Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Дивна річ рукописи. Читаючи, а особливо — працюючи з ними, ніби поринаєш, входиш в інший вимір”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ТЕ, ЩО — ВІЧНЕ

Слово Просвіти, №28 за 2011 рік

Ніхто не заперечить: кожне наше місто, містечко й село гідне мати книжку про себе. Проте, на жаль, не кожне цього удостоюється-дочікується. Нещодавно почула, що село з колоритною назвою Криве Коліно (на Черкащині) вже має не просто книжку про себе, а свою сільську енциклопедію: на неї спромоглись місцеві ентузіасти, і це прекрасно, адже в тій енциклопедії зафіксовані проминулі віки й покоління, які воздадуть нащадкам добром… Наталка ПОКЛАД, член НСПУ “КОЛИ Б МЕНІ ХОЧ МАЛЕНЬКІ КРИЛЬЦЯ…” Київське ПП “Верещинські” пев# ною мірою ризикувало, видаючи книж# ку, яка називається “Великдень у Рома# нівці” і яка нещодавно була презенто# вана в рамках Першого міжнародного ярмарку “Книжковий Арсенал”. Проте треба сказати, що видано її надзвичай# но розкішно, з великим смаком і лю# бов’ю, — тож маємо справді унікальну річ і за формою, і за наповненням. Ілюстрована книжка давніми світлина# ми, дібраними незабутнім Іваном Ма# каровичем Гончарем для його альбому “Україна та українці” — тт. “Київщина Правобережна” й “Волинь” (їх надав тепер видавництву НЦНК “Музей Іва# на Гончара”), а також світлинами з ро# динного архіву Демірських і краєвида# ми самої Романівки. Тож як мистець# кий твір це видання, без сумніву, стане популярним, а щодо його змісту, то вже тепер можна з упевненістю прогнозува# ти, що про нього ще буде написане не одне дослідження. Автор цієї диво#книжки — Ганна Кузьмівна Демірська (1882—1952), проста селянка з села Романівки. Так# так, саме з тієї Романівки, яка нале# жала Тадею Рильському і в якій на# родився наш поет#класик Максим Тадейович Рильський. Книжка до# кументальна і вустами дев’ятирічної жвавої, беручкої, веселої дівчинки розповідає про світлий (білий) пе# редвеликодній тиждень 1889 року: як його прожили не тільки в багато# дітній селянській родині самої ав# торки, а й загалом у селі Романівці, як гуртом готувалися до рокового свята і як потім урочисто його зу# стріли. День до дня, від ранку Вер# бної суботи до вечора на Великдень, із яскравими описами природи, по# дій, із коментарями до них, діалога# ми тощо. Тому зовсім непросто ви# значити жанр цього твору: чи це та# ки фольклорне наукове видання (ре# дактор Юлія Патлань назвала його “художній текст2меморат”), чи все ж довершений літературний твір — на взірець кращих народних опові# дань Марка Вовчка, лише написа# ний (і так, зрештою, видрукуваний) соковитою місцевою говіркою. Перед нами постає весь космос народного життя українців — із його традиційним колоритним побутом, із романтичними віруваннями та прикме# тами, лікувальною магією, кухнею, одягом, педагогікою, нормами моралі, культурними звичками й традиціями, піснями й іграми тощо. І тому читач ХХІ століття, заворожено читаючи сто# рінка за сторінкою, просто смакує до# вершений перебіг того дійства, у якому є все, зокрема й достатньо гумору; із ностальгією переживає ідилічно#пре# красну картину минулого (так захотіла авторка, вибравши для свого змалю# вання саме цей період народного жит# тя). Тож це видання, без жодного пере# більшення, — справді досконалий по# сібник із українського народознавства, та ще й у такій прекрасній художній “обгортці”, а оскільки більшість наших народних традицій нині, на превели# кий жаль, поруйнована й забута, то до# кументальні свідчення авторки стають просто безцінними. Текст цікаво прочитувати з різних поглядів: скажімо, з погляду педагогіки — як дітей виховувала щоденна праця, приклад батьків і родичів, а також сусі# дів; із погляду екології: як із ранньої весни всі селяни ходили босі, а весь рік їли здорову натуральну їжу “домашньо# го виробництва”, здебільшого овочі# фрукти; з погляду етики: поруч з укра# їнцями в Романівці жили інші етноси (зокрема євреї та поляки), тож у творі передане ставлення селян до них — і причина саме такого ставлення. А з якою любов’ю, як точно й гарно описа# на довколишня природа, яка вона суго# лосна людині, її чутливій і відкритій ду# ші та як її підтримує… “Які чари, яка преродня краса, яка усемирна просто# та, як на душі лехко, радісно! Ось над доріжкою черешня геть розцвіла, миз (й)ей(і) цвітом густо виглядают малень# кі, ще ясно#зелени лесточки, оця че# решня похожа на ту дівку, що гарно на Виликдин убрана у білому вінку, у стрічках і у вишети(й) сорочці, у блес# кучім намисці, у зелени(й) спідниці, у червоним поясі. Ой, як усе пахне, яка я чогос легенка стала! Коли б міні хоч ма# ленькі крилця, то я б полетіла високо# високо угору, а потім беспустилася б до самого сонечка і поцілувала б його…” І кожного читача просто вражає#по# коряє барвиста, соковита, запахуща й напрочуд багата мова! Вона — ніби вода з криниці, де б’є#пульсує цілюще живо# дайне джерело. На кожен день цього білого тижня був віками розписаний розклад: коли пекли паску, коли кололи свині, квітча# ли хату, готували крашанки… А ще ж у сільському обійсті було повно всілякої буденної весняної роботи; звісно, до# рослим — одне, а дев’ятирічній дочці мама доручає теж чимало, і та з усім ве# селенько вправляється, хоч і пручаєть# ся: “Я розсердилас і стала свариця: “Мамо, чого це ви мені такого багато роботи наказали, а Маланці нічого не# ма(й)е, тіко одного Ваню глядит(ь) і з ним гуляє?” Мати сказала: “Це черес те, що ти од Маланки пошти на два го# ди старша, тобі ос(ь) уже пішов дев(‘)ятий год, а Маланці семий год, черед два роки і Маланка буде цю робо# ту робит, що і ти”. І стільки, виявляється, тоді встигало# ся за день! Тож як не повірити старенькій

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин