично висвітлено всю мистецьку спадщину відомої української художниці, яскравої представниці плеяди “шістдесятників”, а також розвідки про її творчість і листування. Упорядник видання — Богдан Мисюга, кандидат мистецтвознавства, завідувач відділу експозиції та науковоосвітньої роботи Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, художнє оформлення Петра Нагірного.
презентації доктор філософії Євген Сверстюк. “Приємно згадати, що художники, поети вміли чинити опір і залишитися собою в тій атмосфері тоталітаризму”. Євген Олександрович вважає здобутком, що в ті часи письменники, художники, журналісти, представники різних “творчих цехів” зуміли об’єднатися, діяти спільно: “Якось до мене підійшов Іван Світличний і сказав: “Ти знаєш, скільки в нас є цікавих художників. Треба з ними познайомитися”. З цього почалося. Ми побачили, що в тих людей є велика спрага до знань. Після закінчення художнього інституту вони відчули, що обікрадені”. Адже в інституті навчали лише техніки зображення. Докопуватися до суті речей не вчили. Трійка талановитих художниць — Алла Горська, Галина Севрук, Людмила Семикіна, які увійшли в коло шістдесятників, починаючи з відомого “Клубу творчої молоді”, одразу здобули репутацію націоналісток. Особливістю тих націоналісток було, що вони російськомовні, оскільки раніше не мали українського середовища для спілкування. Вони стали справжніми неофітами, відкрили істину, заблоковану від них: які ми українські художники, якщо не знаємо української мови, історії, рідного мистецтва? “Біографія кожної з цих художниць — надзвичайна. Галина вирізняється тим, що має особливий мистецький рід — від Григоровича- Барського, в її родині — архітектори, художники. Цілі покоління зберігають цю естафету, — продовжував Євген Олександрович. — Я колись подумав: “Звідки вона знає, чим відрізняється дочка Ярослава, яка стала королевою Франції, від тієї, що стала королевою Норвегії? Розумом це не визначиш, треба мати особливу пам’ять, згадувати щось таке, про що й сам не знав, що в ньому воно живе. Така Галя Севрук. Вона почала відкривати для себе історію свого народу, свого краю, мистецьку історію, заглиблюватися в минулі століття, тисячоліття. Це не прийнято було робити. Крім хисту і таємничої пам’яті, хочу наголосити ще на тому, що це люди надзвичайної працездатності. Уявляю, скільки глини перемісила Галя Севрук і скільки тягарів перенесла своїми руками”.
“Сльоза”
На презентації теплі слова про книжку та її героїню сказали Богдан Мисюга, редактор Наталія Ксьондзик, рецензент книжки, доктор мистецтвознавства Орест Голубець, голова Національної спілки театральних діячів
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
