20-ліття Незалежності · “З гетьманування Івана Виговського варто згадати його Гадяцький трактат, за яким три держави: Польща, Литва і Велике Князівство Руське уклали конфедерацію”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Юрій МУШКЕТИК: УКРАЇНА НАД ПРІРВОЮ? Тож захищаймося, українці! Стіймо твердо на своїй землі, не даймо зіпхнути себе до прірви!
Слово Просвіти, №28 за 2011 рік
Закінчення. Початок на стор. 2
калі. Вперше слово “Україна” згадується в Київському літописі 1187 року, там оповіщається, що в цей рік помер Переяславський князь Володимир Глібович “і вся Україна за ним много потужила”. Отже, про Україну як окраїну Московії не може йти мова, бо Москви, власне, тоді ще й не було. Це слово означало край, країна, а інакше як розуміти поляків з їхніми піснями “польський край чудовий край”, і саму Росію-Московію, адже “что ищет он в стране далекой, что кинул он в краю родном”? Тоді чия окраїна Московія? Китаю? До того, либонь, і йдеться, бо вже од Уральських гір до Владивостока тамтешні мешканці не називають себе росіянами, а сибіряками. “Україна” — була внутрішня назва, а широко, в міжнароднім масштабі це й далі була Русь. Так вона звалася й за Богдана Хмельницького — так він переписувався з іноземцями, а далі за гетьманування Івана Виговського вона називалася “Велике Князівство Руське”. А далі почалася змага Московії та Польщі за Україну. Виснажені війною Україна і Польща вже не мали сил для боротьби, й тоді Богдан Хмельницький звернувся до Москви. Нам тепер скрізь дошкуляють Переяславською угодою. До речі, цієї угоди ніхто не читав, московити її одразу знищили. Відомо ж-бо, що це був переважно військовий союз. У перших пунктах угоди про це і йшлося, що Московія і Козацька держава провадять війну з Польщею до повного визволення українських земель. Але одразу по тому поляки взяли москалів на понта, пообіцявши їм після смерті польського короля обрати на польський престол Московського царя (таке тоді бувало, так польський король один час був і королем Прусії та Саксонії), й московити, попри угоду з козаками, укладають з поляками мир під Вільно, зраджують ту ж угоду, козацьку депутацію не допустили в намети, де вони укладали мир, Богдан Хмельницький зривався з смертної постелі, хапав шаблю: “До турків підемо, хоч до чорта”, але не пішов. До речі, турецький султан пропонував Хмельницькому протекцію без віддачі територій і плати данини, й Хмельницький був майже погодився, але в останній момент передумав. Міркував він про угоду зі Швецією і Семигородом, але не довів цю справу до кінця. Хмельницький ще послав на Польщу корпус на чолі з наказним гетьманом Ждановичем, і козаки в спілці з Семигородським князем Ракогієм взяли Краків і Варшаву, але московити послали свій корпус — розкладати козацький корпус: залякуванням, підкупами, й досягли мети, корпус деморалізувався, вернувся, й це доконало Хмельницького, він помер. Хмельницький у кінці вже бачив підступність московитів і не заповідав своєму синові Юрію триматися з ними спілки. Угода з Москвою — тяжка помилка Б. Хмельницького. Як справедливо писав В’ячеслав Липинський: “І пам’ятайте ви, інтелігенти українські, що народ український визволитися може лише тоді, коли з пащі московської і варшавської метрополії він свою голову вирве”. З гетьманування наступного гетьмана Івана Виговського варто згадати його Гадяцький трактат, за яким три держави: Польща, Литва і Велике Князівство Руське (Україна) укладали конфедерацію, з одним спільно вибраним королем, власним військом у кожній державі, власною адміністрацією, грошовою системою, освітою. Унія скасовувалася. Про цю угоду за царської імперії, а також совіцької не можна було й заїкатися. Але ця угода не протрималась довго: Москва почала під’юджувати проти Виговського український народ, спочатку всіляко підтримувала претендента на булаву полтавського полковника Пушкаря, а коли Виговський розгромив його, далі Безпалого, й цей був розгромлений. Тоді на Україну пішло російське військо під командуванням боярина князя Трубецького. Під Конотопом Виговський розгромив ущент московське військо: як пише відомий російський історик Соловйов, “на берегах реки Сосновки за два часа был уничтожен цвет русской конницы, лучшей в Европе”, рештки московського війська втікають у Путивль, цар втікає з Москви. Але тут почалися одвічні українські негаразди, отаманство, — чого не можна замовчувати, воно процвітало блекотним цвітом у всі часи й процвітає тепер, — вирушає одразу кілька претендентів на булаву (Юрій Хмельницький, Сомко, Золотаренко, Брюховецький, Ханенко та ін.), а народ, який стільки віків терпів від поляків, почувши, що укладено спільні пакти з поляками, почав колотитися, на чорній раді під селом Германівка біля Обухова Виговський був з булави скинений, а його полковники Сулима та Верещака, які хотіли зачитати Гадяцькі статті, порубані. Сьогодні в Германівці стоїть хрест на місці їхньої смерті. При обранні на гетьмана Виговського московити підсунули тому статті, нібито це статті Переяславські, Богданові. Виговський подивився на них і сказав: “Це брехня, це не ті статті”. “А ти звідки знаєш?” — “Як мені не знати, коли я їх писав”. Отоді Москва одразу й озвірилась проти Виговського, не визнавала його гетьманом, вдавалася до всіляких підступів. І ось, у тому ж таки Переяславі, оточений з усіх боків московським військом, під наставленими на нього бердишами, Юрій Хмельницький підписав кабальні знищувальні статті. Якщо за Переяславською угодою Богдана Хмельницького (її реставрують за так званими Березневими статтями) московський воєвода і московське військо мали стояти тільки в Києві, то тепер і в Чернігові, і в Ніжині, і в Полтаві, і в Білій Церкві, і в інших містах, раніше податки збирали на потреби козацького війська, а тепер їх збирали в московську казну, раніше гетьман і старшина мали право зносин з іноземними державами, то тепер це право зліквідовується і т. ін. З кожним новим підмосковським гетьманом посилюється московський гніт, в українського народу відбираються так звані “давнини”, скажімо, той же Брюховецький сказав москалям: “Зробіть мене гетьманом, а я вам всевсе віддам”. І віддав. І почалася велика Руїна України. Поляки вертаються на свої сідлища, народ не пускає, його побивають, приневолюють, далі туди приходять москалі: “А, ви ляхам піддалися”, й нові кари, нові грабунки, а потім налітають татари й вибивають усе до кореня. Руїна! Юрій Хмельницький зрікається булави, Москва настановляє гетьманом Івашка Брюховецького, дає йому боярський чин, женить на боярській дочці, а він уже оддає Москві все на світі. Не можу не передати хоча б один епізод тодішньої українсько-московської “дружби”. Після настановлення гетьманом Ю. Хмельницького, Москва відновлює війну з Польщею (міф про російського короля на польський престол виявився облудним), у похід на Польщу йде потужне московське військо під командою боярина Василя Шереметьєва. Військо йшло двома колонами: в першій, основній, усе московське військо і гетьманські лівобережні полки, друга, на чолі з Ю. Хмельницьким, позаду на деякій відстані і трохи ліворуч — полки українські правобережні — відсікати татар, на той час польських союзників. Але татари вже пройшли раніше, й маршрут московсько-українського війська поляки простежили, й, не доходячи до Чуднова, оточили першу колону. Гарматна громовиця, хмари стріл — безвихідь. Козаки пропонують відступати їхнім способом: з усіх боків по кілька рядів возів, на возах гармати, пищалі, мушкети, списи — відбиватися. На сьогодні для мене те неуявне: вози у вісім рядів, і котять їх козаки — коні всередині. Поляки і татари налітають, колона помалу рухається. В одному місці козаки пропонують обхід, Шереметьєв не погоджується, йдуть прямо, натикаються на гору, поляки перекопують дорогу, й знову страшна облога, немає їжі й корму коням. Шереметьєв викидає білий прапор і йде на переговори з польським коронним гетьманом Потоцьким. Вертається з переговорів і оголошує, що поляки випускають військо, але всі виходять без зброї. Попереду виходять козаки. Розгородили вози, козаки вийшли в поле, і тут на них налетіли татари: рубають, тягнуть на арканах. Козаки кинулися назад, але москалі загородили прохід і почали стрілять по них. Козаків і далі рубають, тягнуть на арканах татари, а москалі регочуть, танцюють від цього видовища, біснуються. Проте надійшов і їхній час, потому з ними вчинили те саме, що й із козаками. Василій Шереметьєв теж потрапив у полон і двадцять один рік сидів біля Бахчисарая в підземній фортеці Чуфут-Кале, у радянський час екскурсоводи показували те підземелля: “Здесь сидел славный русский патриот, великий полководец Василий Шереметьев”. Цар заборонив його викупляти з полону за ту поразку. Потому поляки й татари оточили військо Юрія Хмельницького і знову була безвихідь, але тут втрутився Іван Виговський, на той час Київський воєвода, й сяк-так залагодив мир. Юрій визнав зверхність короля. Потому й далі наступали недовговічні гетьмани: Брюховецький, Многогрішний, Самойлович, усі вони запопадливо служили Москві й за-
Україна. Зупинена мить: рік 2007 рік 2008 Фото Олеся ДМИТРЕНКА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
