Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “1908 р. Сенат оголошує українськомовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

ДОКУМЕНТИ ПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (XVII—XX ст.)

Слово Просвіти, №28 за 2011 рік

Фото Євгена Букета Ніна ВІРЧЕНКО, доктор фізико-математичних наук, професор НТУУ “КПІ”, академік АН ВШ України, засл. працівник освіти України Продовження. Початок у ч. 7, 17—23 лютого 2011 р. 1784 р. За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу “голосом, свойственным российскому наречию”. Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови. 1784 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російську мову запроваджено в усіх школах України. 1785 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно запровадити систему навчання, узаконену для всієї імперії. 1789 р. Розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських навчальних закладів. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано “Порівняльний словник усіх мов”, у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською. 1808 р. Закриття “Студіум рутенум” — українського відділення Львівського університету. 1817 р. Запровадження польської мови в усіх народних школах Східної Галичини. 1833 р. Московські солдати за наказом із Петербурга в один день конфіскували в усіх мечетях Криму письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів про стосунки Руси-України з південними народами. На центральних площах запалали багаття. “…У XVIII сторіччі Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів… Ці варвари — московити…” (поет Максиміліан Волошин). 1834 р. Заснування Київського університету з метою русифікації “Юго-Западного края”. 1839 р. Ліквідація Української Греко- Католицької Церкви на окупованій Росією Правобережній Україні. Сотні християн, багато священиків було вбито, а 593 із них заслано до Сибіру. Замість них прислали московських “батюшок”, чиновників-наглядачів у рясах. 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, “не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству”. 1847—1857 рр. Десятирічна солдатська каторга із “забороною малювати і писати” геніального поета, маляра й мислителя Тараса Шевченка. А ось що написав про Тараса Шевченка “неістовий” “революційний демократ”, В. Бєлінський у грудні 1847 р.: “Здравый смысл в Шевченкє должен видеть осла, дурака и подлеца… Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля — один на государя императора, другой — на государыню императрицу…”. 1853 р. Покалічено видання “Літопису” Граб’янки. 1859 р. Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську абетку замінено латинською. 1862 р. Закриття на Наддніпрянщині безплатних недільних українських шкіл для дорослих. Припинено видання українського літературного та науково-політичного журналу “Основа”. 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої “не было, нет и быть не может”. 1864 р. Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитися винятково російською мовою. Після судової реформи 1864 р. до Москви було вивезено з території України тисячі пудів архівних матеріалів. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р., туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній. 1869 р. Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Східної Галичини. Закон, згідно з яким чиновникам усіх відомств у Російській імперії призначалася значна доплата за русифікацію. 1870 р. Роз’яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що “кінцевою метою освіти всіх інородців, незаперечно, повинно бути зросійщення”. 1874 р. В Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитися лише російською мовою. 1876 р. Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росії будь-які книжки і брошури, написані “малоросійським наріччям”, друкувати оригінальні твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценічні вистави, друкувати українські тексти до нот і виконувати українськомовні музичні твори. Указ про зобов’язання “прийняти як загальне правило”, щоб в Україні призначалися вчителі-московити, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзький, Казанський і Оренбурзький округи. Це “загальне правило” діяло і за радянської влади — аж до проголошення Україною незалежності в 1991 р. Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну “відряджено” стільки ж росіян. 1876—1880 рр. Українських науковців та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького — лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. “Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных и положительно вредных в крае агитаторов… с воспрещением въезда в Южн. губ. и столицы, под секретное наблюдение”. 1881 р. Заборона викладання у народних школах і виголошення церковних проповідей українською мовою. 1884 р. Заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх “малоросійських губерніях”. 1888 р. Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами. 1889 р. У Києві на археологічному з’їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім української. 1892 р. Заборона перекладати книжки українською мовою з російської. 1895 р. Заборона головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей. 1896 р. Б. Грінченко в одному з часописів писав: “Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних… А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові: хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі “подвиги” рабської вірности”. 1900 р. і наступні роки. Цензура вилучає з текстів такі слова, як “козак”, “москаль”, “Україна”, “український”, “Січ”, “Запоріжжя” та інші, які мають український національно-символічний зміст. 1903 р. На відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві заборонено промови українською мовою. 1905 р. Кабінет міністрів Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови. Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет — це “загальнодержавна інституція” і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської. 1905—1912 рр. Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів і 972 учителів, 822 учителів “перевело” до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику. 1906 і 1907 рр. Закриття “Просвіти” в Одесі та Миколаєві. 1908 р. Через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови таки “мовою” Сенат оголошує українськомовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії. 1910 р. Закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби. 1910, 1911, 1914 рр. Закриття “Просвіти” у Києві, Чернігові, Катеринославі (Січеславі). 1911 р. Постанова VII дворянського з’їзду в Москві про російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у навчальних закладах Росії. 1914 р. Заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; Указ Миколи II про заборону всієї української преси (у зв’язку з початком війни). 1914—1916 рр. Кампанія русифікації в окупованій Східній Галичині, заборона українського друку, освіти, Церкви. 1914 р. Доповідна записка полтавського губернатора фон Багговута міністрові внутрішніх справ Російської імперії, яка дає найповніше уявлення про ставлення імперської влади до української проблеми в Україні. Ці настанови діяли за царів, генеральних секретарів і фактично не втратили сили й по сьогодні в “незалежній” Україні. До 1917 р. всім чиновникам в Україні доплачували 50 % до заробітної платні за “обрусение края”. ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Багговута Министру внутренних дел о мерах про6 тив украинского народа. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов. На должности инспекторов и директо6 ров народных училищ назначать исключи6 тельно великороссов. Всякого учителя, проявляющего склон6 ность к украинскому, немедленно устра6 нять. Составить правдивую историю мало6 русского народа, в которой разъяснить, что “Украина” — это “окраина” государства в былые времена. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев. Совершенно не допускать общеобразова6 тельных курсов для учащихся. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиереев исклю6 чительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюда6 телей за школами назначать исключитель6 но из великороссов. Обратить особое внимание на семина6 рии и ставить во главе их ректорами иск6 лючительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключи6 тельно из великороссов. За семинарии нуж6 но взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екате6 ринославе и т. д. с целью борьбы против ук6 раинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем поло6 низации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что “украина” — означает ок6 раину Польши и России и что никогда укра6 инского народа не было. Доказывать необхо6 димость великорусского языка как общего6 сударственного и литературного и что ма6 лорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности. Всеми способами искоренять употребле6 ние названий “украина”, “украинский”. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать но6 вих местечек и мешать экономическому росту еврейства. Вообще не допускать на разные дол6 жности людей, которые когда6либо, хотя бы в отдаленном прошлом, имели соприкос6 новение с украинским элементом. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин