Першодрук · “Мені цікаво було слухати людей, ще й ще раз думати над тим, що байдужим залишатись не можна”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу
Іван Чен дей — Оле сю Гон ча ру:
Слово Просвіти, №28 за 2012 рік
Уж го род, 20 лип ня 1960 р. До ро гий Олесь Те рен ті йо вич! Піс ля ба га тьох роз ду мів, час то не лег ких, я пе ре ко нав ся в то му, що тре ба мі ня ти ста но ви ще, в яко му я за раз. Чи ма ло ду мав над тим, щоб на якийсь час пі ти на ро - бо ту — прос ту, зви чай ну, пев но фі зич ну ро бо ту, чи то на лі со пиль - ний за вод, мож ли во в шах ту, мож - ли во на меб льо ву фаб ри ку то що, тоб то пі ти до прос тих лю дей, яких люб лю, яким зав дя чую тим, що до сі мною, як лі те ра то ром, зроб - ле но. Це да ло б ме ні чи ма ло, ко ли го во ри ти про но ві ти пи, но ві те - ми, інак ше ка жу чи, но ві тво ри. Чи ма ло я ду мав і над тим, щоб по ї ха ти до Мос кви на дво - річ ні лі те ра тур ні кур си (Ви щі). Від чу ваю, що тре ба вчи ти ся, зба - га ти ти ся но ви ми знан ня ми, тоб - то роз су ну ти свої об рії. Пе вен, що і пер ший, і дру гий шлях доб - рий, що са ме так тре ба ро би ти для но вої сві жос ті, прип ли ву но - вих сил. Не знаю, яка бу де Ва ша дум ка, та хо тів би Вас пе ре ко на - ти, що ста ва ти ме ні лі те ра то ром- - про фе сі о на лом ще ра но, а лі те ра - то ром-про фе сі о на лом я став, бо це при нес ла ме ні до ля. До ре чі, піс ля то го, як ме ні до ве ло ся іти звід ді лен ня, я не раз ду мав про ро - бо ту, її ме ні ніх то не про по ну вав (нав ряд чи я пі шов би в га зе ту, з якої прий шов у від ді лен ня), са - мий же я не про сив ро бо ти, бо мав — пра цю вав над лі те ра тур ни - ми тво ра ми, тро хи й від по чи вав піс ля отих не лег ких, кру тих і скрут них ро ків ро бо ти на по са ді сек ре та ря на шо го від ді лен ня. Ро - ків, в які при хо ди ло ся чи ма лонах ви лю ва ти ся, нат ри во жи ти ся в ім’я то го, щоб під ня ти ро бо ту, щоб роз дму ха ти не в од но му оту твор чу жа ри ну, що бу ла вкри та тов стим ша ром по пе лу і, зда ва ло - ся, гас ла. Який фі нал був всьо му, зна є те, пи са ти про це не має і ма - лої пот ре би. Про ро ки ро бо ти ввід ді лен ні бу ду зга ду ва ти зав жди з ра діс тю і дум кою, що по та ла ни - ло де що зро би ти, ще бу ду зга ду - ва ти і як про час, ко ли ме ні на да - ва ли чи ма ло ля па сів, на си па ли со лі за шкі ру са ме то ді, ко ли я спо ді вав ся що най мен ше доб ро го сло ва. Та все ми ну ло ся. За ли шив - ся прик рий спо гад, який хви лює, ко ли над сво їм всім роз ду мую — що бу ло, як бу ло. А за раз маю до Вас, у зв’яз ку з пер шим, ні, не пер шим, дру гим ва рі ан том нас тій ну, щи ру прозь бу: до по мо жіть ме ні по ї ха ти до Мос - кви. Яка до по мо га пот ріб на? Прос то спри яй те то му, щоб я по ї - хав. Чи те ле фон ним дзвін ком, кло по тан ням, як го ло ва СПУ, у Вас в цьо му дос від є, і не ме ні ра - ди ти, як це ро бить ся. Два ро ки в Мос кві це де сят ки ці ка вих лек цій, се мі на рів, це му зеї, кар тин ні га ле - реї, вис тав ки, це те ат ри, це пов ні на по лег ли вої пра ці твор чі дні за-но вим тво ром, це зреш тою від - даль, з якої маю по ба чи ти За кар - пат тя ча рів не, каз ко ве, спо ну ка ю - че до но вих фарб, но вих тво рів. Сам я до Мос кви вис лав до ку - мен ти — як по фор мі це тре ба бу - ло вчи ни ти, вис лав і свої три кни ги — “Ві тер з по ло нин”, “Терн цве тет” (ви да но “Мо ло дою Гвар ді єю” в Мос кві), “Ват ри не зга са ють” — кни гу но вел, що вий шла в трав ні 1960 р. в Уж го ро - ді. Пот ріб на ще бу ла ре ко мен да - ція ке рів ниц тва СПУ, я пи сав лис та В. П. Ко за чен ко ві, щоб її на діс ла ли з Ки є ва. Не знаю, чи це зроб ле но (хо четь ся ві ри ти, що так). Та при всьо му не пе вен, чи прой ду кон курс в Мос кві. Ото ж і про шу: до по мо жіть, ко ли доб ра во ля. На шу Спіл ку в Мос кві не під ве ду, бу ду на ма га ти ся ро би ти все, щоб бу ти дос той ним до вір’я. Сьо год ні їду в Ду бо ве — рід несе ло, звід ти по дам ся з стар шим си ном на по ло ни ни. Хо четь ся дих ну ти по віт рям по ло нин, на - пов ни ти сер це ра діс тю кра си Кар пат, наб ра ти ся па хо щів гір - ських трав. Ото ж Вам, до ро гий (не роз - бір ли во), шлю з цим лис том най - світ лі ші по ба жан ня, шлю жмут ки вер хо вин сько го зіл ля, шлю ше піт мо ло чан ських лі сів, сві жість гір - ських чис тих по то ків. Щи ро, сер деч но здо ро вить Вас моя Ма рія, яка за те, щоб я їхав вчи ти ся, хоч знає, що не лег - ко їй бу де з дво ма ши бе ни ка ми без ме не. Ві тай те пал ко від нас свою дру жи ну! Щи ро Ваш І .Чен дей Уж го род, Ви со ка, 15
Мос ква, 6 чер вня, 1962 р. До ро гий Олесь Те рен ті йо вич! Щи ро ра дий на діс ла ти Вам свою ма лень ку кни жеч ку, яку сам люб лю біль ше об’єм ні ших кни - жок в мо йо му скром но му до роб ку. Ще кіль ка днів, і по ї ду до до - му, на За кар пат тя. Мо йо му пе ре - бу ван ню в Мос кві під хо дить кі - нець. Це ті шить перш за все то му, що при хо дить по ра пов ної зо се - ред же нос ті в ро бо ті. Зви чай но, в лі те ра тур ній ро бо ті. Не знаю, що вдас ться зро би ти, од нак, хо чу ві - ри ти в кра ще. Зав жди ра дий Вам, гли бо ко ша ну ю чий і люб ля чий Вас Ваш І. Чен дей
До ро гий Олесь Те рен ті йо вич! 28 чер вня бю ро Уж го род сько - го МК КПУ від мі ни ло рі шен ня зак ри тих пар тій них збо рів у від - ді лен ні СПУ від 19 квіт ня. Йшло док лад не вив чен ня мо єї по яс ню - валь ної за пис ки, що заб ра ла од ме не чи ма ло нер вів та здо ров’я,
на реш ті вка за но то ва ри шам на неп ра виль ність не об ґрун то ва них зви ну ва чень, що ма ли міс це, вка - за но і за від прав ку про то ко ла в Ки їв. Ме ні “щось” за ли ши ли (зсу во рої до га ни з за не сен ням до об лі ко вої кар тки до га ну без за не - сен ня), нез руч но ж бу ло ізов сім не ка ра ти — на збо рах у нас бу ли і вис ту па ли сек ре тар МК КПУ і зав. від ді лом об ко му пар тії. Прий ня те рі шен ня 28 чер вня теж нас тіль ки без під став не, що маю всі ос но ви для про тес ту. Пе вен, здо ро вий глузд візь ме верх. Да руй те за тур бо ту. Щи ро Ваш І. Чен дей Уж го род, 12 лип ня 1967 р.
Мос ква, 13.II — 70 р. До ро гий Олесь Те рен ті йо вич! Пев но, не тур бу вав би Вас, ко - ли б прос то не хо ті ло ся по ді ли ти - ся де я ки ми вра жен ня ми. А са ме: З во лі “Друж бы на ро дов” по - бу вав на на ра ді 11—12 лю то го, що скли ка ла ся жур на лом в Мос кві по те мі: лі те ра ту ра (чи тво ри лі те - ра ту ри) і те ма се ла. Ме ні при єм - но, що бо дай на кіль ка днів ви ї хав з Уж го ро да, аби дих ну ти по віт рям шир ших го ри зон тів. За це дя кую жур на лу. Але не тут го лов на при - єм ність! Ці ка во і ра діс но, що про - довж двох днів пись мен ни ки го - во ри ли над зви чай но схви льо ва - но, стур бо ва но, з по чут тям ви со - кої від по ві даль нос ті. Ок ре мі проб ле ми — мо раль но-е тич но го ха рак те ру, еко но міч но го, пси хо - ло гіч но го і т. д. — ма ють за галь но - со юз ний ха рак тер. Ме ні ці ка во бу ло слу ха ти лю дей, ще й ще раз ду ма ти над тим, що бай ду жим за - ли ша тись не мож на. Ра дий вель - ми, що ніх то, ніх то не вда вав ся до-то го при йо му, ко ли від чу ва єш — од не го во рить, ін ше ду має. Пря - мо та і гро мад ська від по ві даль - ність — ось що ха рак те ри зу ва лона ра ду, чи “круг лий стіл”. Нав ряд чи по діб на роз мо ва мог ла б про - хо ди ти 15—20 ро ків то му. Що про се бе? Най біль шим ли хом і го рем нині для ме не є те, що моя ма ма, моя 70-літ ня ма ма упа ла на го ри - щі й зла ма ла в пле чі ру ку… До всьо го в умо вах на шо го се ла (10.000 на се лен ня) ста лось так, що аж на дру гий день по не щас нім ви пад ку са ма до би ра ла ся ав то бу - сом за 40 км од се ла в рай центр, щоб їй пок ла ли ру ку до гіп су… мож на уя ви ти со бі її до ро гу… За кін чую ро бо ту над під го - тов кою ру ко пи су кни ги, що має вий ти у ви дав ниц тві “Дніп ро” 1970 р. Поп ри всі ско ро чен ня пла нів, кни га за ли ши ла ся в них, у пла нах. Ли хом бу ло б для ме не, ко ли б щось спри чи ни ло ся ще до її ви лу чен ня рап том… Об ні маю Вас, кла ня ю ся щи ро. І. Чен дей
Уж го род, 14/IХ — 70 р. До ро гий Олесь Те рен ті йо вич! Да руй те, що не под зво нив пе - ред від’їз дом. Ли ше го ди ну мав з вул. Орд жо ні кід зе до лі та ка. При - був до Жу лян то ді, ко ли вже бу ло ого ло ше но по сад ку в лі так. Ду мав про Вас. Ду маю за раз. Вдяч ний Вам за Ва шу без меж ну ла гід ність, по мір ко ва ність, за Ва - шу доб ро ту і спо кій муд рий. Спо - ді ва юсь, що десь ви па де мож ли - вість шир ше об мі ня ти ся дум ка - ми, аніж це зруч но в при мі щен ні, де зав жди ба га то дзвін ків і не від - клад них справ… Що не бу ло б, не ма ло з явищ су час нос ти і пе ре - ді мною ста ло в ого ле но му, не те що ін ко ли — неп ри ваб ли во му виг ля ді. Пев но, це да єть ся лі те ра - то ру не ви пад ко во. Мож ли во, са - ме цим єди ним і мож на се бе вті - ша ти. У нас з вер хів пос пі ша ють зі звіт ни ми. Все це якось рап том, ад же пот ріб на пев на під го тов ка. Та ні! Оче вид но, тут десь по бо ю -
ван ня, як би ча сом не ви ла го ди - ло ся усе по зи тив но й не ви ник ла ре аль на мож ли вість за ли ша ти ся при ді лах. Ну що ж! Ба жаю Вам доб ра і щас тя. Ці лую ру ки Ва лен ти ні Да ни - лів ні. Щи ро І. Чен дей
Уж го род, 13/II — 1971 р. До ро гий Олесь Те рен ті йо вич! Ко ли б я ціл ком і пов ніс тю був поз бав ле ний по чут тя гу мо ру, не мав жод но го жи тей сько го дос - ві ду, все, що ста ло ся за ос тан ній час, яви лось би для ме не біль ше, аніж дра ма тич ним. На по чат ку груд ня (од ра зу піс - ля зат вер джен ня “дє ла” в рес пуб - лі ці) тер мі но во бу ло скли ка но бю - ро на шої пись мен ниць кої ор га ні - за ції. Скли кав йо го за ве лін ням вер хів сек ре тар п.о. Ва силь Вов - чок і йшлось про за мі ну сек ре та - ря. При сут ні ми бу ли зав. від ді лом про па ган ди об ко му В. М. Ке ре ча - ний і сек ре тар Уж го род сько го МК КПУ С. Ту ря ни ця. Бю ро вів Вов - чок. Ним же ви го ло шу ва лась дов - га ти ра да про те, що, до чо го, чо му і т. д. Го лов не — бу ло ска за но, що пи тан ня з Спіл кою по год же но об - ко мом, що кон крет но по цьо му мав роз мо ву сек ре тар об ко му Шмаць ко з Зба наць ким. І т. д. і т. п. Раз так, зви чай но, сам я з Ки є - вом (з Спіл кою) не зв’язу вав ся, ні чо го не уточ няв. Та чи й бу ла на це пот ре ба? Прав да, мож на бу ло до звіт - нови бор чих збо рів прий ти без оцих хі рур гіч них втру чань до сить гру бо го ха рак те ру, мож на бу ло де що прис ко ри ти збо ри (про вес - ти їх у то му ж груд ні або січ ні), але тут бу ли за ці кав ле ні (зви чай - но, не пись мен ни ки), щоб я не ро бив на зві ті до по ві ді. До гру бос ті і без це ре мон нос ті я дав но звик, як пот ро ху зви каю і
(1968)… Івана Чендея “сильні світу цього” виключили з партії, позбавили роботи, створили навколо нього задушливу атмосферу підозр і недовіри. Лише у дев’яностих роках Закарпаття на повен голос почало вітати свого письменника, в чиїх творах — історія краю, його моральні і духовні координати. 1994 року І. М. Чендей був відзначений званням лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка за книгу “Калина під снігом” та повість “Іван”, а у травні 1997 року область широко святкувала його 75-річчя. За епіграф до свого творчого вечора Іван Михайлович обрав слова “Маю щастя, маю долю та не маю супокою…” Вочевидь, вони найбільше окреслювали і його характер, і пройдений шлях, і задуми, які збулися і яким не судилося збутися. Нині ті, хто добре знав Івана Чендея, пишуть про нього спогади. Літературознавці досліджують його твори. А якими були його стосунки з колегами по перу, кого шанував він, з ким спілкувався? З доброї ласки Валентини Данилівни Гончар ми маємо змогу оприлюднити листи Івана Чендея до Олеся Гончара. Письменники листувалися понад тридцять років, практично до самої смерті Олеся Терентійовича (14 липня 1995 року). Їх поєднувала взаємоповага, віра у високі людські ідеали, небуденне призначення письменника у цьому житті. Об’ємність цієї публікації визначається її змістом — не педалюючи складні ситуації, але й не обходячи їх, Іван Чендей відкриває Олесеві Гончару обставини і проблеми свого особистого й письменницького життя. На жаль, редакція не має змоги опублікувати відповіді Олеся Терентійовича, та цілком можливо, що колись це листування буде оприлюднене повністю. Ми друкуємо листи без приміток, пояснень, оскільки вважаємо, що їх повинні зробити літературознавці, дослідники життя і творчості письменників. Для читачів, які знають літературний процес 1960–2005 рр., проблем з потрактуванням епістолярії І. Чендея не буде. Інші читачі, навіть не обізнані в його творчості, мають змогу оцінити моральну атмосферу та обставини, в яких жив і творив Іван Чендей, можливе кредо якого вкладалося в ось ці слова Майстра: “В літературній творчості немає дрібниць, а легких доріг просто не буває”.
У травні нинішнього року виповнилося 90 років з дня народження одного з найвідоміших українських прозаїків ХХ сторіччя Івана Михайловича Чендея (20.05.1922— 29.11.2005). Щойно у видавництві “Ліра” побачила світ книжка видатного закарпатця “Спалахи іскрин”. Це збірка коротких думок, які письменник нотував у окремому зошиті, означивши його саме так — “Спалахи іскрин”. Серед них чимало присвячено письменству і творчості, зокрема й така: “Не сваріть істинного творця, коли у нього щось не так і щось не те. Самі побачите: і “щось не так”, і “щось не те” самим Часом відметуться, як відмітається лушпиння. Залишиться чисте зерно того, що складало істинну суть творця”. Понад два десятки збірок нарисів, оповідань, повістей, сценарій до фільму “Тіні забутих предків” у співавторстві з Сергієм Параджановим (1964), блискучий роман “Скрип колиски” (1989), тавро “націоналіст” і заборона на друк упродовж чи не десятиліття після книжки “Березневий сніг”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
