Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Хто нами керує? Кого і як ми обираємо? Хто є хто у верхніх і нижніх ешелонах влади?” Читацьке віче · с. 6сторінка оригіналу ↗

Прийшла із глибини нашої історії

Слово Просвіти, №28 за 2012 рік

Віктор ТЕРЛЕЦЬКИЙ, просвітянин, член НСПУ, лауреат Огієнківської (2006) та ім. П. О. Куліша (2011) премій Українська мова — не заба! ганка сьогодення. Глибоко усві! домлюючи її прийдешність із давнини століть, діячі України статтею 10!ю Конституції Украї! ни, ухваленої на п’ятій сесії Вер! ховної Ради України 28 червня 1996 року, ствердили: “Держав! ною мовою в Україні є українська мова”, і в ній же наголосили: “Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укра! їнської мови в усіх сферах сус! пільного життя на всій території України”. Мусимо нагадати й інші за! гальні засади Конституції — Ос! новного Закону України, — вис! ловлені у цій статті. Нагадати, бо депутати Верховної Ради України 3 червня 2012 року, по суті, ухва! лили у першому читанні анти! конституційний законопроект українофобів щодо української мови. А в тих конституційних за! садах мудро стверджувалося, що “в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національ! них меншин України”. Чого ж треба більше?! Та ось, як влучно висловився на сторінці “Слова Просвіти” Ва! силь Овсієнко, “варяги внутрішні і варяги зовнішні”, які прийшли владарювати у нашій державі, на! магаються відібрати, знеславити нашу рідну українську мову. Гіркі були сторінки україн! ського минулого. Упродовж бага! тьох часів боронили українське слово славні сини і дочки Украї! ни: Тарас Шевченко, Іван Фран! ко, Борис Грінченко, Михайло Драгоманов, Леся Українка, Со! фія Русова, Олена Теліга та інші. До них, їхнього голосу приєдну! валися й маловідомі нині літера! тори. Такі, як, зокрема, виходець із родини священика с. Погрібки Новгород!Сіверського повіту Чернігівської губернії Сергій Ва! сильович Рклицький (1876— 1934). Людина високої культури і освіти (вихованець Новгород!Сі! верської гімназії, Харківського університету) мовби крізь віки Андрій МИКОЛИН, м. Київ Після послаблення і сходження з історичної арени славетної Київської Русі українські землі у різні періоди захоплювали, поневолювали, окуповували Золота Орда, Литва, Польща, Московська держава та ін. А тому українському народу впродовж століть доводилося відстоювати свою волю, державність. За неї боролися мужні ватажки, герої, вожді — керівники козацьких повстань (кінця XVI— першої половини XVII ст.), гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа (XVII—XVIII ст.) та ін. У XIX ст. в Наддніпрянській і Західній Україні розгортається новий національно-визвольний рух, який виявився у діяльності й творчості Т. Г. Шевченка, Кирило-Мефодіївського товариства, Руської Трійці, українських громад (напівлегальних осередків), просвітніх організацій, національних партій. У середині 70-х років ХIХ ст., зважаючи на посилення політичних, освітньо-культурних утисків царського уряду щодо українського народу, напівлегальна організація “Київська громада” відрядила за кордон свого члена, вченого відчув у словах гетьмана України Івана Мазепи: “Ей, братища, по! ра знати./Що не всім нам пано! вати/. Не всім дано всеє знати/ І річами керувати”/, що прийдуть “керовати” сучасні “Ківлови— Колесніченки”. Ті, які будуть “ківати” на мову іншої держави — проводити антиукраїнську ді! яльність на користь сусідньої Ро! сії і “колесувати” українське сло! во. Свого часу Сергій Рклицький видав дві книжечки з промовис! тими назвами “Правда о языке Украины” (Градизьк, 1917) та “Думки людей науки про мову й нашу мову” (Київ, 1926). Він, глибоко і розлого озна! йомившись із працями відомих діячів науки, культури і освіти, політичних діячів України, Росії, Європи, світу, доніс їхні думки до своїх читачів. Доречно нагадати і сучасни! кам ці оцінки нашої української мови, її стану. Першу з названих книжок він присвячує темі: “Говор древней Киевской Руси, важнейшія тео! ріи происхожденія украинского язика и общій очерк его разви! тия. Коренныя особенности его”. Епіграфом до неї С. Рклиць! кий бере рядок із думи Пантелей! мона Куліша “Старець”, присвя! ченої дружині свого приятеля В. М. Білозерського Надії Олек! сандрівні, народженої Ген. Ря! док, в якому висловлена глибока впевненість Куліша та й його са! мого в життєвості української мови: “Буде жити наше слово, буде!”. У власній передмові пише: “Вредные испарения эпохи ца! ризма густым туманом окутали и вопрос украинский, в частности вопрос о языке на Украине. Это туман, сказали бы мы, подсказан! ности, шаблона, затасканности, туман боязни самостоятельной мысли, словом, то готовое насле! дие абсолютизма Московии”. Надалі згадує вірш нині забу! того поета — символіста М. Г. Фі! лянського (1873—1938), наводить повністю поезію Олександра Олеся “О слово рідне! Орле ску! тий!”. Останні чотири рядки бе! ре, по суті, девізом усього свого життя: О, слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами студними над ним. Наведені в книжках Сергія Рклицького посилання на майже сорок осіб засвідчують його вели! ку обізнаність із працями відомих діячів різних країн про українську мову. Доведемо до читачів деякі з тих висловлювань із коментарем самого Рклицького і мовою друку. Михайло Максимович: “Южно!русский язик сложился еще в древнее время (до татар! ского нашествия). Прежде всего в земле полян, затем в Червон! ной Руси, но под влиянием речи Киевской. Вот почему речь эта (иначе ее Максимович называет Киево!Переяславской) более чиста, чем речь Северской Укра! ины, Слободской, Волыни и По! долии”. Рклицький також додає думку філолога О. Потебні про існуван! ня нашої мови вже “в начале XIII в., до нашествия татар”. Акцентує увагу на доказі ро! сійського філолога Федора Кор! ша (1843—1915), що “до XIII века украинцы!поляне, древляне и другие — жили между Днепром и Фото Євгена Букета Карпатами. В XIII в. под напо! ром татар они отхлынули на за! пад. ...На восток его перенесли переселенцы, а позднейшая ко! лонизация придала украинскому языку сравнительное однообра! зие в говорах разных частей Ук! раины”. Наводив Рклицький вислів політичного діяча Миколи Буха! ріна: “Слово, річ, мова з’єднані з суспільством не тільки своїм роз! витком, але й своїм виникнен! ням, і як надзвичайно важливі форми ідеології разом з думан! ням відіграють видатну роль в житті суспільства”. Він (до того ж публіцист) у 1920 роках вказував на неукраїнський склад КП(б)У як на причину того, що в Україні гіперболізують загрозу місцевого націоналізму. У лютому 1937 року М. Бухаріна заарештували й засу! дили до розстрілу. Нині, бачимо, утворився неук! раїнський склад влади України. Філологу!славісту, словенцю Фра! нтишеку Міклошичу належать та! кі слова: “Мову малоруську наука повинна розглядати, як мову са! мостійну, а не як піддіалект вели! коруської”. Німецькому письмен! нику і перекладачу Бодемштадту такі: “Українська мова наймело! дійніша й найголосніша поміж усі! ма слов’янськими мовами… Ніде

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин